АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 539/4009/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/796/14 Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю. А.
Доповідач Обідіна О. І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді : Обідіної О.І.
Суддів : Бутенко С.Б., Панченка О.О.
При секретарі : Зеленській О.І.
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 січня 2014 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.
Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та виділено ОСОБА_1: тумбу під телевізор вартістю 250 грн., електросоковижималку вартістю 200 грн., DVD програвач «ВВК» вартістю 200 грн.
Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та виділено ОСОБА_2: домашній кінотеатр «ВВК» вартістю 300 грн., газовий котел КТС вартістю 250 грн., лічильник питної води вартістю 50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 грн. в рахунок компенсації різниці вартості часток.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі та про відмову в позовних вимогах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставина справи.
Також не погоджуючись з рішенням суду, апеляційну скаргу подала ОСОБА_2, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення її зустрічних вимог, з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини. Вважає, що суд неповно з'ясував обставини справи, дав невірну оцінку доказам, що призвело до помилкового вирішення справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, приходить до висновку, що останні задоволенню не підлягають, за таких обставин.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 липня 1999 року по 15 листопада 2011 року, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 4 листопада 2011 року шлюб між сторонами розірвано.
Звертаючись до суду з позовом про розподіл спільного сумісного майна подружжя, позивач ОСОБА_1 просив виділити йому холодильник «LG» вартістю 4000,00 грн., пральну машину «LG» автомат вартістю 1200,00 грн., пральну машину «Таврія» вартістю 200,00 грн., мікрохвильову піч «Самсунг» вартістю 600,00 грн., пилосос «LG» вартістю 400,00 грн., пилосос «Орбіта» вартістю 250,00 грн., міксер «Філіпс» вартістю 200,00 грн., телевізор «Рейнфорд» вартістю 400,00 грн., DVD програвач "BBK" вартістю 650,00 грн., домашній кінотеатр «ВВК» вартістю 690,00 грн., тумбу під телевізор вартістю 250,00 грн., електросоковижималку вартістю 200,00 грн., весільну обручку вартістю 2000,00 грн., а всього на загальну суму 11 140,00 грн.; а відповідачу виділити: котел газовий КТС - 80 вартістю 250,00 грн., котел під тверде паливо вартістю 250,00 грн., лічильник газу вартістю 150,00 грн., лічильник обліку спожитої електроенергії вартістю 100,00 грн., лічильник спожитої питної води вартістю 50,00 грн., газову колонку «Демрад» вартістю 500,00 грн., плиту газову вартістю 500,00 грн., ванну чавунну вартістю 600,00 грн., унітаз вартістю 500,00 грн., умивальник вартістю 300,00 грн., холодильник «Дніпро» вартістю 600,00 грн., кухонний гарнітур та м'який куточок загальною вартістю 2000,00 грн., спальний гарнітур вартістю 5000,00 грн., палас вартістю 550,00 грн., велосипед «Аіст» вартістю 900,00 грн., пральну машину «Таврія» вартістю 200,00 грн., а всього на загальну суму 12 450,00 грн.
Заперечуючи первісний позов, ОСОБА_2 в своїй зустрічній заяві вказувала, що до переліку майна, яке на думку її колишнього чоловіка, підлягає поділу, включене майно, яке не є об'єктом спільного сумісного майна подружжя, а придбане нею особисто вже тоді, коли шлюбні відносини між ними були припинені. Натомість до переліку майна позивачем навмисно не включене майно, яке придбане за час шлюбу, а відтак є їх спільною власністю. При цьому, ОСОБА_2 запропоновано свій перелік майна, яке є спільним майном подружжя та підлягає поділу. Зокрема, остання просить визнати спільним майном подружжя та виділити ОСОБА_1 в натурі: фотоапарат «Cenon», вартістю 1490 грн. та зарядний пристрій до нього вартістю 300 грн., телефон мобільний «Sony Егісsоn» вартістю 750 грн., велосипед «Аrdis», вартістю 900 грн., деревообробний станок, вартістю 4000 грн., фен „Fillips" вартістю 200 грн., електрорубанок, вартістю 450 грн., ектрошліфувальну машинку, вартістю 350 грн., перфоратор, вартістю 600 грн., дрель електричну, вартістю 250 грн., міксер „Fillips" вартістю 300 грн., " болгарку", вартістю 300 грн., набір ключів 400 грн., холодильник „Днепр", вартістю 700 грн., мікрохвильову піч, вартістю 700 грн., шнур переносний (переноску) з трьома розетками та запобіжник, вартістю 65 грн., швейну машину „Чайка", вартістю 250 грн., возик господарський, вартістю 1500 грн., відеомагнітофон «LG» вартістю 529 грн., всього на суму 14034 грн., яке 15 жовтня 2011 року ним було самовільно, без її згоди та у її відсутність вивезене з будинку та залишити дане майно відповідачу; визнати спільним майном подружжя та виділити в натурі, залишивши їй наступні речі: котел газовий КТС-80 вартістю 300 грн., лічильник спожитої питної води вартістю 50 грн., холодильник «LG» вартістю 4986 грн., пральну машину «LG» вартістю 1479 грн., телевізор «Рейнфорд» вартістю 1600 грн., DVD програвач «ВВК» вартістю 650 грн., домашній кінотеатр «ВВК» вартістю 690 грн., тумбу під телевізор вартістю 250 грн., кухонний гарнітур та м"який куточок вартістю 1800 грн., всього на суму 12405 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд встановив обсяг спільно набутого подружжям майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства у вигляді - тумби під телевізор, електросоковижималки, DVD програвача «ВВК», домашнього телевізору «ВВК», газового котла КТС, лічильника питної води, яке розподілив між подружжям за правилами ч.1 ст. 71 СК України.
Одночасно, суд відмовив в розподілі іншої частини спільного майна - холодильника «LG» та пральної машини «LG», зауважуючи при цьому, що сторони, не дивлячись на неодноразові роз'яснення судом положень ч.4 ст. 10 ЦПК України та виконання своїх обов'язків по доказуванню обставин на підтвердження своїх вимог чи заперечень, не надали доказів про дійсну вартість спірного майна, від проведення по справі товарознавчої експертизи відмовились, позаяк не досягли між собою згоди щодо його вартості, що позбавило суд можливості прийняти рішення про розподіл вказаних речей внаслідок відсутності даних про їх дійсну вартість станом на час вирішення справи.
В частині розподілу іншого майна, суд підставами для відмови в задоволенні позовних вимог зазначив, що сторонами не доведено факт його наявності на час розгляду справи, джерело та час його придбання, а також дійсної вартості на час розгляду справи в суді.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з наступних підстав.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За змістом ст.ст. 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Як роз'яснено в п.п.23,24 Постанови пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Вірно з'ясувавши обставини справи та визначивши відповідно до них правовідносини, суд першої інстанції встановив обсяг спільно нажитого подружжям майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, яке розподілив між сторонами у відповідності до положень ч.1 ст. 71 СК України.
Одночасно колегія суддів погоджується з підставами відмови в задоволенні іншої частини заявлених вимог як з такими, що ґрунтуються на законі та відповідають роз'ясненням Постанови Пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в п. 22 яких наголошується на необхідності визначати вартість майна або за погодженням між подружжям, а при недосягненні такої згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Оскільки в ході розгляду справи сторони не дійшли згоди щодо вартості спірного майна, будь-яких доказів його дійсної ринкової вартості на час розгляду справи суду не надали, питання про проведення по справі товарознавчої експертизи не ініціювали, що унеможливило вирішення судом питання про поділ такого майна та стало підставою для відмови в позові .
Апеляційні скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.
Так, твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що спальний гарнітур «Глорія» придбаний за час шлюбу, тому підлягає розподілу між подружжям, не відповідає матеріалам справи. Зокрема, пред'являючи в 2011 році позов про розірвання шлюбу, позивач ОСОБА_1 вказував, що шлюбні відносини з ОСОБА_2 повністю припинені з осені 2010 року, тоді коли гарнітур згідно до товарного чеку придбано відповідачем в лютому 2011 року. Вказані обставини в ході розгляду справи ОСОБА_1 спростовані не були, як не було отримано від нього відповіді щодо обставин придбання спірної меблі та джерел її придбання.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України, оскільки з матеріалів справи цього не вбачається.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, які фактично дублюють зміст її позовної заяви та ставлять під сумнів обставини, якими обґрунтовані первісні позовні вимоги.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, ч.1 п.1 ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги.
С У Д Д І :
З оригіналом згідно.