КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2014 р. Справа№ 910/3883/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Буравльова С.І.

Зеленіна В.О.

за участю представників:

від позивача : Лишко В.В. - представник за довіреністю;

від відповідача : Михайлюк А.З. - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013

у справі № 910/3883/13 (суддя Сівакова В.В.),

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії

до Державного агентства резерву України

про стягнення 67 980,90 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2013 по справі №910/3883/13, повний текст якого складено 18.11.2013, позовні вимоги задоволено частково, а саме, стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії (м. Київ, бул. Т.Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) 61 357, 32 грн. основного боргу, 12 600,00 грн. витрат на проведення судової експертизи, 1 552, 86 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат на утримання матеріальних цінностей за 2012 рік, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 61 357,32 грн. та за неналежне виконання зобов'язань нараховані: пеня в розмірі 4 626,95 грн. та 3% річних в сумі 1 996,63 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач 28.11.2013 (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті) звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Державного агентства резерву України по справі № 910/3883/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/3883/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2013 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 повернуто апелянту без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

20.01.2014 до Київського апеляційного господарського суду повторно надійшла апеляційна скарга Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2013 по справі №910/3883/13, в якій відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України у справі № 910/3883/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/3883/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Буравльов С.І., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2013 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 прийнято до провадження, порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 26.02.2014.

В судовому засіданні 19.02.2014 представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав. Просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не було надано доказів в обґрунтування фактичного понесення витрат саме по зберіганню матеріальних цінностей відповідача, здійснений позивачем розрахунок цих витрат здійснений невірно, без обов'язкового узгодження з відповідачем суми цих витрат на початку звітного року, а також без врахування вимог Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (зокрема щодо площі та умов зберігання). Наведений позивачем розрахунок витрат не підтверджується первинними документами, про що також вказується і у висновку судової економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3577/9819/13-45 від 30.09.2013.

В судовому засіданні 26.02.2014 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у її задоволенні відмовити. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував на те, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач посилався на те, що ним було здійснено самостійно розрахунок витрат, які підлягали відшкодуванню відповідачем, оскільки сторони не могли дійти згоди про вартість таких витрат, розрахунок витрат здійснено позивачем з урахуванням вимог Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, здійснений позивачем розрахунок є вірним і обґрунтовано прийнятий судом першої інстанції до уваги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.03.2007 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком", яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської обласної філії (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/10/1939-16 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Згідно з п. 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Згідно з п. 2.1. договору, зберігач зобов'язаний вживати заходи для належного зберігання цінностей відповідного виду.

Згідно з п. 3.1. договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4.2. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).

В матеріалах справи наявні Акт перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2012, згідно якого проведеною позивачем перевіркою встановлено, що фактична наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідає обліковим даним, усі матеріальні цінності відповідають своєму призначенню, умови зберігання забезпечують тривале зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Як свідчать матеріали справи відповідачем погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2010 рік в розмірі 10 742,39 грн. та кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2011 рік в розмірі 11 499,41 грн.

Проте, на неодноразові звернення позивача щодо погодження кошторису витрат на 2012 рік відповідачем документи були повернуті позивачу із зауваженнями на доопрацювання (листування міститься в матеріалах справи).

Оскільки, відповідач не визначив розмір суми витрат на 2012 рік, позивач склав кошторис на 2012 рік та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву на 2012 рік виходячи з власних розрахунків середнього розміру суми витрат зберігання матеріальних цінностей на 1 кв. м. складського приміщення.

Позивачем були складені наступні звіти про фактичні витрати за 2012 рік загалом на суму 400 030,01 грн., які відповідачем вказані звіти не підписано і печаткою не посвідчено:

За І квартал на суму 105 430,55 грн.;

За ІІ квартал на суму 110 598,07 грн.;

За ІІІ квартал на суму 97 486,63 грн.;

За ІV квартал на суму 86 514,76 грн.

Також позивачем складені акти виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-й, 2-й, 3-й та 4-й квартали на загальну суму 400 030,01 грн. Вказані акти підписані в односторонньому порядку позивачем, відповідачем вказані акти - не підписані і печаткою не посвідчені.

Так, за розрахунками позивача розмір відшкодування витрат на зберігання становить 61 357,32 грн.

Також, позивачем в матеріали справи надано:

- Акти виконання робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по Київській обласній філії ПАТ «Укртелеком» за 1 та 2 квартал 20212 року, згідно якого позивачем визначено розмір наданих послуг по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2012 року в сумі 105 430,55 грн., за 2 квартал 2012 року - в сумі 110 598,07 грн., які підписано в односторонньому порядку позивачем та посвідчено його печаткою, а відповідачем вказані акти не підписано і печаткою не посвідчено;

- відомості платіжних доручень щодо оплати витрат за електроенергію за 1 та 2 квартал 20212 року;

- відомості заробітної плати працівників дільниці ТОМР за 1 та 2 квартал 20212 року;

- відомості оплати послуг охорони за 1 та 2 квартал 20212 року;

- підсумки нарахувань і утримань;

- відомості амортизації основних засобів;

- податкові накладні;

- платіжні доручення зі сплати земельного податку;

- акти здачі - прийняття робіт з послуг охорони.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відповідно до п. 3 Порядку суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням:

1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву;

2) середнього розміру суми витрат;

3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву;

4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Згідно з п. 5 Порядку держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з п.п. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно статті 947 Цивільного кодексу України визначено, щ о витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1). При безоплатному зберіганні поклажодавець

Як встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, умовами укладеного між сторонами договору не визначено строк зберігання матеріальних цінностей. При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат на утримання матеріальних цінностей за 2012 рік, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 61 357,32 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлені питання документального підтвердження та фактичного розміру понесених позивачем витрат на зберіганням матеріальних цінностей та їх розміру.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами встановленими ст. 43 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, згідно висновку судової економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3577/9819/13-45 від 30.09.2013, експертом надано відповідь про те, що визначити в якому розмірі документально підтверджуються витрати ПАТ «Укртелеком» в особі Київської обласної філії на утримання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за 2012 рік не видається за можливе, так як формування суми витрат по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей за договором № 5/10/1939-16 від 19.03.2007 підприємством визначено без врахування питомої ваги витрат, безпосередньо понесених на утримання матеріальних цінностей державного матеріального резерву виходячи з фактичної площі складських приміщень, на якій розміщуються матеріальні цінності мобілізаційного резерву.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вказаний висновок судової експертизи приймається до уваги як доказ в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, проте вказаний доказ не може бути прийнятий судом як доказ в підтвердження понесення позивачем витрат на зберігання у 2012 році мобілізаційного резерву в заявленій до стягнення сумі - 61 357,32 грн.

Також, колегія суддів зазначає, що в судовому засіданні 26.02.2014 присутнім представникам сторін судом було запропоновано призначити повторну судову економічну експертизу з метою встановлення дійсного і документально підтвердженого розміру витрат на зберігання мобілізаційного резерву у 2012 році. Проте, обома представниками сторін наведена пропозиція суду апеляційної інстанції була беззаперечно відхилена.

Згідно зі ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що згідно умов укладеного між сторонами договору та статті 947 Цивільного кодексу України, у позивача наявне право на відшкодування витрат за зберігання у 2012 році мобілізаційного резерву, а у відповідача наявне зобов'язання по відшкодуванню наведених витрат.

Проте, позивачем, як на особу на яку згідно процесуального закону покладено доведення своїх вимог належними і допустимими доказами, ні під час вирішення спору в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України розміру понесених витрат на зберігання у 2012 році мобілізаційного резерву в заявленій до стягнення сумі - 61 357,32 грн., адже між сторонами не було узгоджено двосторонньо вартості такого зберігання, а надані позивачем докази понесення витрат саме в розмірі 61 357,32 грн. були складені позивачем в односторонньому порядку та відповідачем не узгоджені, відповідач заперечував розмір витрат на зберігання мобілізаційного резерву в сумі 61 357,32 грн., а наявний в матеріалах справи висновок судової економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3577/9819/13-45 від 30.09.2013 не містить відповіді на питання щодо розміру понесених позивачем витрат.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено розмір витрат на зберігання у 2012 році мобілізаційного резерву в заявленій до стягнення сумі 61 357,32 грн. , а отже вимога в цій частині задоволенню не підлягала.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на зберігання у 2012 році мобілізаційного резерву в заявленій до стягнення сумі 61 357,32 грн.- підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1 996,63 грн. 3% річних та 4 626,95 грн. пені, а тому рішення суду в цій частині є обґрунтованим і підстави для його скасування - відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що при прийнятті місцевим господарським судом оспорюваного рішення в частині задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на зберігання у 2012 році мобілізаційного резерву в заявленій до стягнення сумі 61 357,32 грн. судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, прийнято до уваги недоведені обставини, що мають значення для справи, а також зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга Державного агентства резерву України підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в наведеній частині - скасуванню з прийняттям судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні наведеної позовної вимоги, з відповідним віднесенням судового збору в цій частині на позивача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, які і судового збору за проведення судової експертизи.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 по справі №910/3883/13 - підлягає залишенню без змін як таке, що прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права .

Також, відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії в доход державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 по справі №910/3883/13 - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 по справі №910/3883/13 в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії до Державного агентства резерву України про стягнення витрат на зберігання мобілізаційного резерву в сумі 61 357,32 грн. - скасувати і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 по справі №910/3883/13 - залишити без змін.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (код 21560766; 01030 м. Київ, бул. Шевченка, 18) в особі Київської обласної філії (код 01184901; 02098 м. Київ, проспект П.Тичини, 6) в доход Державного бюджету України 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/3883/13 повернути до місцевого господарського суду.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.І. Буравльов

В.О. Зеленін