№ справи:122/9334/2012 Головуючий суду першої інстанції:Федоренко Е.Р.
№ провадження:22-ц/190/1031/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Даніла Н. М.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Даніла Н.М.
суддів:Сінані О.М., Онищенко Т.С.
при секретарі:Рижих М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, Четверта Сімферопольська державна нотаріальна контора про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 17 грудня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, Четверта Сімферопольська державна нотаріальна контора про встановлення фактів, що мають юридичне значення, мотивуючи тим, що її батькам на праві власності належало кожному по 1/2 частки будинку АДРЕСА_2. Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, позивачка не зверталася до нотаріальної контори, оскільки проживала у батьківському будинку та фактично прийняла спадщину. Після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, вона та сестра ОСОБА_8 зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак, в матеріалах спадкової справи відсутня вказана заява. У зв'язку з тим, що відповідачка лише одна прийняла спадщину після померлих батьків та у теперішній час заперечує проти прийняття нею спадщини, просила встановити факт прийняття спадщини, що відкрилася після смерті батька ОСОБА_9 на підставі ст. 549 ЦК України 1963 року, та встановити факт постійного проживання разом з матір'ю ОСОБА_10 на час відкриття спадщини на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 17 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_6 надіслала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи. Зокрема, зазначає, що судом не прийнято до уваги пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які підтвердили її постійне проживання у спірному будинку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення, згідно вимог статті 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам процесуального закону.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог та їх необґрунтованості.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 належало на праві власності кожному по 1/2 частки будинку АДРЕСА_2
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спадкоємцями першої черги були доньки: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Однак спадщину, шляхом звернення до нотаріальної контори, прийняла лише ОСОБА_7, отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом: після батька ОСОБА_8 - 24 червня 2003 року; після матері - 15 березня 2005 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про прийняття спадщини після батька з посиланням на ст. 549 ЦК України, позивач зазначала, що хоча вона і не була зареєстрована за адресою батьків, однак на час смерті батька та матері вона проживала у спірному будинку з батьками, після смерті батьків вступила в управління та володіння цим майном, сплачувала комунальні послуги, але зареєстрована була за іншій адресою, у зв'язку з одержанням квартири.
Оскільки спадщина після смерті батька позивачки ОСОБА_9 відкрилася у 2002 році, а матері ОСОБА_10 - у 2004 році, судом правильно зазначено, що спірні правовідносини в частині прийняття спадщини після смерті батька регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, правовідносини з приводу прийняття спадщини після матері - нормами Цивільного кодексу України 2004 року.
Згідно зі ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ч.2 ст.553 ЦК України 1963 року вважається таким, що відмовився від спадщини спадкоємець, який не здійснив жодної дії, яка б свідчила про прийняття спадщини.
Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Судом першої інстанції ретельно досліджені доводи позивачки щодо факту прийняття спадщини та з урахуванням обставин справи, суд дійшов вірного висновку, що позивачем у порушення ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України не надано жодного письмового доказу, який би підтвердив факт прийняття спадщини позивачкою після батька та проживання у спірному будинку на час смерті матері.
За адресою місця проживання померлих була зареєстрована лише ОСОБА_7; заяву про прийняття спадщини ОСОБА_6 до нотаріальної контори у шестимісячний строк ні після смерті матері, ні після батька не подала.
З матеріалів справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після батьків до нотаріальної контори звернулася лише ОСОБА_7
Позивач підтвердила, що з заявою про прийняття спадщини після смерті батька у нотаріальну контору не зверталася.
Зі спадкової справи № 7/05 ОСОБА_10 вбачається, що листом від 20 січня 2005 року нотаріусом Четвертої Сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було повідомлено про відкриття спадщини та встановлено строк для прийняття спадщини до 01 березня 2005 року ( а.с.71), з повідомлення про вручення поштового відправлення видно, що зазначений лист вручено особисто ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 АР Крим - 29 січня 2005 року (а.с.69).
Позивачем належними доказами не спростовані відомості щодо отримання листа нотаріуса з повідомленням про можливість прийняття спадщини, а посилання на звернення до нотаріальної контори після смерті матері із заявою про прийняття спадщини спростовуються матеріалами спадкової справи.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що факт прийняття спадщини після померлого батька та факт проживання разом з матір'ю підтверджені поясненнями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_15, колегія суддів не приймає.
