РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/70/14Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"11" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - КП ДУ «Дружба» про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, виселення та вселення, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому на підставі ст. 71 ЖК України просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі зареєстровані у вищезазначеній квартирі, однак з 2008 року за вказаною адресою відсутні без поважних причин. Переїхавши до м. Москва, відповідачі не цікавилися спірною квартирою, вивезли із квартири речі та вибули на інше постійне місце проживання. У теперішній час у позивача виникла необхідність зареєструвати у вказаній квартирі свою теперішню дружину та приватизувати квартиру. Для цього позивачу необхідно отримати згоду відповідачів, що є неможливим, оскільки останні у квартирі не проживають більш встановленого строку без поважних причин.

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просить визнати ОСОБА_1 таким, що витратив право користування квартирою АДРЕСА_1, його виселити із вказаної квартири, її вселити. Визнати ОСОБА_2 відповідальним квартиронаймачем спірної квартири, виключити ОСОБА_1 з особового рахунку, зобов'язати КП ДУ «Дружба» змінити особовий рахунок та стягнути судові витрати по справі.

Позов мотивований тим, що вона перебувала з ОСОБА_1 у шлюбі, який розірвано у 1997 році. У 1992 році на прохання військової частини 34339 ОСОБА_1 здав належну їх сім'ї квартиру для потреб військової частини. Остання зобов'язалася надати їм квартиру в новому будинку, що будується по вул. Кримська у м. Феодосії. До завершення будівництва їм було надано тимчасове житло - квартира АДРЕСА_1. У 2000 році у зв'язку з розірванням шлюбу вони звернулися до адміністрації Феодосійського судномеханічного заводу з клопотанням про закріплення квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, а ОСОБА_1 надати іншу однокімнатну квартиру замість трьохкімнатної у будинку по вул. Кримська у м. Феодосії. Вказане клопотання було задоволено, однак взяті на себе зобов'язання завод не виконав. Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 14 грудня 2004 року завод був зобов'язаний надати ОСОБА_1 квартиру. Зазначені судове рішення не виконано. Отже на думку позивача наймачем спірної квартири має бути вона і оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку відмовився від квартири на її користь, він підлягає виселенню з визнанням таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Натомість останній чинить перешкоди їй у користуванні вказаною квартирою, у зв'язку з чим вона просить ухвалити рішення про вселення.

Посилаючись на те, що вона разом з донькою виїхали до м. Москва у зв'язку роботою, періодично приїжджали та проживали у спірній квартирі за згодою позивача до того моменту поки у 2013 році позивач змінив замки та став чинити перешкодити у доступі до квартири, просила ухвалити рішення про вселення.

Ухвалою Феодосійського міського суду від 18 листопада 2013 року зустрічні позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 відповідальним квартиронаймачем спірної квартири, внесення змін до особового рахунку, зобов'язати КП ДУ «Дружба» виконати дії на підставі заяви ОСОБА_2 залишені без розгляду.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 18 листопада 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані такими, що втратили право користування вищезазначеним житловим приміщенням. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у позові ОСОБА_1 та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надання неналежної оцінки доказам. Так апелянт вказує на не належну оцінку доказів судом першої інстанції та порушення малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 право на житло, що суперечить засадам Конституції України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та нові докази, з урахуванням правил ч.2 ст.303 ЦПК України, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю. Основним наймачем вказаної квартири є ОСОБА_1 Разом з ним у квартирі в якості членів сім'ї зареєстровані ОСОБА_2 - колишня дружина, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_5 - син, що підтверджено копією особового рахунку. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 18 листопада 1997 року.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі положень ст. 71 ЖК України такими, оскільки останні відсутні у вказаній квартирі понад шість місяців без поважних причин.

З таким висновком повністю не може погодитись колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Однак вищенаведеним нормам процесуального права оскаржуване рішення суду не відповідає.

Відповідно до положень ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

При вирішенні питання про втрату членом (колишнім членом) сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягає як термін його відсутності так і поважність причин такої відсутності.

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд відмовляє у задоволенні такого позову. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції, посилаючись на покази свідків та письмові матеріали справи дійшов необґрунтованого висновку про те, що відповідачі відсутні понад встановлений строк у спірній квартири без поважних причин.

