Справа №591/10674/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бурда

Номер провадження 22-ц/788/396/14 Суддя-доповідач - Попруга С. В.

Категорія - 42

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Гагіна М. В., Ільченко О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 січня 2014 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3,

про стягнення коштів за договором оренди, -

в с т а н о в и л а:

01 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, свої вимоги обґрунтовував тим, що 01 вересня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір оренди гаражів за НОМЕР_1 та НОМЕР_2 строком з 01 вересня 2012 року по 01 вересня 2013 року.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав в оренду гаражні приміщення загальною площею 303 м. кв., розташовані на території автогаражного кооперативу «Експресс» за адресою АДРЕСА_1 - під гараж, а орендар зобов'язався здійснювати оплату оренди на умовах даного договору.

01 вересня 2012 року, відповідно до ч. 1 ст. 795 ЦК України, між позивачем та відповідачем укладено та підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень.

Відповідно до пункту 2.4 договору орендар зобов'язався сплачувати орендну плату наперед за наступний місяць не пізніше 25 числа місяця, що передує.

Пунктом 3.2 договору була встановлена орендна плата за місяць у сумі - 3000 грн.

Відповідачем ОСОБА_3 за період з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2013 року було сплачено орендну плату у сумі - 30000 грн. та пеню в сумі - 600 грн., що підтверджується розписками.

Станом на 01 листопада 2013 року за договором оренди від 01 вересня 2012 року відповідач заборгував позивачу орендну плату у сумі - 6 000 грн., за період з 01 липня 2013 року по 31 серпня 2013 року.

Пунктом 3.1 договору оренди нерухомого майна визначено, оплата оренди здійснюється наперед. Оплата здійснюється не пізніше 25 числа поточного місяця за наступний місяць. За несвоєчасну оплату послуг орендар сплачує орендодавцю пеню по п'ять процентів за кожен день від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Листом-претензією від 03 жовтня 2013 року, отриманим відповідачем на руки 03 жовтня 2013 року, позивач вимагав сплатити заборгованість по орендній платі і пені та звільнити орендовані приміщення.

Відповідач з розрахунком суми заборгованості не погодився та орендоване приміщення не звільнив.

Протягом листопада та початку грудня 2013 року позивач неодноразово телефонував відповідачу, але останній не брав слухавку.

У грудні температура знизилась та почалися заморозки, тому з метою недопущення розмерзання системи опалення у гаражах, позивач вимушений був 16 грудня 2013 року в присутності свідків зрізати замок та відкрити приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивачем за період з 01 вересня 2013 року по 15 грудня 2013 року, нараховано відповідачу неустойку у сумі - 21000 грн.

Посилаючись на такі обставини та уточнивши позовні вимоги ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь грошові кошти у сумі 99035 грн., що складається з: заборгованості по оплаті оренди відповідно до п. 3.4 договору оренди за період з 01 липня по 31 серпня 2013 року в розмірі 6 000 грн., пені по 5% за кожний день від суми заборгованості відповідно до п. 3.1 договору оренди за окремі періоди з 25 вересня 2012 року по 02 вересня 2013 року в сумі 72035 грн., неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення з 01 вересня 2013 року по 15 грудня 2013 року в сумі 21000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 16 січня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором в розмірі 2877,50 грн., а також 28,77 грн. на відшкодування понесених у справі судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

По суті доводить, що суд першої інстанції обґрунтовуючи оскаржуване рішення взяв до уваги лист-претензію від 15 серпня 2013 року де помилково було стерто частину тексту, хоча інші його листи-претензії містять інший порядок розрахунків та сум заборгованості. В матеріалах справи відсутні будь-які платіжні (або інші) документи, які б підтверджували факт сплати орендної плати, та які були надані відповідачем. Вказує, що є встановленим факти передачі гаражів відповідачу 01 вересня 2012 року та звільнення відповідачем орендованих приміщень 16 грудня 2013 року, що підтверджує порушення відповідачем умов договору оренди. Також доводить, що суд безпідставно вважав доведеним факт зміни ним замків у орендованих гаражах, так як даний висновок здійснений судом на основі показань свідків та зверненні відповідача до міліції 11 вересня 2013 року, що не підтверджує факт зміни ним замків.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги, а відповідач ОСОБА_3 заперечував проти них, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що 01 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди гаражів НОМЕР_1 та 21 в автогаражному кооперативі «Експресс», що у АДРЕСА_1. За умовами вказаного договору відповідач мав щомісячно наперед (авансово) проводити оплату орендної плати (п. 2.4, 3.1 Договору - до 25 числа поточного місяця за наступний місяць) в розмірі 3000 грн. на місяць. Також, відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити пеню в розмірі 5% в день від суми заборгованості (п. 3.1 Договору) та звільнити гаражі до 01 вересня 2013 року (п. 1.2 Договору). За умовами договору (п. 5.5) кожна з сторін мала право в односторонньому порядку розірвати договір.

Відповідач вирішив не продовжувати дію договору оренди та повідомив позивача про те, що до 01 вересня 2013 року звільняє орендовані гаражі.

У супереч вимогам договору відповідач у визначений договором строк (до 25 липня 2013 року) не сплатив позивачу оренду плату за серпень 2013 року. Фактично, орендна плата за серпень 2013 року відповідачем була сплачена наступним чином: 14 серпня 2013 року сплачено 1500 грн. орендної плати, 28 серпня 2013 року сплачено 1450 грн. орендної плати, 02 вересня 2013 року сплачено 50 грн. орендної плати та 600 грн. пені.

