Справа № 101/199/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року м. Алушта

Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Шустової І.П., при секретарі Безнос А.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Комунальне підприємство ЖЕД «Алуштабуд» про захист прав власника шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом,

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивує тим, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. У цієї квартирі зареєстрований її онук - відповідач ОСОБА_3. Рішенням суду від 30.01.2006 року його батьки були визнані особами, що втратили право користування цією квартирою. Після чого тривали судові спори з приводу вищезазначеної квартири. З 2003 року він проживає разом з батьками в с. Планерське Сімферопольського району, в будинку, який нею був подарований сину з невісткою. У 2011 року відповідач досяг повнолітнього віку, проте у спірній квартирі так і не проживає.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Пояснила при цьому, що а ні до досягнення повноліття, а ні після цього, відповідач не ставив питання про вселення, не намагався жити у квартирі позивачки. Право на проживання у даній квартири відповідач не набув, комунальні платежі не сплачував, всі витрати по утриманню квартири вона несла зі своєї пенсії.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечувала проти позову. Пояснила при цьому, що вважає звернення позивачки з даним позовом до суду неправомірним. 30.01.2006 року судовим рішенням батьки відповідача були визнані такими, що втратили право користування зазначеною квартирою. Проте їхня дитина - відповідач у справі - такого права позбавлений не був. З 2011 року, коли він став повнолітнім у судах доказував своє право на користування квартирою. Звертався до суду з позовом про відміну приватизації квартири. Його батько після смерті діда відмовився від своєї частки у спадщині на користь позивачки. Вселитися до квартири відповідач ніяк не міг, оскільки йшли тривалі судові тяжби.

Представник третьої особи - РП «АРБУ» до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов'язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с. 13) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 14).

У квартирі, що належить позивачці відповідач зареєстрований, проте вже більше 10 років там не проживає, постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2, про що стверджує позивачка та це не спростовує відповідач та його представник.

Як вбачається зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом

Стаття 405 ч. 2 ЦК України, передбачає, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що з 2003 року відповідач, будучи неповнолітнім проживав разом зі своїми батьками в с. Планерському Сімферопольського району, що відповідає ст. 29 ЦК України, згідно з якою місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Доказів того, що по досягненню чотирнадцятирічного віку, а також повноліття відповідач приймав будь-які спроби для вселення у квартиру позивачки, суду надано не було. Посилання представника відповідача на те, що весь час тривалі судові спори з приводу права користування житлом відповідачем, а тому він у квартирі не проживає, судом не приймаються, оскільки доказів того, що позивачка будь-яким чином перешкоджала його проживанню у спірній квартирі, також не надано.

Таким чином, судом встановлено, що наявність реєстрації відповідача на житловій площі квартири, що належить на праві власності позивачці, створює перешкоди у реалізації права власності останній. Отже, порушені права власника, проте перешкоди в користуванні власністю цілком можливо усунути, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Відмовляючи в задоволенні вимоги, про скасування реєстрації відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою) свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із зазначеної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. Оскільки визнання особи такою, що втратила право користування житлом є підставою для зняття її з реєстрації, додаткового вирішення цього питання у рішенні суду законом не вимагається.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд вважає необхідним стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача, оскільки позов фактично задоволено.

На підставі наведеного, керуючись статтями ст.ст. 319, 321, 405 ЦК України, статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Комунальне підприємство ЖЕД «Алуштабуд» про захист прав власника шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Ангрен Ташкентської області Узбекістана, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Алуштинського міського суду АР Крим І.П.Шустова