Свідок ОСОБА_11 та допитаний у судовому засіданні апеляційного суду свідок ОСОБА_16 дійсно пояснили, що ОСОБА_6 постійно проживає у спірному будинку, незважаючи на те, що отримала квартиру на вул. Балаклавській.
Свідок ОСОБА_12 пояснив у суді, що постійно бачить всіх трьох сестер у спірному будинку.
Свідок ОСОБА_13 підтвердила, що постійно на протязі двадцяти років прямує з позивачкою на роботу.
Зазначені свідки, окрім того, пояснили, що сім'я ОСОБА_8 була дружньою, коли захворів батько, а потім матір (спадкодавці) всі сестри доглядали батьків, лікували, опікувались ними.
Свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_19 підтвердили, що ОСОБА_6 на теперішній час проживає у спірному будинку, але зазначили, що у 1999 році вона переїхала у квартиру по АДРЕСА_1 і повернулася у будинок у 2005-2006 році, коли її син одружився і у нього народилася дитина.
Судом у відповідності до вимог ст.212 ЦПК України оцінені усі наявні докази, кожен окремо і всі у сукупності, у тому числі пояснення свідків.
Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що наведені позивачкою докази не підтверджують те, що позивач ОСОБА_6 на час смерті своїх батьків проживала у спірному будинку, а свідчать про тимчасовість знаходження у ньому певну кількість часу.
Оцінюючи пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_13 слід зазначити, що оскільки з часу відкриття спадщини після смерті батьків пройшов достатньо тривалий час - більш ніж 10 років, пояснення свідків носять загальний характер, як то: постійно бачили всіх сестер у будинку; позивач весь час проживала у спірному будинку; сестри доглядали батьків; та не містять у собі конкретних відомостей про те, яке саме майно батька перейшло у володіння позивачки, які конкретні дії вона призвела по прийняттю спадщини.
З урахуванням пояснень відповідачки про те, що позивач на її прохання у 2005 року повернулася до батьківського будинку та з того часу проживає у спірному будинку, колегія суддів у відсутність жодного письмово доказу не може прийняти пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_16, які є сусідами, за основу, як безперечний доказ фактичного прийняття спадщини після батька та проживання на час смерті матері.
Відповідач ОСОБА_7 визнала факт проживання сестри у спірному будинку з 2005 року - після смерті матері, пояснила, що сестра ОСОБА_6 не мала наміру приймати спадщину після батька, оскільки отримала квартиру та приватизувала її, а у спірний будинок повернулася лише у літку 2005 року за її запрошенням. Вона не перешкоджає проти проживання сестри у будинку, але заперечує проти оформлення за нею права власності.
Зазначені заперечення узгоджуються з матеріалами справи, зокрема, копія ордеру свідчить про отримання ОСОБА_6 на склад сім'ї дві особи (вона і син) двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 (від 13 жовтня 1999 року); свідоцтвом про приватизацію квартири від 06 листопада 2002 року.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи позивачки щодо наявності у неї абонентських книжок на сплату комунальних послуг, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони свідчать про сплату комунальних послуг у теперішній час.
Як пояснила позивач у судовому засіданні апеляційного суду, у 2012-2013 році вони з сестрою призвели ремонт будинку, але цей факт не має правового значення для вирішення спору щодо спадщини.
Доводи позивачки про те, що у них з відповідачкою була домовленість про те, що спадщина буде поділена між усіма сестрами, також не має правового значення, оскільки прийняття спадщини це особисте право спадкоємців і перешкод для прийняття спадщини позивачкою в установленому законом порядку (у даному випадку при відсутності реєстрації у спірному будинку): шляхом подання заяви до нотаріальної контори не було.
Доводи апеляційної скарги не містять в собі посилань на правові підстави для висновку в тому, що рішення суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України і підлягає скасуванню за доводами апеляційної скарги.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази якими вони підтверджуються, правовідносини, та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил статті 60 ЦПК України.
Рішення суду першої інстанції постановлено у відповідності до норм матеріального і процесуального права при висновках суду, які відповідають фактичним обставинам і наданим сторонами доказам, що відповідно до положень ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 17 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: