Справа № 106/9382/13-ц

2/106/9382/13

Категорія-19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2014 року м.Євпаторія

Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Абзатової Г.Г.

при секретарі - Марафурової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Євпаторія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МИР ОДИН» про стягнення грошових коштів та процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами,-

В С Т А Н О В И В:

18.12.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Євпаторійського міського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МИР ОДИН» про стягнення на його користь грошових коштів в розмірі 805 220,00 грн. та процентів за користування безпідставно одержаних грошових коштів в сумі 114 979,00 грн., що разом становить 920 199,00 грн., а також грошових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3441,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 грудня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено попередній договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач повинен сплатити відповідачу аванс з метою будівництва та вводу в експлуатацію 1 етапу торгівельно-житлового комплексу по АДРЕСА_1, а продавець зобов'язується здійснити комплекс заходів по будівництву об'єкту, ввести його в експлуатацію. Договором зазначено, що покупець після внесення грошових коштів придбає майнове право на отримання по закінченню будівництва та введення в експлуатацію 2 кімнатної квартири №16 у будівлі В на 5-му поверсі, загальною площею 100,78 кв.м. Позивачем грошові кошті на виконання договору внесені у повному розмірі у сумі 805220,00 грн., отже придбане майнове право на квартиру, але відповідач ухилився від нотаріального посвідчення попереднього договору купівлі продажу. Договором передбачений строк для передачі квартири покупцю до 28 лютого 2012 року включно. Після закінчення цього строку позивач неодноразово звертався до відповідача, з проханням укласти основний договір купівлі продажу, але йому у цьому відмовлено з посиланням на те, що об'єкт будівництва, обумовлений попереднім договором не введено до експлуатації. Але позивачу відомо, що об'єкт зданий у експлуатацію 25 грудня 2012 року та відповідач почав розпродаж квартир, які знаходяться у об'єкті. Позивач зазначає, що укладений попередній договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону про його нотаріальне посвідчення. Вказує, що цей договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю в силу припису ч.1 ст. 216 ЦК України, приходить до висновку, що на підставі цієї статті відповідач повинен повернути сплачені позивачем грошові кошти у сумі 805220 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 114 979 грн., загалом 920199 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, надали суду пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві, зазначили, що оскільки укладений договір є попереднім, він, згідно ч. 1 ст. 635 ЦК України, повинен бути вчинений у формі основного договору купівлі продажу нерухомого майна, тому, відсутність нотаріального посвідчення такого попереднього договору є підставою для його нікчемності відповідно ст. 220 ЦК України. Нікчемність укладеного договору означає набуття відповідачем грошових коштів без достатніх правових підстав, та призводить до необхідності повернути виконане сторонами за недійсним договором. Крім того, посилаються на ст. ст. 1214, 1048 ЦК України та просять стягнути з відповідача проценти за користування грошовими коштами позивача у розмірі облікової ставки НБУ. .

Представник відповідача Попов Є.В. проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що укладений між сторонами договір не є попереднім договором купівлі продажу, про що зазначено у самому тексті договору, виникнення майнових прав позивача згідно укладеному договору пов'язане з моментом прийняття будинку в експлуатацію, до теперішнього часу будинок в експлуатацію не прийнятий, тому вважає позовні вимоги безпідставними .

Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МИР ОДИН» та ОСОБА_1 був укладений договір №17-ДК, згідно до ст. 1 якого позивач взяв на себе обов'язок в порядку і на умовах договору сплатити відповідачу аванс з метою здійснення ним будівництва та введення в експлуатацію 1-го етапу торгівельно-житлового комплексу по АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язався власними та / або залученими силами і засобами здійснити весь комплекс заходів з будівництва «Об'єкту» , а також забезпечити введення його в експлуатацію в установленому порядку. На умовах цього договору, після внесення відповідного внеску, позивач набуває майнове право на отримання після закінчення будівництва і здачі «Об'єкта» в експлуатацію визначеної даним договором квартири в цьому об'єкті. ( а.с. 11-16)

Згідно п. 2.3 договору відповідач зобов'язується власними та залученими силами і ресурсами, на підставі наявних у нього ліцензій, дозвільних документів, механізмів, устаткування, а також залучених коштів юридичних і фізичних осіб, відповідно до ст . 361 ЦК України, здійснити будівництво «Об'єкту» відповідно до проекту та вимог ДБН і виділити позивачу по закінченні будівництва «Об'єкту» квартиру, а саме 2 кімнатну квартиру у будівлі В на 5-му поверсі №16, загальною площею 100,78 кв.м. Також на підставі пункту 2.5 укладеного договору відповідач прийняв на себе інші обов'язки, пов'язані з будівництвом «Об'єкту», зокрема: забезпечити розробку, погодження в установленому порядку проектно-кошторисної документації для будівництва «Об'єкту» , в установленому порядку отримати дозвіл на будівництво «Об'єкту», забезпечити проведення всього комплексу організаційних, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт за будівництва, забезпечувати поставку машин та механізмів, залучати підрядників та субпідрядників, здійснювати технічний нагляд, контролювати якість та обсяги виконання робіт, забезпечити здачу об'єкта до експлуатації, виконувати інші обов'язки, пов'язані з будівництвом об'єкту.

Пунктом 2.6 договору сторони погодили планований строк передачі квартири - до 28 лютого 2012 року.

Додатком № 1 до Договору визначений схематичний план квартири, яка є предметом договору від 15.12.2011 року № 17-ДК.

З долученої до матеріалів справи позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру серії 02АААФ № 077229 судом вбачається, що позивачем на підставі зазначеного договору 15 грудня 2011 року до каси відповідача внесено 805 220 грн. ( а.с.17)

Тобто, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, що не заперечується й відповідачем.

У відповідності з п. 2.12 договору право позивача на квартиру в «Об'єкту» в натурі виникає за умови повного виконання ним своїх зобов'язань за договором на момент закінчення будівництва та введення в експлуатацію. До зазначеного моменту права позивача поширюються на грошові кошти сплачені відповідачу.

Частина 1 статті 627 ЦК України зазначає, що відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства та врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд приходить до висновку про те, що за своєю природою він є змішаним договором. При цьому суд не може погодитися із доводами позивача стосовно того, що цей договір є попереднім договором купівлі-продажу квартири (майнових прав на квартиру), враховуючи наступне.

Статтею 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно з ч.4 ст. 635 ЦК України, договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Таким чином, попереднім може вважатися лише договір, яким сторони зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти в майбутньому основний договір. При цьому умови договору повинні безумовно свідчити про волевиявлення сторін щодо надання йому сили саме попереднього договору.

Разом з тим, за умовою п. 8.3 ст.8 укладеного сторонами договору закріплено, що оформлення документів про право власності на квартиру проводиться після повної оплати передбаченої даним договором, у найбільш прийнятному для сторін і передбаченому чинним законодавством України порядку, що не виключає оформлення додатково до цього договору, нотаріально завіреного договору купівлі-продажу з оплатою можливих зборів, податків, інших обов'язкових платежів позивачем. Строк, протягом якого сторони зобов'язалися укласти основний договір, в договорі не зазначено.

Предметом попереднього договору може бути виключно укладення на закріплених умовах та у обумовлені строки основного договору, в той час, коли предметом договору, укладеному між сторонами від 15.12.2011 року є внесення грошових коштів для забезпечення будівництва.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність у договорі від 15.12.2011 року будь-яких посилань щодо надання йому сили попереднього, і з огляду на відсутність у ньому умов основного договору або дати його укладення, такий договір не може вважатись попереднім договором у розумінні ст. 635 ЦК України.

Предметом спірного договору є дії його сторін, спрямовані на будівництво «Об'єкту» (з боку позивача - авансування будівництва, з боку відповідача - дії, пов'язані з процесом будівництва, з подальшим виділенням та передачі позивачу в ньому квартири). Тобто на момент укладання договору самої квартири ще не існувало, як і не могло бути майнових прав на неї у будь-кого, враховуючи відсутність самого об'єкту таких прав.

Таким чином, виходячи з умов та обставин укладення між позивачем та відповідачем договору, не можна вважати його попереднім договором купівлі-продажу квартири (майнових прав на квартиру).

Крім того, згідно п. 8.8. Договору саме сторонами визначено, що його сторони не вважають цей договір договором купівлі-продажу чи реалізації товару, договором підряду, в т.ч. договором підряду на капітальне будівництво, договором на виконання робіт чи надання послуг, а також, не вважають його договором управління майном.

Щодо твердження позивача про нікчемність договору з посиланням на відсутність його нотаріального посвідчення суд приходить до наступного.

Стаття 205 ЦК України встановлює, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Договір №17-ДК від 15 грудня 2011 року укладено в письмовій формі.

Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст. 220 ЦК України).

Зазначаючи про нікчемність договору з наведених вище підстав, позивач не наводить конкретну норму закону, яка встановлює вимоги щодо нотаріального посвідчення письмового правочину на погоджених сторонами умовах. Тобто твердження позивача про нікчемність спірного правочину останнім не доведено та в судовому засіданні не встановлено.

Оскільки предметом договору, що укладений між сторонами, є авансування будівництва, чинним законодавством та законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, необхідності його нотаріального посвідчення, не встановлено.

При цьому суд приходить до висновку, що найменування сторонами вказаного договору від 15.12.2011року, як попереднього договору купівлі-продажу, не змінює природу зазначеного правочину, прав та обов'язків сторін. Тобто, обрання тієї чи іншої назви договору та найменування сторін не перешкоджає вчиненню правочину.

Як встановлено судом раніше, сторони домовилися, що договір діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Ст. 204 ЦК України визначено презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначив Верховний Суд України в п. 4 Постанови Пленуму №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Згідно з вимогами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів заявлені з мотивів повернення сторонами набутого за нікчемним правочином, вимог про визнання його недійсним позивач не заявляв, а обставин, які б свідчили про нікчемність укладеного між сторонами договору у судовому засіданні встановлено не було, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні вимог з підстав.

Що стосується посилання позивача на те, що у встановлений договором строк відповідач не виконав обов'язок з передачі йому квартиру та ухиляється від укладання основного договору купівлі-продажу квартири, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства України, сторони вільні у здійсненні своїх прав. Кожному праву кореспондує певний обов'язок. Стаття 11 ЦК України передбачає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до наведеної норми. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). При цьому, згідно ч. 6 наведеної норми, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

З системного аналізу положень п. 1.2, 2.3 а також п. 2.6 укладеного сторонами договору від 15 грудня 2011 року вбачається, що сторони обумовили настання обов'язку відповідача виділити та передати позивачу квартиру саме настанням певної події - закінченням будівництва об'єкту та здачі його до експлуатації (п. 1.2, 2.3 договору), а не настанням певного строку, оскільки зазначений в п.2.6 цього договору строк сторонами погоджено як «планований».

Наслідки подовження планованих строків завершення будівництва передбачені п. 2.7 договору від 15 грудня 2011 року і полягають у розірванні договору з поверненням позивачу внесеного авансу. Але вимог про розірвання договору або повернення авансу з посиланням саме на ці підстави позивачем не заявлено і судом розглянуті бути не можуть.

Майнові вимоги позивача ґрунтуються на твердженні саме про нікчемність укладеного договору.

В п. 7 зазначеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України наголошується на тому, що судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Доводи позивача про прийняття Об'єкту, у якому розташована квартира, яка обумовлена спірним договором до експлуатації, та посилання позивач на технічний паспорт та свідоцтво про право власності на квартиру № 2 на 3 поверсі у житловому будинку АДРЕСА_1, загальною площею 70,1 кв. м. ( а.с.30-34), як доказ прийняття об'єкту до експлуатації, суд оцінює критично, оскільки з них не вбачається введення до експлуатації саме будівлі № В, квартиру на 5-му поверсі якої зобов'язався передати відповідач на користь позивача.

Крім того, зі свідоцтва про право власності від 14.12.2012 року вбачається, що власником зазначеної квартири є Приватне акціонерне товариство «Компанія з управління активами «Національний резерв», що діє в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Іпсілон» не диверсифікованого виду закритого типу, а не відповідач - ТОВ «Мир один».

А отже, зазначені докази не можуть визнаватись належними та допустимим, з огляду на що, суд їх до уваги не приймає.

Інформаційна довідка про зареєстровані речові права ТОВ «Мир один» Реєстраційної служби Євпаторійського міського управління юстиції ( а.с.83-91) не містить інформації щодо введення до експлуатації та належності на праві власності відповідачеві будівлі АДРЕСА_1.

Відповідно п.п.2.12. та 8.1. Договору, моментом виникнення у відповідача обов'язку передачі квартири позивачу є введення до експлуатації у встановленому порядку усього торгівельно-житлового комплексу, а не його певної частини чи якогось корпусу - тобто, виконання зобов'язання пов'язане з настанням певної події.

Статтею 530 ЦК України визначено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, але, як наведено вище, позивачем не доведено настання визначеної умовами правочину події, в матеріалах справи такі доказі відсутні, а тому, у суду відсутні будь-які підстави для висновку про порушення договірних зобов'язань з боку відповідача.

З врахуванням викладеного, позивачем не надано суду доказів прийому до експлуатації будівлі, до складу якої входить обумовлена договором від 15.12.2011 року квартира.

Що стосується вимог про стягнення процентів за безпідставне користування грошовими коштами, суд приходить до наступного. Вимоги про стягнення з ТОВ «Мир один» відсотків за користування чужими коштами є похідними, від позовних вимог про стягнення грошових коштів за нікчемним договором, тому вони не підлягають задоволенню, оскільки суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення грошових коштів.

Крім того, як на правову підставу для стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами, позивач посилається на ч.2 ст. 1214 ЦК України . Суд вважає, що підстави стягнення процентів за користування грошовими коштами відсутні, оскільки їх нарахування може бути обґрунтовано лише безпідставним одержанням чи збереженням грошей. В той же час грошові кошти відповідачу були передані позивачем в якості авансового платежу за їх взаємною домовленістю.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі наведеного, керуючись п.1 ч. 2 ст. 11, ст.ст. 204, 205, 209, 530, 627, 628, 635, ч.2 ст. 1214 ЦК України, ст.ст. 10,11,209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МИР ОДИН» про стягнення грошових коштів та процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Євпаторійський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк із дня проголошення рішення.

Суддя Г.Г. Абзатова