ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" грудня 2006 р. | Справа № 9/246-3742 |
12-40 год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Кулагіній Т. В.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" вул. Стефаника, 22, м.Заліщики,
за участю представників сторін:
позивача: не з’явився.
відповідача: Кошевський С.Р., протокол зборів засновників № 1 від 15.03.1996 р.
встановив:
Позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль. звернувся 22.09.2006 р. до господарського суду Тернопільської області з адміністративним позовом до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Олімп”, про стягнення 9 991,24 грн., з яких 9 831,58 грн. адміністративно-господарських санкцій та 159,66 грн. пені, посилаючись на те, що Товариство не виконало встановленого відповідно до статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що Позивач дізнався із даних статистичного „Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” , поданого Підприємством.
За твердженням позивача середньо облікова чисельність штатних працівників особового складу за 2005 рік складає 38 чоловік, тому відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів 2.
Обґрунтовуючи позов, Позивач посилається на те, що відповідач не виконав встановленого відповідно до статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що позивач дізнався із даних статистичного „Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” , поданого відповідачем.
Як стверджує позивач, із необхідних 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів, Відповідач не створив жодного робочого місця., фактично жодного інваліда не було працевлаштовано взагалі.
Спираючись на положення ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та на Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767, Позивач просить стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, які Відповідач до 15.04.2006 р добровільно не сплатив.
Як зазначає Позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, відсутність добровільної сплати підприємством адміністративно-господарської санкції до 15.04.2006 р. , тягне за собою нарахування пені із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідач проти позову заперечує, вважає, що нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів Україні, на підприємства покладено лише обов’язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центрів зайнятості населення, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для інвалідів, а не їх розшук та працевлаштування.
Вказує, що протягом 2005 р. ним вживалися заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів, а саме, видано:
- наказ № 117 від 20 квітня 2005 р. , згідно з яким з метою створення робочих місць для інвалідів на підприємстві створено комісію, якій доручено розробити заходи щодо працевлаштування інвалідів.
На виконання даного наказу комісією визначено 2 робочих місця для інвалідів згідно протоколу засідання по атестації робочих місць для інвалідів № 1 від 03.05.2005 р.
Наказом № 141 від 01.08.2005 р. прийнято на роботу по сумісництву на посаду головного бухгалтера інваліда 2-ї групи, наказом № 150 від 18.08.2005 р. його переведено на постійне місце роботи.
Про наявність вільних робочих місць, які можуть бути зайняті Товариство повідомляло центр зайнятості шляхом направлення статистичної звітності та повідомлення про наявність вакантних робочих місць для інваліда, однак, центр не направляв інвалідів на Підприємство.
Відтак, відповідач стверджує, що ним виконано норматив по створенню робочих місць за 2005 рік.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже справа розглядається згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005 р., у відповідності до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України, виходячи з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України „Про судоустрій України” справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування, розглядаються місцевими адміністративними судами.
Фонд соціального захисту інвалідів України є, згідно пунктів 1, 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р., урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому, та має завданням участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ та організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Соціальний захист інвалідів є одним із способів реалізації конституційних прав та свобод громадян.
За своєю правовою природою правовідносини між Фондом соціального захисту інвалідів України та підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання з приводу соціальної захищеності інвалідів та створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, належать до сфери публічно-правових відносин, які є формою вираження державно-управлінських відносин, мають державно-владний характер, у яких один із суб’єктів –Фонд соціального захисту інвалідів України наділений державою владними повноваженням щодо інших учасників цих відносин.
Фонд соціального захисту інвалідів України та його відділення на місцях є носієм прав та обов’язків, які реалізуються у галузі державного управління у соціальній сфері, а тому реалізація Фондом його функцій, у тому числі щодо звернення за примусовим стягнення штрафних санкцій у судовому порядку , є проявом владних повноважень стосовно підприємств , установ , організацій, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Як визначається у п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання, пов’язанні із розмежуванням компетенції господарських і адміністративних судів” № 3418-IV від 07.02.2006 р., справи за участю Фонду соціального захисту інвалідів України , пов’язаних із здійсненням ним владних повноважень, підлягають розглядові місцевими та апеляційними господарськими судами в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Таким чином, розглядаючи адміністративну справу, де позивачем є Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, що має адміністративну процесуальну дієздатність, господарський суд діє на підставі ст. 4, 6, 7, 18 та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані суду докази, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення , враховуючи наступне:
Правовідносини щодо забезпечення нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р. регулювалися Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) із змінами, останні з яких прийняті Верховною радою України 31.05.2005 р. ( Закон N v167p299-05, набрав чинності 23.06.2005 р. у зв’язку із опублікуванням у газеті „Голос України” № 114. ) .
Між тим зміни, внесені до Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”( 875-12 ) ,у зв’язку із прийняттям Закону України N 11/4-29/15910-ЕП від 6 жовтня 2005 р. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів”, які стосуються викладення ст. 19 та 20 Закону у новій редакції, та запровадження терміну „адміністративно-господарські санкції”, набирають чинності лише з 01.01.2006 р. ,як зазначається у розділі П „Прикінцеві положення” Закону України N 11/4-29/15910-ЕП.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) у редакції, що діяла до 01.01.2006 р. (далі - Закон) , для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону у редакції Закону України до 01.01.2006 р. ).
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує Відповідача відповідно до 4-відсоткового нормативу створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
З поданих Відповідачем доказів та його пояснень суду випливає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Олімп” створено комісію для атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується наказом № 117 від 20.04.2005 р., яка згідно протоколу № 1 від 10.05.2005 р. визначила 2 робочі місця для інвалідів.
Згідно наказу № 141 від 01.08.2005 р. ТзОВ “Олімп” прийнято на роботу інваліда другої групи.
Про наявність вакантних посад Товариство неодноразово повідомляло Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та Тернопільський районний центр зайнятості, направивши щомісячно звіти форми 3-ПН та повідомлення про наявність робочого місця для інваліда.
Позатим, орган , який забезпечує працевлаштування інвалідів , інвалідів на Підприємство не направив .
Крім того, предметом позову є стягнення у примусовому порядку адміністративно-господарських санкцій та пені за несвоєчасну їх сплату. Між тим, право на стягнення адміністративно-господарських санкцій належить Позивачу лише з 16.04.2007 р., адже обов’язок сплати адміністративно-господарських виникає у підприємства в силу Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у редакції змін від 06.10.2005 N 11/4-29/15910-ЕП ( v1591342-05 ), що набрали чинності з 01.01.2006 р. згідно розділу П Прикінцеві положення Закону v1591342-05 .
При таких обставинах справи, суд дійшов до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
У судовому засіданні 29.11.2006 р. за згодою представника відповідача було оголошено вступну та резолютивну частину постанови та про те, що повний її текст буде виготовлено та оголошено 06.12.2006 р о 14-40 год.
Керуючись ст. 22 Закону України „Про судоустрій України”, ст. 4, 6, 7, 18, ч.4 ст. 94, 162, 163 та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Відмовити Тернопільському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль, у задоволенні адміністративного позову до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Олімп”, про стягнення 9 991,24 грн., з яких 9 831,58 грн. адміністративно-господарських санкцій та 159,66 грн. пені.
На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя Л.В. Кропивна