РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/162/14Головуючий суду першої інстанції:Хачикян А.Х.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"18" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівПриходченко А.П., Самойлової О.В.,

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину нікчемним, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 02 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання правочину нікчемним, стягнення грошової суми переданої за ним у розмірі 48000 доларів США та відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 квітня 2010 року між нею та відповідачем укладений попередній договір щодо укладення в майбутньому договору купівлі продажу нерухомого майна та отримання завдатку, відповідно до умов якого останній отримав від позивача грошові кошти в сумі 48 000 доларів США. Рішенням Господарського суду АР Крим, яким встановлений факт нікчемності договору та факт передачі грошових коштів відповідачу в зазначеному вище розмірі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про зобов'язання виконати умови договору відмовлено. До теперішнього часу умови договору не виконані, грошові кошти позивачеві не повернуті, на підставі чого позивач просить суд захисти її права та позов задовольнити. Крім того, позивач зазначає, що діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, зокрема внаслідок винних дій відповідача змінився уклад життя позивачки, позивачка повинна була брати участь у судових засіданнях, постійно переживати за своє майно, оскільки сума грошових коштів, яка була передана нею відповідачу є значною та складає все наявне у ОСОБА_6 майно. Відповідач не бажає добровільно ані укладати договір, а ні повертати грошові кошти. Розмір компенсації моральної шкоди ОСОБА_6 оцінює у 20 000 грн.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 02 грудня 2013 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача грошові кошти у розмірі 367540 грн., у відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

В якості доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що в порушення норм процесуального права дана справа була розглянута по суті незважаючи, на те, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і підпадає під юрисдикцію господарських судів, оскільки спір між сторонами виник з приводу господарської діяльності фізичних осіб - підприємців.

Також апелянт посилається на необґрунтоване роз'єднання справи та відмову у зупиненні провадження у справі.

Крім того, в апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції при вирішенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди, не врахував моральну шкоду за відсутністю вини відповідача у нікчемності договору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 23 квітня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали складений у простій письмовій формі договір, який сторони визначили як попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна та отримання завдатку. За вказаним договором сторони домовились про купівлю-продаж у майбутньому нерухомого майна - кафе «Едем» літ. «Б» АДРЕСА_1, на виконання якого позивач передала ОСОБА_7 46000 доларів США.

В подальшому договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна між сторонами у встановленому порядку укладений не був.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.02.2013 року, залишеним без змін постановою Севастопольського Апеляційного господарського суду від 08 квітня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про зобов'язання виконати умови попереднього договору - укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.59-64).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки укладений між сторонами попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна та отримання завдатку є нікчемним в силу закону, ОСОБА_7 зобов'язаний повернути позивачу суму коштів, отриманих ним від позивачки в розмірі 46000 доларів США.

З таким висновком погоджується колегія судів виходячи з такого.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно ст. 657 ЦК України (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З аналізу зазначеної норми статті убачається, що перед державною реєстрацією укладеного договору передує його нотаріальне посвідчення.

Підписаний сторонами договір нотаріально посвідчений не був.

Згідно зі ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно втановив, що підписаний сторонами договір є нікчемним оскільки не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно договору від 23 квітня 2010 року, який визначено сторонами як попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, під час підписання вказаного договору Покупець передає Продавцю завдаток у сумі 46 000 доларів США, що становить 361560 гривень (а.с.4).

Факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 46 тис. доларів США сторонами не заперечується, натомість, підтверджується написаною ним розпискою (а.с.5).

Статтею 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору.

Оскільки договору, зокрема договору - купівлі продажу нерухомого майна, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а між ними лише існувала домовленість про укладення такого договору в майбутньому, то передана позивачем грошова сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь позивача 460000 доларів США.

Рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України є підставою для його залишення без змін.

Доводи апеляційної скарги про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і підпадає під юрисдикцію господарських судів є неспроможними, оскільки спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).

Вказані доводи були предметом дослідження суду першої інстанції та їм дана належна правова оцінка.

До того, ж як випливає з матеріалів справи до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців 28 жовтня 2013 року внесено запис №24270060005003191 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

Інші посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвалюючи рішення в цій частині, також не містять підстав для його скасування з тих підстав, що згідно ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильне вирішення судом першої інстанції вимог щодо стягнення компенсації моральної шкоди.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та визначаючи розмір компенсації моральної шкоди в сумі 10000 грн., суд першої інстанції, посилаючись на положення ч.2ст.216 ст.1167 ЦК України, виходив з того, що сума грошових коштів, яку не повертає відповідач ОСОБА_6 для позивача є значною і складає усе її майно, які до теперішнього часу не повернуті, що завдає останній глибокі душевні страждання.

Такий висновок суду зроблений без дотримання норм матеріального та процесуального права.

Відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції на підставі ст. 1167 ЦК України, яка регулює її відшкодування у позадоговірних зобов'язаннях, є помилковим, зазначені норми закону на спірні відносини не поширюються.

Відповідно до п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування моральної шкоди.

У попередньому договорі сторони не визначали відповідальності сторін у вигляді відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення ними зобов'язань за вказаним договором.

За положеннями ч.2 ст.216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодування винною стороною.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи фактичні обставини справи, а саме волевиявлення обох сторін до укладення попереднього договору у простий письмовий формі і відсутність в матеріалах справи відомостей про те, що дії або бездіяльність відповідача призвели до укладення між сторонами попереднього договору у вказаній формі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, посилання позивачки на те, що внаслідок неповернення відповідачем належних їй грошових коштів вона зазнала моральних страждань, не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування рішення суду в частині стягнення на корись позивачки компенсації моральної шкоди в розмірі 10000 гривень з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 02 грудня 2013 року - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 02 грудня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 10000 грн. - скасувати.

Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди - відмовити.

В решті рішення Кіровського районного суду АР Крим від 02 грудня 2013 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді: Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова