Справа №:122/21390/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Гоцкалюк В.Д.
№ провадження:22-ц/190/1254/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Пономаренко А.В.
суддів:Болотова Є.В., Сокола В.С.
при секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - ОСОБА_10, про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення неустойки та відшкодування збитків,
за апеляційною скаргою ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зазначеним позовом через свого представника ОСОБА_6, посилаючись на те, що 01 червня 2011 року він на підставі виданої ним нотаріально посвідченої довіреності уповноважив ОСОБА_10 та ОСОБА_8 представляти інтереси позивача у відносинах оренди (найму) належного йому автомобілю марки Ford, модель FUSION, 2010 року випуску, тип - ТЗ універсал легковий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, чорного кольору, реєстраційний № НОМЕР_1.
08 жовтня 2011 року ОСОБА_8 було укладено договір прокату вищевказаного автомобілю з ОСОБА_9, який зобов'язався повернути транспортний засіб 13 жовтня 2011 року та сплатити 460 грн. за кожен день користування автомобілем, однак в обумовлений договором строк автомобіль не повернув.
Вказуючи на ці обставини, ОСОБА_7 на підставі статей 387, 766, 779, 785,1213 Цивільного Кодексу України просив: витребувати у відповідачів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 автомобіль марки Ford, модель FUSION, 2010 року випуску, тип - ТЗ універсал легковий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, чорного кольору, реєстраційний № НОМЕР_1 , а у разі неможливості його повернення - відшкодувати вартість автомобілю у розмірі 128300 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 неустойку за договором прокату у розмірі 591560грн і збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 162000 грн., а також відшкодувати судові витрати.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 11 грудня 2013 року позов ОСОБА_7 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) відшкодування вартості автомобіля Ford Fusion, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1, в розмірі 96000 грн. В решті позову відмовлено. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_11 просить рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_8.в повному обсязі , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, не відповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд невірно встановив правову природу виниклих між сторонами відносин і правову норму, яка їх регулює , а також вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_7, фактично розглянувши питання про визнання недійсним договору прокату автомобіля унаслідок перевищення відповідачем наданих за довіреністю повноважень , і поклав в основу своїх висновків недопустимі докази.
Крім того, на думку представника ОСОБА_8, суд не звернув достатньої уваги на фактичні обставини справи і не дав належної правової оцінки наявним у справі доказам, проігнорувавши недоведеність позивачем ОСОБА_7 своїх вимог до ОСОБА_8 та відсутність підстав для пред'явлення до цього відповідача віндикаційного позову.
В іншій частині рішення суду не оскаржується та не є предметом апеляційного перегляду.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані , які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає, оскільки ухвалене без повного й всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з неправомірності укладеного ОСОБА_8 з ОСОБА_9 договору прокату належного позивачеві транспортного засобу з перевищенням повноважень представника і наявності правових підстав для покладення на ОСОБА_8 обов'язку з відшкодування завданих позивачу зникненням його автомобілю збитків у розмірі вартості транспортного засобу , визначеної у договорі добровільного страхування наземного транспорту від 23 червня 2011 року між ОСОБА_8 і Страховою компанією «Еталон» .
Однак такого висновку суд дійшов всупереч вимог закону і матеріалів справи.
За приписами частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_7 обґрунтовані порушенням його майнових прав власника внаслідок невиконання відповідачами умов договору прокату належного позивачеві на праві власності автомобілю Ford FUSION, реєстраційний № НОМЕР_1, укладеного 08 жовтня 2011 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на підставі виданої 01 червня 2011 року довіреності , у зв'язку з чим позивач зазнав матеріальних збитків у вигляді вартості неповерненого автомобілю та упущеної вигоди.
За вимогами статей 3 і 15 ЦПК України право звернення кожної особи до суду обумовлено порушенням, не визнанням або оспорюванням її прав, свобод чи інтересів іншими особами, а приписами статей 10 і 60 ЦПК України на позивача покладений обов'язок за допомогою належних і допустимих доказів довести правову і фактичну підставу своїх вимог.
Однак усупереч вимог наведених норм закону позивачем та його представником не доведено у встановленому законом порядку правових підстав для покладення на повіреного ОСОБА_8 обов'язку з відшкодування заподіяних ОСОБА_7 матеріальних збитків із застосуванням положень статей 1212-1213 Цивільного Кодексу України .
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 на підставі довіреності, посвідченої 01 червня 2011 року приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_12, реєстровий № 1408, уповноважив ОСОБА_8 та ОСОБА_10 бути його представниками з питань здачі в оренду (найм), позичку на біржах, нотаріальних конторах, органах ДАІ будь-якого міста України належного йому на праві власності автомобілю Ford Fusion, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1, а також експлуатації цього автомобілю.
Зокрема, позивач уповноважив відповідачів укладати та підписувати договір оренди (найму), позички, одержувати належні йому за результатами згаданої угоди грошові суми; укладати договори обов'язкового страхування цивільної відповідальності, отримати поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності, отримувати страхові відшкодування, у випадку спричинення автомобілю пошкодження іншими особами в результаті дорожньо-транспортної пригоди чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортним засобом під час керування автомобілем, як джерелом підвищеної небезпеки, одержувати страхове відшкодування, укладати угоди про відшкодування заподіяної шкоди, сплачувати транспортні податки та інші необхідні платежі, а також вчиняти всі інші дії, пов'язані з цією довіреністю (а.с. 11).
На підставі довіреності 08 жовтня 2011 року між ОСОБА_8 , який є суб'єктом підприємницької діяльності у галузі прокату автомобілів , і ОСОБА_9 був укладений договір прокату вищезазначеного автомобілю на строк до 13 жовтня 2011 року зі сплатою за користування транспортним засобом 2300 грн. , однак в обумовлений договором строк ОСОБА_9 автомобіль не повернув (а.с. 14).
Крім того з матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2011 року від ОСОБА_8 і Приватним акціонерним товариством Страхова компанія «Еталон» був укладений договір добровільного страхування належного ОСОБА_7 автомобілю Ford FUSION, реєстраційний № НОМЕР_1 ,однак у виплаті страхового відшкодування за фактом викрадення автомобілю ОСОБА_8 страховиком було відмовлено у зв'язку із несвоєчасним повідомленням про настання страхового випадку , також подія не обумовлена як страхової випадок відповідно до укладеного договору ( а.с.41-42).
Постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 22 жовтня 2011 року ( а.с. 15) у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_9 за статтею 190 КК України відмовлено за наявністю між ним і ОСОБА_7 цивільно-правових відносин.
Відповідно до статей 237, 244, 245 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
За змістом частини 1 статті 1000 цього Кодексу за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Положеннями статей 1003 та 1004 ЦК України передбачено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
За змістом частини 1 і 3 статті 238 вказаного Кодексу представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє і не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання
Отже, з системного аналізу наведених норм закону вбачається, що за своїм юридичним змістом договір доручення є договором про представництво, оскільки повірений зобов'язується діяти від імені довірителя, а довіреність є однією з підстав виникнення відносин представництва. Сутність останніх полягає в тому, що одна особа представляє у правовідношенні інтереси іншої, набуваючи для неї прав та обов'язків, розширюючи межі її юридичних дій. В даному разі виникає два види правового зв'язку - внутрішній (між довірителем та повіреним) і зовнішній (між повіреним та третіми особами), що пояснює наявність двох видів правочинів, які опосередковують перший та другий вид юридичного зв'язку.Внутрішні відносини сторін опосередковуються договором доручення (двосторонній правочин), а зовнішні - видачею довіреності на здійснення певних юридичних дій (односторонній правочин). При цьому чинне законодавство не встановлює спеціальних вимог щодо того, де має бути зафіксований зміст доручення: у договорі доручення або у виданій на підставі нього довіреності.
Таким чином, між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виникли правовідносини, врегульовані главою 68 розділу ІІІ книги 5, а також главою 17 розділу IV книги 1 ЦК України, з приводу надання послуг за договором доручення, оскільки відносини між представником і тим, кого він представляє , регулює договір доручення , тому стягнення на користь позивача з ОСОБА_8 вартості переданого ним на підставі довіреності за договором прокату ОСОБА_9 автомобілю могло мати місце лише за умови заподіяння повіреним довірителю збитків внаслідок неналежного виконання доручення і вчинення дій всупереч його інтересів .
Однак таких вимог до ОСОБА_8 ОСОБА_7 заявлено не було, на вчинення повіреним вищезазначеного договору прокату з перевищенням своїх повноважень і усупереч інтересів ОСОБА_7, а також неправомірності дій повіреного за договором добровільного страхування транспортного засобу позивач не посилався , обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачами умов договору прокату транспортного засобу щодо повернення позивачеві як власнику предмету договору - автомобіля Ford FUSION реєстраційний № НОМЕР_1 із застосуванням передбачених законом санкцій .
Проте суд першої інстанції не звернув на наведене увагу і помилково зосередився на правовій оцінці дій ОСОБА_8 як представника щодо правомірності укладеного ним з ОСОБА_9 договору прокату , дійшовши хибного висновку про перевищення повіреним своїх повноважень при укладенні цього договору і порушення умов договору страхування з позбавленням позивача права на страхове відшкодування , чим фактично вийшов за межі позовних вимог та змінив підстави позову .
При цьому в матеріалах справи відсутні дані щодо звернення позивача як власника до страховика Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» з приводу захисту своїх інтересів на виплату страхової суми за фактом викрадення автомобілю , а в суді апеляційної інстанції сторони пояснили, що з цього питання до суду не зверталися .
Крім того як вбачається з матеріалів справи і не заперечувалося сторонами між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 існували тривалі стосунки з приводу передачі останнім в прокат належного позивачеві автомобілю Ford FUSION реєстраційний № НОМЕР_1 на взаємовигідних умовах , ОСОБА_7 самостійно домовився з ОСОБА_9 . щодо прокату свого автомобілю і зранку 08 жовтня 2011 року пригнав і передав автомобіль ОСОБА_8, а також в подальшому спілкувався з ОСОБА_9 щодо продовження строку користування транспортним засобом .
Зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_8 під час укладення з ОСОБА_9 договору прокату належного ОСОБА_7 автомобіля були здійснені дії , визначені сторонами як предмет договору доручення, оформленого нотаріально посвідченою довіреністю, тому є помилковим висновок суду першої інстанції про покладення на ОСОБА_8, обов'язку з відшкодування ОСОБА_7 вартості автомобілю як безпідставно набутого майна за правилами статей 1212-1213 ЦК України, якими визначені правила вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану особи, що потерпіла від безпідставного набуття (збереження) іншою особою її майна.
Зокрема, за правилами частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною 2 статті 1213 цього Кодексу встановлено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Таким чином , підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення є сукупність наступних умов: набуття або збереження майна, тобто, набуття особою нових цінностей, збільшення кількості та вартості належного їй майна або збереження майна, яке неминуче мало б вибути із її володіння; набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто, внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.
При цьому під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положеннями частини 1 статті 387 ЦК України передбачене право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно , без відповідної правової підстави, заволоділа ним .
Оскільки ОСОБА_9 не виконав свого обов'язку з повернення ОСОБА_7 вищевказаного автомобілю в обумовлений договором прокату строк - 13 жовтня 2011 року, а отже безпідставно заволодів неналежним йому майном, у позивача виникло право на захист своїх порушених майнових прав на підставі статей 1212-1213 ЦК України шляхом примусового повернення майна ОСОБА_9 його власнику ОСОБА_7 або відшкодування його вартості.
За таких обставин, колегія суддів вважає за доцільне витребувати автомобіль у ОСОБА_9 як безпідставне набуте майно , а у разі неможливості повернення цього майна в натурі у зв'язку із відсутністю у матеріалах справи переконливих даних щодо місця знаходження автомобілю, покласти на нього обов'язок з відшкодування позивачеві вартості вказаного автомобілю у розмірі 96000 грн., яка зазначена у договорі добровільного страхування наземного транспорту № 011000-06001233, укладеного 23 червня 2011 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» та ОСОБА_8
З огляду на наведене, враховуючи недоведеність позивачем факту заподіяння йому ОСОБА_8 збитків внаслідок неналежного виконання доручення та розпорядження ввіреним йому майном, судова колегія вважає, що особою, відповідальною за повернення ОСОБА_7 вибутого з його володіння автомобілю Ford FUSION реєстраційний № НОМЕР_1 є саме ОСОБА_9 як особа, що набула це майно без відповідної правової підстави .
Проте, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не звернув достатньої уваги на наведені обставини та норми матеріального закону, всупереч статей 213 і 214 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не визначився у повній мірі з характером спірних правовідносин та правовою нормою , яка їх регулює, унаслідок чого дійшов хибного висновку про правомірність позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про витребування безпідставно набутого майна і наявності правових підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Оскільки місцевий суд при вирішенні справи припустився порушення норм процесуального і матеріального права, оскаржуване рішення в частині задоволення позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про витребування спірного автомобілю у ОСОБА_9 як належного відповідача , а у разі неможливості його повернення - стягнення вартості автомобілю у сумі 96000 грн. згідно із пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України.
При цьому рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_7 про стягнення неустойки та відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди позивачем не оскаржувалося і не переглядається судом апеляційної інстанції .
За правилами частини 5 статті 88 ЦПК України апеляційний суд при ухваленні нового рішення відповідно змінює розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, таким чином, з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню судовий збір в сумі 3441 грн.
На підставі наведеного та керуючись статтями 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2013 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) у відшкодування вартості автомобіля Ford Fusion, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 96000 грн. і відмови в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити в цій частині нове рішення.
Витребувати у ОСОБА_9 та передати ОСОБА_7 автомобіль марки Ford, модель FUSION, 2010 року випуску, тип - ТЗ універсал легковий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, чорного кольору, реєстраційний № НОМЕР_1, а у разі неможливості повернення автомобілю - стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 у відшкодування вартості автомобілю 96000 грн., а також судовий збір в сумі 3441 грн.
В решті рішення суду залишити без змін .
Рішення набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Судді
Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.