З названого листа-претензії від 15 серпня 2013 року вбачається, що станом на вказану дату відповідач мав заборгованість з оплати орендної плати в розмірі 1500 грн., інші 1500 грн. сплачені 14 серпня 2013 року, а позивач вимагає сплати пені в розмірі 1950 грн. за період прострочення до 14 серпня 2013 року та в розмірі 75 грн. на день до дня остаточного погашення боргу, який станом на 15 серпня 2013 року становив 1500 грн.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що й раніше відповідач вчасно не проводив внесення орендної плати.

Зі змісту листа-претензії від 15 серпня 2013 року вбачається, що іншої заборгованості, окрім платежу за серпень 2013 року, відповідач станом на 15 серпня 2013 року не мав.

Фактично відповідач звільнив орендовані гаражі лише 16 грудня 2013 року, що визнано сторонами.

З показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у судовому засіданні, вбачається, що відповідач мав намір та намагався звільнити орендоване приміщення у визначений договором строк, тобто до 01 вересня 2013 року. Однак, у зв'язку з тим, що позивач 05 серпня 2013 року замінив замок у гаражі та став чинити перешкоди у доступі до гаражів, відповідач не зміг своєчасно звільнити орендоване приміщення.

11 вересня 2013 року відповідач звернувся до міліції з приводу дій позивача, який самовільно замінив замки та став чинити перешкоди у доступі до орендованих гаражів.

Оскільки відповідач вчасно не звільнив гаражі та не повернув позивачу орендовану річ внаслідок дій самого позивача, який перешкоджав відповідачу у доступі до гаражів, тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку зі сплати позивачу, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки.

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду неможливо з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Суд першої інстанції названих вимог закону не повністю дотримався.

Так, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо розрахунку суми заборгованості відповідача по оренді та пені до 01 вересня 2013 року відповідно до розрахунку наведеного в листі-претензії позивача від 15 серпня 2013 року (а.с. 54), оригінал якого був досліджений колегією суддів в судовому засіданні і позивач ОСОБА_2 визнавав його зміст. Доводи апеляційної скарги щодо того, що в даному листі було помилково стерто частину тексту не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що сума, яку стягнув суд першої інстанції повністю покриває заборгованість відповідача перед позивачем за договором оренди до 01 вересня 2013 року, іншого позивачем на порушення ст. 60 ЦПК України не доведено.

Відповідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1.2 договору оренди передбачено, що строк оренди гаражних приміщень по даному договору встановлений з 01 вересня 2012 року по 01 вересня 2013 року.

Відповідно до п. 5.1 договору оренди договір вступає в силу з моменту підписання акту прийому-передачі гаражних приміщень і діє до повного взаєморозрахунку і підписанням акту прийому-передачі, після чого дія даного договору припиняється.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства,правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З вищезгаданого вбачається, що п. 5.1 договору оренди не узгоджується із законом в частині визначення терміну дії договору, оскільки не відповідає вищенаведеним нормам закону, так як в даному пункті йдеться не про строк, а про термін та неможливо твердо вважати, що неминуче настане повний взаєморозрахунок.

У той час, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як убачається з матеріалів справи позивач (орендодавець) передав відповідачу ОСОБА_3 гаражні приміщення відповідно до акту прийому-передачі від 01 вересня 2012 року (а.с. 12).

Вищенаведеним п. 5.1 договору оренди зворотній порядок передачі гаражних приміщень від відповідача до позивача також повинен здійснюватись на основі акту прийому-передачі, такий акт в матеріалах справи відсутній і відповідачем не доведено, що він вчинив передбачені законом та договором заходи для виконання цієї умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205. ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскільки відсутній акт прийому-передачі гаражних приміщень від відповідача до позивача, то відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення речі (гаражних приміщень).

Висновки суду, про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку зі сплати позивачу, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки, оскільки відповідач вчасно не звільнив гаражі та не повернув позивачу орендовану річ в наслідок дій самого позивача, який перешкоджав відповідачу у доступі до гаражів ґрунтуються на свідченнях свідків, що суперечить закону.

Фотокопіями матеріалів ЖЄО №23659 від 11 вересня 2013 року за зверненням ОСОБА_3 не підтверджується факт, що відповідач вчасно не звільнив гаражі внаслідок дій самого позивача, який перешкоджав відповідачу у доступі до гаражів (а.с. 60-65).

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, фотокопії акту від 16 грудня 2013 року (а.с. 93-94), відповідач станом на 15 грудня 2013 року не звільнив гаражні приміщення, а тому відповідно ч. 2 ст. 785 ЦК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути неустойку в розмірі подвійної плати (6000 грн. = 2х3000 грн.(розмір місячної орендної плати відповідно до п.3.2 договору оренди)) за користування річчю за час прострочення (період з 01 вересня 2013 року по 15 грудня 2013 року, 105 прострочених днів, що становить 3,5 місяця) в сумі 21000 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України) з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 21000 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог 321,72 грн. на відшкодування судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 119,39 за подачу апеляційної скарги, всього 441,11 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, п. 1, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 січня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 21000 грн.

Змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 січня 2014 року в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 441,11 грн. на відшкодування судових витрат.

В іншій оскаржуваній частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 січня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -