№ справи:101/5312/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Прищепа А.В.

№ провадження:22-ц/190/1225/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Харченко І.О.

суддів:Любобратцевої Н.І. Дралла І.Г.

при секретарі:Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

17 жовтня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом визнання права власності на іпотечне майно. Вимоги мотивовані тим, що 22 липня 2011 року між позивачем та відповідачем були укладені: кредитний договір № К-168/11, додаткова угода № 1 від 22.08.2011 року та додаткова угода № 2 від 20.07.2012 року. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 50 000 доларів США та зобов'язався повернути кредит до 19 січня 2013 року включно, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 17% річних, та інші платежі та виконати належним чином інші зобов'язання передбачені умовами кредитного договору. З метою забезпечення належного виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором 22.07.2011 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 За цим договором відповідач передав, а позивач прийняв в іпотеку на умовах, визначених іпотечним договором нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею 84,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві приватної власності. Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 10.10.2013 року становить 56 445,83 доларів США, що в національній валюті України дорівнює 451 171 грн. 52 коп. Просили звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру НОМЕР_1, загальною площею 84,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві власності, шляхом визнання за ПАТ «Ерде Банк» права власності на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Алуштинського міського суд у Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року та ухвалити нове, яким звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_2, загальною площею 84,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_6 на праві власності, шляхом визнання за ПАТ «Ерде Банк» права власності на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Зокрема, апелянт зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене внаслідок неповного з'ясування обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Частиною 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Враховуюче вищенаведене колегія суддів вважає за можливе розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_6, оскільки про місце та час слухання справи він повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи. Крім того, його інтереси в судовому засіданні апеляційного суду представляє уповноважена ним особа.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно і законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 10, частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Ерде Банк», суд першої інстанції виходив з того, що вартість предмета іпотеки майже вдвічі перевищує заборгованість відповідача перед позивачем, та є неспівмірною із зобов'язаннями відповідача перед позивачем.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 липня 2011 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № К-168/11; 22.08.2011 року додаткова угода № 1 до нього та 20.07.2012 року додаткова угода № 2 (аркуші справи 13-21).

Відповідно до умов кредитного договору № К-168/11 відповідач ОСОБА_6 отримав кредитні кошти в розмірі 50 000 доларів США та зобов'язався повернути кредит до 19 січня 2013 року включно, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 17% річних, та інші платежі та виконати належним чином інші зобов'язання передбачені умовами кредитного договору.

В цей же день, а сааме 22 липня 2011 року, ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_6 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав ПАТ «Ерде Банк» в іпотеку квартиру НОМЕР_1, загальною площею 84,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (аркуші справи 30-37). У зазначений договір зі згоди сторін були внесені відповідні зміни 22.09.2011 року (аркуші справи 36-37).

У порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 10.10.2013 року у нього виникла заборгованість перед банком у сумі 56 445,83 доларів США, що в національній валюті України дорівнює сумі 451 171 грн. 52 коп., у тому числі: 50 000,00 доларів США основана сума кредиту; 6445,83 доларів США - несплачені проценти.

Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави, окремим видом якої є іпотека, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно загальних правил, що встановлені статтями 590, 591 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

В пункті 39 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року зазначено, що згідно з урахуванням положень частини 3 статті 33, статті 36, частини 1 статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності на іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним, суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договор і іпотекодержатель на підставі частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом.

Таким чином, позивачем обраний спосіб захисту своїх прав, який не заборонений законом, а саме: визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку.

Проте, позивачем не враховано наступне.

Відповідно до пункту 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Як вже зазначалося вище, 22 липня 2011 року на забезпечення виконання умов кредитного договору № К-168/11 від 22 липня 2011 року ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_6 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав ПАТ «Ерде Банк» в іпотеку квартиру НОМЕР_1, загальною площею 84,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (аркуші справи 30-37). У зазначений договір зі згоди сторін були внесені відповідні зміни 22.09.2011 року (аркуші справи 36-37).

Відповідно до пункту 2.3.2 договору іпотеки від 22.07.2011 року, загальна заставна вартість Предмету іпотеки за погодженням сторін становить 840 000 грн. 00 коп. (аркуш справи 30). Вищезазначена вартість предмета іпотеки була визначена на підставі експертного висновку незалежного оцінювача.

Відповідно до умов іпотечного договору позивач має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги на підставі рішення суду, шляхом переходу до позивача права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань (пункти 4.1, 6.2, 6.3,7.1, 7.3 договору).

Відповідно до розрахунку у позовній заяві, заборгованість за кредитним договором № К-168/11 від 22 липня 2011 року перед позивачем станом на 10.10.2013 року складає 56 445,83 доларів США, що еквівалентно 451 171 грн. 52 коп.

Відповідно до пункту 3 статті 37 Закону України «Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки.

Проте, у зазначений спосіб, позивачем не надано оцінки предмету іпотеки на момент його відчуження, а тому судом першої інстанції обґрунтовано прийнята сума, встановлена за домовленістю сторін у пункті 2.3.2. Іпотечного договору від 22 липня 2011 року в розмірі 840 000 грн. 00 коп.

Згідно із вимогами статей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку належним доказом на підтвердження зазначених обставин мог бути висновок експерта. Проте, ані при розгляді справи в суді першої інстанції, ані в апеляційній інстанції, представник позивача не скористався своїм правом на заявлення клопотання про призначення відповідної експертизи з ціллю визначення реальної ринкової вартості квартири НОМЕР_1, загальною площею 84,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, тобто на час розгляду цієї справи.

Додаткових доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції апелянтом апеляційній інстанції не надано.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вартість предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1, майже вдвічі перевищує заборгованість відповідача ОСОБА_6 перед банком за кредитним договором № К-168/11, тобто є неспівмірною із зобов'язаннями ОСОБА_6 перед ПАТ «Ерде Банк», що є підставою для відмови задоволенні позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує й те, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЕРДЕ Банк» здійснює свої повноваження в межах ліквідаційної процедури банку, у зв'язку з чим не має можливості повернути ОСОБА_6 різницю між вартістю квартири та заборгованістю відповідача перед банком за кредитним договором № К-168/11.

На думку колегії суддів, банк дотепер не позбавлений можності звернути стягнення на предмет іпотеки на загальних підставах, шляхом реалізації іпотечного майна з публічних торгів в межах процедури виконавчого провадження.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

Так, в обґрунтування своєї апеляції представником банку до апеляційної скарги долучена ксерокопія Звіту про незалежну оцінку вартості трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка не може бути прийняття в якості належного та допустимого доказу по цій справі, оскільки квартира НОМЕР_2 була предметом Іпотечного договору від 22 липня 2011 року (аркуш справи 149) про забезпечення Кредитного договору № К-167/11 від 22 липня 2011 року, а не Кредитного договору № К-168/11 від 22 липня 2011 року, який був предметом розгляду суду першої інстанції по цій справі.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процессуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303-305, 307, 308, 313-314, 319, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» - відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

І.О.Харченко Н.І. Любобратцева І.Г.Дралло