З письмових матеріалів справи та показів свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, довідки № 245 від 06 лютого 2014 року наданої ОСОБА_3, а також з пояснень сторін вбачається, що ОСОБА_3 з 2007 року тимчасово відсутня у квартирі АДРЕСА_1, а ОСОБА_2- з 2008 року.

Разом з тим, тимчасове не проживання відповідачів у спірній квартирі зумовлено їх перебуванням у м. Москва Російської Федерації на заробітках, що підтверджено копією патенту на ім'я ОСОБА_3(а.с.90), договором про надання послуг щодо оформлення дозволу на працевлаштування, укладеного з наданої ОСОБА_2 (а.с.91,92), відомостей про те, що відповідачі забезпечені там житлом матеріали справи не містять.

Довідками № 245, № 246 від 06 лютого 2014 року підтверджений факт роботи відповідачів ОСОБА_3 з 03 травня 2007 року по даний час - хореографом у ресторані «Пекин» у м. Москва РФ, а ОСОБА_2 з 15 грудня 2008 року шеф-поваром у ресторані «Пекин» у м. Москва РФ, які підтверджують відсутність відповідачів за зареєстрованим місцем проживання у зв'язку з роботою.

Таким чином, причини з яких відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні у вказаному житловому приміщенні є поважними у розумінні ст. 71 ЖК України, оскільки викликані намаганням відповідачів, реалізувавши своє право на працю, забезпечити себе та членів своєї сім'ї засобами до існування, враховуючи відсутність можливості працевлаштуватися за місцем постійного проживання.

Суд першої інстанції встановивши, що відповідачі не проживають у квартирі у зв'язку з працевлаштуванням у м. Москва, визнав вказану причину неповажною, пославшись на те, що відповідачі не були направлені на роботу у вказану місцевість.

Однак, при цьому суд не звернув уваги на те, що визначення поважності причин непроживання осіб у житловому приміщенні закон не пов'язує з фактом направлення їх на роботу в іншу місцевість, оскільки в разі наявності факту тимчасового виїзду особою за умовами і характером роботи жиле приміщення зберігається за особою протягом усього часу виконання цієї роботи ( п.2 ч.3 ст.71 ЖК України).

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що за час перебування у м. Москва у зв'язку з роботою, відповідачі періодично приїжджали до м. Феодосії і щоліта проживали у спірній квартирі за згодою позивача, що підтверджується також довідкою медичної установи щодо звернення з приводу лікування малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 у 2012 році (а.с.76).

Згодом відповідачі втратили доступ до спірної квартири. Як пояснив позивач з літку 2013 року він почав чинив перешкоди у їх проживанні у спірній квартирі, що стало підставою для звернення відповідачів до правоохоронних органів.

Наведене свідчить про те, що відповідачі інтересу до спірного житла не втратили, будь-якого іншого житла не мають, в спірній квартирі залишилися їх речі, що підтверджено копіями матеріалів перевірки за заявою ОСОБА_3 до Феодосійського міського відділу ГУМВС України в АР Крим (а.с.35,44,86,87), відповідачі приймали участь в здійсненні ремонту в квартирі.

Колегія суддів не приймає в якості доказу акт від 11 липня 2013 року, за замістом якого відповідачі у 2008 році вивезли із квартири свої особисті речі у зв'язку з переїздом до м. Москва (а.с.24), оскільки вказаний акт, складений після спливу п'яти років і особи, що підписали вказаний акт: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_11, допитані судом першої інстанції у якості свідків не повідомляли суду обставин щодо вивезення відповідачами з квартири належних ним речей, вказавши лише обставини щодо періоду не проживання відповідачів у спірній квартирі. Покази свідка ОСОБА_12 - дружини позивача, не є безспірним доказом відсутності у квартирі речей відповідачів.

Факт укладення 27.04.2013 року позивачем ОСОБА_1 з КП ДУ «Дружба» договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території та проведення розрахунків про сплату комунальних послуг на його ім'я (а.с.80,83-85) за наявності того, що вказана особа є основним наймачем квартири, не свідчать про втрату відповідачами інтересу до спірного житла.

Суд першої інстанції задовольняючи позов ОСОБА_1, пославшись на покази свідків дійшов висновку про те, що відповідачі більш п'яти років не проживають у спірній квартирі, а тому втратили право на користування вказаною квартирою оскільки всупереч вимог ч.2 ст.71 ЖК України вони не звернулися із заявою про продовження строку їх відсутності з поважних причин понад шість місяців.

Однак, при цьому суд не врахував, що за поважності причин непроживання у спірній квартирі понад шість місяців, вимоги позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням не можуть бути задоволені.

Таким чином, суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, не дав належної оцінки причинам відсутності відповідачів і дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутні у квартирі АДРЕСА_1 понад строки встановлені ст. 71 ЖК України без поважних причин, а тому безпідставно визнав останніх такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Отже доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також щодо невідповідності висновків суду обставинам справи у вказаній частині рішення, є обґрунтованими.

З урахуванням встановлених обставин, не може погодитися колегія суддів з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про вселення до спірної квартири.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

За відсутності підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, остання має право користування квартирою АДРЕСА_1.

Проте, як вбачається із сукупності зібраних у справі доказів: копій матеріалів перевірки за заявою ОСОБА_3 до Феодосійського міського відділу ГУМВС України в АР Крим (а.с.35,44,86,87) та пояснень самого ОСОБА_1, останній створює перешкоди у користуванні ОСОБА_2 вказаною квартирою, зокрема у безперешкодному вході до неї. Цей факт визнається позивачем по справі і підтверджений документально, зокрема заявою ОСОБА_3 до правоохоронних органів.

Частиною 2 ст. 79 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Оскільки позивач створює перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою, чим порушує її право на житло, гарантоване ст.47 Конституції України та вимоги ч.3 ст.9 ЖК України, виходячи з того, що спосіб захисту порушеного права має бути ефективним, адекватним та відповідати змісту порушеного права, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про вселення до спірної квартири.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення з ухваленням нового рішення.

Разом з тим підлягає залишенню без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решті позовних вимог ОСОБА_2, а саме: про визнання ОСОБА_1 таким, що витратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та його виселення із вказаної квартири.

Такий наслідок, як втрата право користування житловим приміщенням, що входить до комунального житлового фонду, настає за обставинами ст.ст. 71, 107 ЖК України.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (ст. 71 ЖК України).

Наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. (ст. 107 ЖК України).

Однак, ОСОБА_2 з вишенаведених вимог закону позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування спірною квартирою не заявлялись.

Посилання апелянта на наявність рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 грудня 2004 року за яким завод був зобов'язаний надати ОСОБА_1 квартиру, не є підставою для визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування квартирою, оскільки право останнього на квартиру АДРЕСА_1 залежить від фактичних дій щодо вибуття із займаного жилого приміщення, а не від наявності судового рішення вищезазначеного характеру.

Також не беруться до уваги посилання ОСОБА_2 на ті обставини, що ОСОБА_1 у добровільному порядку відмовився від квартири на її користь, оскільки ОСОБА_1 не було вчинено правочинів у встановленому порядку, на підставі яких у останнього виникали б обов'язки виселитися з квартири АДРЕСА_1 (розірвання договору найму тощо).

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Однак, ОСОБА_2 таких підстав у зустрічному позові не навела та не довела суду обставини, які б були підставою для виселення ОСОБА_1 із займаного житлового приміщення за нормами житлового законодавства.

Таким чином, рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування спірною квартирою та його виселення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, що за положеннями ст.308 ЦПК України є підставою для залишення без змін в цій частині.

Згідно ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно положенням ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалене судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Витрати ОСОБА_2 про сплату судового збору в розмірі 114,71 грн. підтверджені документально (а.с.38) і підлягають стягненню з ОСОБА_1 на її користь. Витрати ОСОБА_2 на правову допомогу в розмірі 8500 гривень не підлягають відшкодуванню оскільки не підтверджені документально.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 листопада 2013 року - задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 листопада 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - КП ДУ «Дружба» про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, а також в частині розподілу судових витрат - скасувати.

Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - КП ДУ «Дружба» про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення - задовольнити.

Вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат 114,70 грн.

В решті рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 листопада 2013 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова