РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" листопада 2006 р. | Справа № 7/288-3873 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, 46021
до відповідача: Комунального підприємства „Профілактична дезинфекція в Кременецькому районі”, м. Кременець, вул. Козубського, 6, Тернопільської області, 47000
за участю представника від:
позивача: Гловак Володимир Іванович –доручення № 03-105/1339 від 31.08.06р.;
відповідача: Кічула Ярослав Петрович –довіреність б/н від 09.08.06р..
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом про стягнення з Комунального підприємства „Профілактична дезинфекція в Кременецькому районі” 1890,91 грн. штрафних санкцій за не створення у 2005 році робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 73,45 грн. пені.
Позивач без поважних причин витребувані ухвалами суду від 26.09.2006 року та 31.10.2006 року матеріали не подав.
Учасникам судового процесу в засіданні роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що підприємством вжито всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформувало державну службу зайнятості та Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, шляхом подачі відомостей про численність штатних працівників, кількість працюючих інвалідів, вільні робочі місця та вакантні посади, на яких можна використовувати працю інвалідів та Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік. Проте, у 2005 році позивачем та центром зайнятості населення інваліди для працевлаштування не направлялися, а самі інваліди для працевлаштування у підприємство не зверталися, також, просить суд звернути увагу на те, що його доводи підтверджуються відповіддю центру зайнятості.
Суд розглядає спір за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Відповідно до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Враховуючи, що ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб’єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановлено:
- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ставить вимогу про стягнення з Комунального підприємства „Профілактична дезинфекція в Кременецькому районі” 1890,91 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню у 2005 році робочих місць для працевлаштування інвалідів та 73,45 грн. пені за несвоєчасну їх сплату, нараховані за період з 15.04.2006р. по 01.09.2006р..
Підставою для застосування санкцій стали, як стверджує позивач, дані державної статистичної звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, згідно якого підприємство зобов’язане було при середньообліковій чисельності штатних працівників облікового складу 11 чоловік працевлаштувати одного інваліда, що складає 4 відсотки від загальної кількості працюючих, а фактично не працевлаштовано жодного інваліда, а тому за невиконання нормативу по створенню робочого місця підприємство повинно сплатити штраф у розмірі половини річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, передбачений ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон України), що з врахуванням часткової сплати в сумі 600 грн. становить 1890,91 грн..
Суд, на підставі ст. 43 ГПК України, давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним відповідачем доводам, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
При цьому суд виходив із наступного:
- згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до Положення „Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434, є урядовим органом державного управління і на нього покладено завдання щодо здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, та здійснення контролю за своєчасним перерахуванням сум сприяння створенню таких робочих місць штрафних санкцій, що надходять від підприємств, за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Порядок встановлення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів передбачено ст. 19 Закону України, відповідно до якої для підприємств встановлюється норматив місць в розмірі 4 –х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Обов’язок працевлаштування інвалідів покладено згідно ч. 1 ст. 18 Закону України на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві Ради, громадські організації інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, здібностей і професійних навиків відповідно до рекомендацій медико – соціальної експертної комісії. Підбір робочого місця для інваліда здійснюється цими органами із сприянням Фонду інвалідів на підприємстві, яке в свою чергу зобов’язане укласти трудовий договір та створити для нього умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечити інші гарантії (ст. 5, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 18 Закону України).
Отже, нормами Закону України чітко розмежовано як обов’язки вищезазначених органів, так і обов’язки підприємств.
Порядок створення робочого місця та працевлаштування інваліда передбачено „Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, відповідно до якого підприємства інформують центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з врахуванням індивідуальних програм реабілітації, які розробляються в кожному конкретному випадку медико –соціальною експертною комісією відповідно до „Інструкції про встановлення груп інвалідності” затверджена наказом Міністерства здоров’я України від 07.04.2004р. № 183, шляхом подачі в порядку передбаченому п. 2 „Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого постановою КМ України від 28.12.2001р. № 1767, звіту форми № 10-ПІ, затвердженої наказом Держкомстату України від 10.01.2002р. № 49. Дана звітність містить графу щодо чисельності інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, працевлаштування яких повинні забезпечити вищезазначені органи, а не підприємство. Дана звітність введена з єдиною метою, щоб органи, на яких покладено обов’язки соціального захисту інвалідів, регулярно здійснювали спостереження, контроль та прогнозування виконання норм Закону України.
Відповідно до ст. 20 Закону України, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції у розмірі половини річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Оскільки даний вид санкції не є згідно Закону України „Про систему оподаткування” обов’язковим платежем, тому суд при вирішенні даного спору досліджує наявність вини підприємства в не працевлаштуванні інвалідів згідно встановленого нормативу, оскільки сама відсутність необхідної кількості працюючих на підприємстві інвалідів не може бути підставою для застосування штрафних санкцій.
Як випливає із даних підприємства, зазначених у Державній статистичній звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, середньоблікова чисельність працівників у 2005 році складала –11 чоловік, визначено норматив по створенню одного робочого місця для інвалідів, на яке не працевлаштовано інваліда.
Матеріалами справи доведено, що підприємство проінформувало органи соціального захисту інвалідів, шляхом подачі Тернопільському відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів про створені робочі місця для інвалідів в кількості передбаченій законом, та Кременецький районний центр зайнятості про наявність вільної вакантної посади, але органи, на які покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, в 2005 році для працевлаштування інвалідів підприємству не направляли за відсутністю звернень таких (довідка Кременецького районного центру зайнятості від 17.11.2006р.), індивідуальні програми реабілітації інвалідів не надавали, також не було звернень в підприємство для працевлаштування безпосередньо самих інвалідів, щоб забезпечити 1 робоче місце для їх працевлаштування.
Витребувані ухвалою суду від позивача докази вжиття заходів щодо працевлаштування інвалідів в підприємстві не подані, отже позивач не довів порушення відповідачем норм Закону України, а тому останній не може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами обов’язків, покладених на них чинним законодавством.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 43., 82., 84. ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення “22” грудня 2006р., через місцевий господарський суд.
Суддя М.С. Стадник