Справа №784/5125/13 27.01.2014 27.01.2014 27.01.2014
Провадження № 22ц/784/354/14 Головуючий 1 інстанції Спінчевська Н.А.
Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
іменем України
27 січня 2014року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Яценко Л.В.,
за участі:
заявника ОСОБА_2,
представника заявника ОСОБА_3,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2013 року, постановлену на вирішення заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -
у с т а н о в и л а :
06 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з заявою, в якій просив визнати виконавчий лист № 2-4709 від 13.01.2010 року таким, що не підлягає виконанню, і яку обґрунтував наступним.
22 листопада 2006 року акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк», який є правопопередником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», в простій письмовій формі уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Тарос-ЮГ» типовий договір про надання овердрафту за № ОВ/06-20, за умовами якого Банк зобов'язався надати останньому кредит в сумі 420 000 гривень для поповнення обігових коштів, а той, в свою чергу, використати отримані грошові кошти за цільовим призначенням і повернути їх частинами згідно графіку погашення до 21 лютого 2007 року.
На забезпечення виконання названого договору, 22 листопада 2006 року відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Тарос-ЮГ» та ОСОБА_2 і ОСОБА_4, які діяли кожний окремо, уклали два тристоронні договори поруки, за яким двоє останніх бралися нести з позичальником солідарну відповідальність у разі невиконання тим кредитного зобов'язання.
Через невиконання умов договору товариством, заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2008 року з товариства з обмеженою відповідальністю «Тарос-ЮГ», ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в солідарному порядку стягнуто 120 474 гривні 09 копійок на відшкодування заборгованості за кредитом, 1 204 гривні 75 копійок судового збору і 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи.
Рішення набрало законної сили і перейшло на стадію примусового виконання, яке на підставі виконавчого листа № 2-4709 від 13.01.2010 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва, здійснює Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.
06 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з заявою про визнання указаного документу таким, що не підлягає виконанню, оскільки за судовим рішенням юридична особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Тарос-ЮГ» було припинено, про що 15 листопада 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відповідний запис.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2013 року у задоволенні заяви відмовлено за її безпідставністю.
ОСОБА_2 подав на цю ухвалу апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати постановити нову, якою визнати виконавчий лист № 2-4709 таким, що не підлягає виконанню, з підстави припинення основного кредитного зобов'язання.
Скаргу обґрунтовував тим, що постановлена судом ухвала не відповідає вимогам чинного цивільного та цвільно-процесуального законодавств.
Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржену ухвалу суду 1 інстанції без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Відмовляючи ОСОБА_2 у заяві про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, районний суд виходив із того, що в заявлений тим, як солідарного боржника, спосіб, кредитне зобов'язання припинено бути не може, а іншого способу ним не названо.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.
В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Сукупність прав та обов'язків, у науці цивільного права прийнято називати змістом цивільних правовідносин.
В силу статей 251, 253, 509, 525-526, 598, 610, 611, 616, 622, 631 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.
Відповідно до статей 525, 598 - 609 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання (цивільні права та обов'язки) припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом, зокрема:
· виконанням, проведеним належним чином;
· зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання по яким настав;
· за домовленістю сторін;
· звільнення кредитором боржника від його обов'язків;
· поєднанням боржника і кредитора в одній особі;
· смертю боржника;
· ліквідацією юридичної особи.
Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов), відповідно до ст. ст. 525, 549-552, 553-555, 625, 1048, 1049, 1054, глави 51 ЦК України, пункту повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, виконати зобов'язання належним чином та сплатити, в межах позовної давності, неустойку і відшкодувати збитки.
Договір вважається правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правомірний (дійсний) договір породжує для сторін цивільні обов'язки, які повинні виконуватися належним чином у межах та на умовах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Зазначене стосується як основних договорів, так і додаткових, яким є і договори на забезпечення виконання зобов'язань.
Кожна особа має право на захист, в тому числі і судовий, свого цивільного права чи інтересу у разі його порушення, у спосіб визначений цивільним кодексом України, або в інший, встановлений договором або законом, спосіб.
Зокрема, за ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дійсно, ст. 369 ЦПК України, яка є складовою розділу VІ ЦПК України, якою врегульовані процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачена можливість визнання судом виданого ним виконавчого листа таким, що виконанню повністю або частково.
Зазначений процесуальний інститут внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження» від 15.03.2006 року.
Так, за ч. 2 названої статті, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, наслідком чого, відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
Усі підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов'язку повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, зокрема, з підстав, передбачених главою 50 ЦК України.
За нею, зобов'язання припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Зазначені матеріально-правові підстави припинення зобов'язань реалізуються окремими процесуальними процедурами, пов'язаних з виконанням судових рішень, що як правило, також тягнуть закінчення виконавчого провадження, наприклад, відмова стягувача від примусового виконання рішення суду, припинення зобов'язання у зв'язку зі смертю фізичної особи (стягувача чи боржника), добровільне виконання зобов'язання боржником поза межами виконавчого провадження, сплата боргу одним із солідарно зобов'язаних осіб, що тягне припинення такого обов'язку у інших солідарно зобов'язаних осіб тощо.
У зв'язку з цим, за наявності таких підстав не можна визнавати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Підстави припинення матеріально-правового обов'язку тягнуть визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, лише тоді, коли законодавство про виконавче провадження не передбачає інших спеціальних процедур реалізації таких підстав припинення обов'язку у виконавчому провадженні.
По даній справі, ст. 16 ЦК України передбачено можливість захисту права боржника-поручителя, у разі ліквідації боржника за якого він поручився, а тому за відшукуваною заявником процедурою, такий обов'язок не може бути припиненим, що вірно контактував і районний суд.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково по рішенню, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа по справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання, у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дублікату; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Виходячи з виписаного, колегія вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам вищенаведеного цивільного законодавства, а тому припинити кредитно-забезпечувальне зобов'язання поручителя через визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - неможливо, у зв'язку з чим, у задоволені заяви ОСОБА_2 слід відмовити.
Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: