Справа №:106/5771/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Ружицька Т.В.

№ провадження:22-ц/190/795/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Даніла Н. М.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Даніла Н.М.

суддів:Куриленка О.С., Онищенко Т.С.

при секретарі:Рижих М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про захист порушеного особистого немайнового права та стягнення моральної шкоди, мотивуючи тим, що 28 липня 2013 року йому стало відомо, що на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті ОСОБА_7 «Євпаторійський кур'єр» (ІНФОРМАЦІЯ_3) ІНФОРМАЦІЯ_1 року була опублікована стаття (мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_2». Часть пятая «Семейный бизнес» (ІНФОРМАЦІЯ_4). У вказаній статті, серед іншого, була наведена інформація, яка стосується його особисто, в частині розміщення копії сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» із зазначенням його ПІБ як засновника ТОВ, розміру його внеску та розміру частки. Вважає свої права порушеними, оскільки поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється лише у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вказує, що поширення відповідачем інформації про нього та його майновий стан, в частині його участі у ТОВ «Сервіс-ХХІІ» без його згоди є неправомірним втручанням відповідача в його особисте життя. Поширення інформації про його персональні дані викликало в нього занепокоєння, спричиняє моральні страждання, тому просив стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 7000 грн.

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2013 року позов задоволено частково: визнано неправомірним розміщення ОСОБА_7 в мережі Інтернет на суспільно-політичному та інформаційно-довідковому сайті «Євпаторійський курьер» (ІНФОРМАЦІЯ_3) у статті (мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_2». Часть пятая «Семейный бизнес» сторінки зі Статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» 2011 р., а саме: відомостей про ОСОБА_6 як учасника ТОВ «Сервіс-ХХІІ», розміру його внеску та частки у статутному фонді ТОВ «Сервіс-ХХІІ»; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 2 000 грн. та судовий збір у розмірі 344,10 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_7 надіслав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що копія сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» була розміщена у контексті захисту прав громадян - мешканців м. Євпаторія, які наражаються небезпеці, пов'язаної з розміщенням торгово-сервісного комплексу «Універсам» на земельній ділянці, по якій проходить газопровід середнього тиску. Зазначена стаття була розміщена з метою привернути увагу до цього факту контролюючих та правоохоронних органів, а не з метою поширення будь-якої інформації відносно позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту розповсюдження у мережі Інтернет інформації про те, що позивач є засновником певного господарського товариства і про його частку у цьому товаристві та порушення, у зв'язку з цим прав позивача, оскільки розповсюджена інформація є конфіденційною, яку заборонено розповсюджувати без згоди власника, а тому дії відповідача є неправомірними.

Також суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, спричиненої поширенням конфіденційної інформації.

Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо неправомірності поширення конфіденційної інформації, але не може погодитися з рішенням суду в частині відшкодування моральної шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на суспільно - політичному та інформаційно - довідковому сайті ОСОБА_7 «Євпаторійський кур'єр» (ІНФОРМАЦІЯ_4) була опублікована стаття: (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_2». Часть пятая «Семейный бизнес». У вказаній статті, серед іншого, була наведена копія сторінки Статуту ТОВ «Сервіс-ХХІІ» з визначенням прізвища, ім'я, по- батькові учасників, розмірів їх внесків та розмірів часток у відсотках, в тому числі, і позивача.

Судом першої інстанції правильно визначені правовідносини, які виникли між сторонами і застосовані норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, зокрема, стаття 275 ЦК України, стаття 21 ЗУ «Про інформацію», відповідно до яких фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від противоправних посягань інших осіб; захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило; інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Також суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що інформація про розмір статутного фонду ТОВ «Сервіс-XXII» є суспільно необхідною інформацією чи суспільно значимою, що вона є предметом громадського інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає над правом її власника на її захист.

Так, ОСОБА_6 не є публічною особою, а відомості про те, що учасником якого товариства він є та в якій частці, не є предметом громадського інтересу, проти чого не заперечував відповідач при апеляційному перегляді справи.

Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України у рішенні № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме, в тому числі, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Положеннями статті 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Статтею 21 цього Закону встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію визначено статтею 27 зазначеного вище Закону, а саме порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Частиною 2 статті 200 ЦК України передбачено, що суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією цей Закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (зі змінами і доповненнями) роз'яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

Як роз'яснено пленумом Верховного Суду України у п. 20 Постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_7, колегія суддів вважає їх необґрунтованими в частині того, що в його статті відсутня будь - яка конфіденціальна інформація, оскільки в статті йдеться саме про позивача, вказані його прізвище, ім'я та по - батькові, його участь та частка у господарському товаристві.

Європейський суд з прав людини зазначав, що факт збирання, зберігання чи використання даних про особу і відмова відповідній особі у праві заперечувати їх, визнавалися судом такими, що становлять втручання у приватне життя, необхідність якого має бути вмотивовано згідно з ч. 2 ст. 8 Конвенції.

Відповідно до норм діючого законодавства саме відповідач мав довести, що у нього виникло право на розповсюдження інформації щодо позивача без його згоди та це має суспільний інтерес.

Проте, зазначеного відповідач не довів, а його твердження ґрунтуються на припущеннях, у тому числі і про те, що поширення інформації може запобігти небезпеці.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не є підставами для скасування рішення суду.

Рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, ґрунтуючись на усесторонньому, повному, об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності і підстав для його скасування не має.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Заподіяння моральної шкоди позивач пов'язує з розповсюдженням конфіденційної інформації про нього, внаслідок чого йому спричинені моральні страждання.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивачем у порушення вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди поширенням інформації про його персональні дані жодними доказами, не доведено, що він зазнав у зв'язку з цим будь - яких немайнових втрат, душевних страждань, погіршення здоров'я, змін у життєвих стосунках тощо.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Тому, відповідно до пункту 4 частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду в частині стягнення на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову в цій частині.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 2 частини першої статті 307, статті 308, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2013 року скасувати в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді