Справа № 22 -24- 2008 р.                           Головуючий у 1 інстанції - Мельник В.В.

Категорія 2, 5                                               Доповідач Суровицька Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„16" січня 2008 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі: Головуючої судді - Авраменко Т.М.

Суддів - Гайсюка О.В., Суровицької Л.В. При секретарі: Слюсаренко Н.Л. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 2 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2007 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.

Зазначав, що 11 квітня 2005 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір спільного будівництва двох квартир. Згідно умов договору та відповідно до чинного законодавства домовились з відповідачем реконструювати нежитлову будівлю, а саме підсобне приміщення над четвертим поверхом першої секції в будинку АДРЕСА_1 та побудувати дві квартири. На момент укладення договору підсобне приміщення належало ОСОБА_3 на підставі рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 10.12.2003 року.

Роботи по реконструкції підсобного приміщення він профінансував, а відповідач ОСОБА_3 виконав роботи по переобладнанню та реконструкції даного приміщення і фактично було побудовано дві житлові квартири.

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 1042 від 27 липня 2005 року надано дозвіл на переведення підсобного приміщення до категорії житлового.

Відповідно до умов договору ОСОБА_3 повинен був виконати всі необхідні дії щодо документального переведення підсобного приміщення до категорії житлового, здійснити реєстрацію права власності на житло, однак ці зобов'язання не виконав.

Крім того, ОСОБА_3 порушив вимоги п.5.2 договору і згідно договору дарування від 06.09.2006 року подарував підсобне приміщення ОСОБА_4

28 грудня 2006 року він передав відповідачу 75 000  грн.  в рахунок відшкодування вартості незавершеного реконструкцією підсобного приміщення, що підтверджується розпискою.

На підставі ст. 331 ЦК України просив суд визнати за ним право власності на новостворене нерухоме майно: квартири 8-А, 8-Б що знаходяться на п'ятому поверсі в будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського райсуду м. Кіровограда від 2 квітня 2007 року позов задоволено.

 2

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Посилається, зокрема на те, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, не залучено її до участі у справі, хоча рішення суду стосується її прав.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 10 грудня 2003 року, яке набрало чинності, за ОСОБА_3 визнано право власності на підсобне приміщення під першою секцією площею 47 кв.м та на підсобне приміщення над усім четвертим поверхом першої секції у житловому будинку АДРЕСА_1 (а.с. 16-17).

11 квітня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали між собою письмовий договір спільного будівництва, відповідно до умов якого зобов'язались реконструювати нежитлову будівлю - підсобне приміщення на четвертим поверхом першої секції по АДРЕСА_1 та побудувати житлові приміщення, а саме дві квартири (а.с. 7-9).

Згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 6 вересня 2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 3236 , ОСОБА_3 як дарувальник передав ОСОБА_4, як обдаровуваній безоплатно незавершене реконструкцією підсобне приміщення над всім четвертим поверхом першої секції, готовність якого на момент укладення договору становить 40%, що знаходиться по АДРЕСА_1, а обдаровувана прийняла цей дар (а.с. 12-13).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про визнання права власності на нерухоме майно, на дві житлові квартири, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача виникло право на новостворене нерухоме майно - дві житлові квартири.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду погодитись не може із наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Стаття 1 «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22 березня 2004 року передбачає обов'язкову процедуру прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, після проведення їх реконструкції та капітального ремонту, незалежно від джерела їх фінансування, державними приймальними комісіями.

Згідно вимог зазначеного Порядку до складу приймальної комісії обов'язково входить Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.

Суд першої інстанції , вирішуючи позовні вимоги, не з'ясував питання про те чи було прийнято до експлуатації нерухоме майно, на яке позивач просив визнати його право власності, не залучив до участі у справі особу, прав і обов'язків якої може стосуватись рішення суду, а саме орган, компетентний і уповноважений приймати рішення щодо прийняття об'єктів нерухомого майна в експлуатацію - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Кіровоградського міського виконавчого комітету.

Також, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, в якому зазначено, що згідно зі статтею 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно

3

власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.

Питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів, улаштування мансард і т.ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень, має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України.

З апеляційної скарги та пояснень представника ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири № 7 в будинку АДРЕСА_1 та співвласником допоміжних приміщень у даному будинку.

Над належною їй на праві власності квартирою, розташовано підсобне приміщення над четвертим поверхом будинку та горище.

Як пояснила представник ОСОБА_1 та зазначила сама ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, згоду на переобладнання та реконструкцію підсобного приміщення над її квартирою, як співвласник багатоквартирного будинку, відповідачам не надавала.

В порушення вимог розділу 7 Правил забудови Кіровоградської області, затверджених рішенням Кіровоградської обласної ради від 19 вересня 2003 року № 196 із змінами від 27 лютого 2004 року № 269, Закону України «Про планування та забудову території, суд не з'ясував питання щодо того, чи отримав позивач або відповідачі в установленому порядку дозвіл на здійснення реконструкції спірного приміщення, не врахував ту обставину, що отримання такого дозволу можливе , згідно рішення Конституційного Суду України лише за згодою співвласників допоміжних приміщень та не дав цим обставинам належну оцінку.

При цьому суд, вирішуючи питання про право власності позивача на нерухоме майно, також не врахував положення ч.1 та ч.2 ст. 376 ЦК України про те, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

З апеляційної скарги та доданих до неї документів вбачається, що між ОСОБА_1 та відповідачами існує спір про заборону проведення будівельних робіт по переобладнанню нежитлових приміщень, приведення приміщення у первісний стан відповідно до проектної документації, відшкодування матеріальної і моральної шкоди. В забезпечення позову ухвалою Кіровського райсуду м. Кіровограда від 12 грудня 2006 року накладено арешт на підсобне приміщення над четвертим поверхом першої секції житлового будинку АДРЕСА_1 та оголошено заборону на його відчуження.

Рішення за позовом ОСОБА_1 судом ще не прийнято, однак спірне приміщення, яке перебувало під арештом, було відчужено ОСОБА_4, а потім рішенням суду, яке оскаржується, визнано право власності на нерухоме майно за ОСОБА_2

Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права та вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі, відповідно до п.4 ч.1 ст. 311 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до ч.2 ст. 311 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.5 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 311, ст. ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

4

Рішення Ленінського райсуду м. Кіровограда від 2 квітня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд в той же суд іншим суддею.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.