Справа №:105/311/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Старова Н.А.

№ провадження:22-ц/190/1205/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Павловської І.Г.,

суддів:Адаменко О.Г., Шестакової Н.В.,

при секретарі:Усеїновій Н.У.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 12 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

14.01.13 ОСОБА_8 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7 та неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги просила поділити майно подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 та виділивши їй у власність предмети домашнього вжитку: шифоньєр вартістю 1 790 грн., хлібопіч вартістю 1 000 грн., мясорубку вартістю 600 грн., холодильник вартістю 4 000 грн., на загальну суму 7 390 грн., а відповідачу у власність: пилосос «Самсунг» вартістю 900 грн., телевізор «Самсунг» вартістю 4 100 грн., ліжко вартістю 2 440 грн., крісло вартістю 580 грн., на загальну суму 8 020 грн. Позов мотивований тим, що спірна квартира та предмети домашнього вжитку були придбані сторонами у період шлюбу, а тому є спільним сумісним майном подружжя.

Рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 12 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Поділено спільно майно подружжя - домоволодіння АДРЕСА_1 та предмети домашнього вжитку.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1, залишивши у власності ОСОБА_7 іншу 1/2 ідеальну частку цього домоволодіння. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на спірне домоволодіння , залишивши його в у спільній частковій власності сторін.

Виділено у власність ОСОБА_8 предмети домашнього вжитку: холодильник вартістю 4 000 грн., шифоньєр вартістю 1 740 грн., м'ясорубку вартістю 600 грн., хлібопіч вартістю 1 000 грн., всього на суму 7 340 грн. Виділено у власність ОСОБА_7 предмети домашнього вжитку: пилосос вартістю 900 грн., телевізор «Самсунг» вартістю 4 100 грн., ліжко вартістю 2 350 грн., крісло вартістю 580 грн., всього на суму 7 930 грн. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 грошову компенсацію різниці вартості майна в сумі 590 грн.

Припинено право спільної сумісної власності на наступне майно: холодильник вартістю 4 000 грн., шифоньєр вартістю 1 740 грн., мясорубку вартістю 600 грн., хлібопіч вартістю 1 000 грн., пилосос вартістю 900 грн., телевізор «Самсунг» вартістю 4 100 грн., ліжко вартістю 2 350 грн., крісло вартістю 580 грн.

В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушенні норми матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, зазначає, що спірне домоволодіння було придбано ним на особисті кошти 01.05.07, що підтверджується договором, укладеним в письмовій формі від 01.05.07, за умовами якого продаж житлового будинку вчинений за 40 000 грн., які покупець вже сплатив продавцю в день укладення договору 01.05.07, що також підтверджується розпискою про отримання продавцем - ОСОБА_10 в рахунок вартості будинку 40 000 грн., складеною 01.05.07. Крім того зазначає, що предмети домашнього вжитку також були придбані за його особисті кошти, отримані від продажу належного йому особисто будинку.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння та вказані позивачкою предмети домашнього вжитку є спільним сумісним майном сторін, у зв'язку з тим, що були спільно придбані ними у період їх шлюбу.

З такими висновками місцевого суду в частині, що стосується визнання спільним сумісним майном сторін спірного домоволодіння, не може погодитися колегія суддів та вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дійшов висновків, які їм не відповідають та припустився порушень норм матеріального і процесуального права, що тягне за собою скасування оскаржуваного рішення в цій частині з підстав наведених у пунктах 1, 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог стосовно поділу предметів домашнього вжитку і вважає, що суд в цій частині повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, наданим сторонами, кожному окремо та в їх сукупності, правильно встановив спірні правовідносини та закон, який їх регулює, і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При апеляційному перегляді встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 29.06.07.

Згідно договору купівлі продажу житлового будинку разом зі службовими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, посвідченого 20.11.07 державним нотаріусом Джанкойської міської державної нотаріальної контори - Синиціною Н.Я., за реєстровим номером №1-1150, зареєстрованим в електронному реєстрі прав власності 21.03.11, ОСОБА_7 є власником вказаного домоволодіння.

