26.02.2014
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 11кп/797/31/14 Головуючий в першій інстанції:Василенко А.М.
Категорія: ч.1 ст.309 КК України Доповідач: Кабаль І.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Севастополя у складі:
головуючого - судді Кабаля І.І.,
суддів - Батрака В.В., Леся В.І.,
за участю секретаря - Лашкевич Н.О.,
прокурора - Клочко К.В.,
захисника - ОСОБА_2,
обвинуваченого - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя Загнітко Є.А. на вирок Ленінського районного суду міста Севастополя від 09 грудня 2013 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Севастополя, АР Крим, громадянин України, який має неповну вищу освіту, не одружений, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:
- 26 березня 2009 року Ленінським районним судом міста Севастополя за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки;
- 29 січня 2010 року Ленінським районним судом міста Севастополя за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений 10 квітня 2012 року умовно-достроково на не відбутий строк 1 рік 2 місяці 27 днів,
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_3 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання, без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на проведення експертизи наркотичних засобів в сумі 489,44 грн.
Вирішено питання про речові докази.
ВСТАНОВИЛА:
Згідно вироку районного суду ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за кримінальне правопорушення, яке здійснив при наступних обставинах.
Так, ОСОБА_3, 17 серпня 2013 року, близько 22 години, знаходячись на дачі, розташованій на мисі Фіолент в м. Севастополі (більш точна адреса не встановлена), діючи умисно, з метою незаконного придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, для особистого вживання, придбав у невстановленої особи два медичних шприци обємом по 5 мл кожний, один з яких містив особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, опій ацетильований, в перерахунку на суху речовину вагою 0,03392 гр., який незаконно зберігаючи при собі, перевіз на маршрутному таксі за адресою: АДРЕСА_2, де помістив придбаний ним наркотичний засіб поміж передніми сидіннями автомобіля «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5
18 серпня 2013 року о 02 годині в ході проведення огляду місця події біля будинку № 1 по вул.Генерала Хрюкіна в м.Севастополі були виявлені та вилучені два медичних шприци об`ємом по 5 мл кожний, один з яких містив особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, опій ацетильований, в перерахунку на суху речовину вагою 0,03392 гр.
В апеляції заступник прокурора міста Севастополя Загнітко Є.А. просить вирок районного суду скасувати в частині призначення покарання, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.309 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Свої доводи апелянт мотивує тим, що, призначаючи покарання, суд належним чином не врахував дані про особу обвинуваченого, його стійке небажання стати на шлях виправлення.
Крім того, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував, що ОСОБА_3 раніше двічі судимий за вчинення крадіжок і до нього вже застосовувалася ст.75 КК України, але таке лояльне відношення суду ніяк не сприяло його виправленню та попередженню вчинення ним нових злочинів. Також, поза увагою залишився той факт, що злочин, передбачений ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_3 вчинив лише через місяць після закінчення умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, а тому суд безпідставно не врахував як обставину, яка обтяжує покарання, передбачену п.1 ч.1 ст.67 КК України, - рецидив злочинів.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_3 страждає опійною наркоманією, потребує нагляду у нарколога та відповідного лікування, ніде не працює.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляцію та просив ухвалити новий вирок, призначити ОСОБА_3 покарання у виді одного року позбавлення волі; обвинуваченого та його захисника, які просили залишити вирок без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, за обставин викладених у вироку, які підтверджуються зібраними у справі та перевіреними в суді доказами, дослідженими в порядку ч.3 ст.349 КК Украини, і жодною із сторін кримінального провадження не оскаржуються.
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3повністю визнав себе винуватим.
Згідно ст.65 КК України та роз'яснень, що містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, суд, у кожному конкретному випадку повинен дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів суд першої інстанції в достатній мірі дотримався вказаних вимог кримінального закону.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд врахував, що скоєне ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, у відповідності зі ст.12 КК України відноситься до категорії середньої тяжкості, що він є осудним, під наглядом лікаря-психіатра не перебуває, страждає опійною наркоманією, потребує нагляду у нарколога та лікування, раніше судимий.
В якості обставини, що пом'якшує покарання, визнано щире каяття обвинуваченого.
Що стосується рішення суду першої інстанції про призначення ОСОБА_3 покарання, то воно визначено у виді найбільш строгої максимальної міри покарання, передбаченої санкцією ч.1 ст.309 КК України, а щодо звільнення його від відбування покарання з іспитовим строком, то воно прийнято у відповідності до положень статей 75,76 КК України.
Доводи прокурора про надмірно м'яке покарання, яке призначене судом ОСОБА_3, без врахування в повній мірі даних про особу обвинуваченого, раніше двічі судимого, який не працює, має задовільну характеристику, його небажання стати на шлях виправлення, колегія суддів не може визнати обґрунтованими.
Так, згідно характеристики, яка знаходиться в матеріалах кримінального провадження і була досліджена судом першої інстанції, ОСОБА_3 характеризується задовільно, але даних про притягнення його до адміністративної відповідальності, порушенні громадського порядку, стороною обвинувачення не надано. Та обставина, що обвинувачений не працює, на думку колегії суддів, не може бути підставою для призначення йому реальної міри покарання у виді позбавлення волі.
Доводи апелянта про те, що призначаючи покарання, суд незаконно повторно застосував ст.75 КК України, також не обґрунтовані на законі. Так, згідно роз'яснень п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року, частиною 2 статті 75 КК передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Повторне звільнення від відбуванням покарання з випробуванням неприпустиме лише у випадку, якщо злочин вчинено під час іспитового строку.
Також, апеляційному суду стороною захисту надано довідку від 23.04.2014 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 з 16.12.2013 року по теперішній час проходить курс соціальної реабілітації в центрі соціальної реабілітації і адаптації для нарко-алкозалежних осіб «Незалежність» м.Дніпропетровська, курс реабілітації триває 1 рік, який зупиняти не рекомендується.
Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 добровільно більше двох місяців проходить курс реабілітації від наркоманії, бажає стати на шлях виправлення, а реальна міра покарання у виді позбавлення волі, яку прокурор просить призначити обвинуваченому, позбавить останнього можливості пройти курс лікування.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що покарання обвинуваченому призначено з урахуванням вимог ст.ст.65-67 КК України, підстав для скасування оскаржуваного вироку за апеляційними доводами прокурора немає. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404,405,407 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя Загнітко Є.А. залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду міста Севастополя від 09 грудня 2013 року стосовно ОСОБА_3 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
СУДДІ:
І.І.Кабаль В.В.Батрак В.І.Лесь