Крім того, сторонами під час шлюбу було придбане наступне майно: шифоньєр вартістю 1 740 грн., крісло вартістю 580 грн., пилосос вартістю 900 грн., телевізор «Самсунг» вартістю 4 100 грн., хлібопіч вартістю 1 000 грн., мясорубку вартістю 600 грн., ліжко вартістю 2 350 грн., холодильник вартістю 4 000 грн., що підтверджується відповідними доказами (а.с. 31-35).

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, відтак право власності у відповідача на спірне домоволодіння виникло лише з моменту державної реєстрації такого права, тобто з 21.03.11.

Згідно статті 60 Сімейного кодексу України ( далі СК ), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Правилами статей 69, 70 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктами 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.07 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК) .

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Відповідач заперечуючи проти позову вказав, що грошові кошти за спірне домоволодіння він сплатив 01.05.07, тобто до реєстрацію шлюбу між сторонами, що підтверджується письмовими доказами та показаннями свідка (копія договору купівлі-продажу та розписки від 01.05.07, показання свідка - ОСОБА_10), доказів того, що на цей момент сторони проживали однією сім'єю, що давало б підстави вважати про спільність, сплачених відповідачем коштів позивачкою не надано.

Отже, суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги ці докази у сукупності та не дав їм належну правову оцінку.

Таким чином судова колегія приходить до висновку, про необґрунтованість висновків місцевого суду в частині визнання спірного домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю сторін, оскільки воно дійсно було набуто відповідачем під час шлюбу з позивачкою, проте за кошти, що належали йому особисто.

Здійснюючи поділ предметів домашнього вжитку суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сторони визнали вартість цього майна, а саме майно було набуте ними під час перебування у шлюбі, відтак розповсюдження на це майно режиму спільної сумісної власності подружжя презюмується.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо належності спірного майна сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому і можливості його поділу між сторонами у запропонованому позивачем варіанті, оскільки він відповідає засадам розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги щодо придбання спірних предметів домашнього вжитку за особисті кошти відповідача, отримані за продаж житлового будинку АДРЕСА_2, що належав йому на підставі договору дарування, а відтак був його особистою приватною власністю, не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів, оскільки апелянтом всупереч вимогам статті 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів того, що вказані предмети домашнього вжитку були придбані саме за рахунок цих коштів, крім того в судовому засіданні в суді першої інстанції позивачка вказала, що ці речі були придбані також і за рахунок продажу належного їй автомобілю, що також на знайшло свого підтвердження матеріалами справи.

За правилами статті 79 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в тому числі належать і витрати на правову допомогу.

Відповідно до положень частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

До апеляційної скарги додано квитанції прибуткового касового ордеру про сплату позивачкою на підставі договору про надання правової допомоги 2 700 грн. на користь адвокату.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог майнового характеру (9,1% від суми всіх вимог), колегія суддів приходить до висновку, що сплачений судовий збір за подання до суду позовної заяви (444,50) підлягає відшкодуванню у розмірі 9,1% від 444,50 грн. - 40,51 грн. Решта судового збору у сумі 360,75 грн. підлягає стягненню з позивачки в дохід держави.

Крім того погоджуючись із здійсненим судом першої інстанції розрахунком витрат на правову допомогу, враховуючи положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», тривалість представництва інтересів довірителя в суді, відсутність відповідних розрахунків, судова колегія вважає, що вони можуть бути стягнуті на користь позивачки втім беручи до уваги пропорційність задоволених позовних вимог лише у розмірі 9,1 % від 1 605,80 грн - 146,13 грн.

Відтак загалом судові витрати по справі, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки складають 186,64 грн. (40,51+146,13)

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 12 грудня 2013 року в частині поділу спірного домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання права власності на ? частину домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 судові витрати по справі у сумі 186,64 грн.

Стягнути ОСОБА_8 в дохід держави судовий збір в розмірі 360,75 грн.

В решті це ж рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді