АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 607/19774/13-ц Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.
Провадження № 22-ц/789/227/14 Доповідач - Сташків Б.І.
Категорія - 57
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 лютого 2014 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Сташківа Б.І.
суддів - Жолудько Л. Д., Кузьми Р. М.,
при секретарі - Бріль В.Л.
з участю сторін - представника апелянта Вітушинського В.П., преставників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Совр-1" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Совр-1", третя особа ОСОБА_5, про визнання довідки недійсною та зобов'язання видати довідку ,-
ВСТАНОВИЛА:
В травні 2013 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Совр-1" (далі ТОВ "Совр-1") про визнання довідки №38 від 22 квітня 2013 року виданої ТОВ "Совр-1 недійсною та просить зобов'язати ТОВ "Совр-1" видати їй довідку про те, що вона є головним квартиронаймачем квартири по АДРЕСА_1. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що у звязку з тим, що вона не може переукласти договори про надання житлово-комунальних послуг на себе, в квітні 2013 року вона звернулась до відповідача із заявою про видачу довідки, в якій просила зазначити, що вона є головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_5 знятий з реєстраційного обліку, прте безпідставно продовжує перебувати в статусі головного квартиронаймача. ТОВ "Совр-1" надало відповідь, що головним квартиронаймачем є ОСОБА_5
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 вересня 2013 року позов задоволено.
Визнано довідку видану ТОВ "Совр-1" №38 від 22 квітня 2013 року недійсною.
Зобов'язано ТОВ "Совр-1" видати довідку, в якій зазначити, що основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4.
Вирішено стягнути з ТОВ "Совр-1" на користь ОСОБА_4 114,70 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову, посилаючись на те, що у ТОВ "Совр-1" не має можливості видати позивачу оскаржувану довідку. Так, квартира АДРЕСА_1 на підставі рішення Тернопільської міської ради №427 від 14 травня 1995 року була закріплена за ОСОБА_5 як службова та надана йому як слюсару сантехніку. На підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 14 березня 2001 року №293 дану квартиру переведено із статуса службової на кооперативну та видано ордер №113 серії МК від 15 березня 2001 року. Крім того апелянт звертає увагу на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 липня 2012 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про його вселення в вищевказану квартиру та зобов'язано позивачку не чинити перешкоди ОСОБА_5 у її користуванні.
В апеляційній інстанції представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, зіславшись на доводи викладені в ній.
Представники позивача апеляційну скаргу заперечили та просить рішення суду залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає з огляду на наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду будь-якого обгрунтування того, що основним квартиронаймачем квартири і надалі повинен залишатися ОСОБА_5, при тому, що останній знятий з реєстрації місця проживання у цій квартирі.
Колегія суддів з вказаними висновками погодитися не може, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступних міркувань.
Судом встановлено, що 19 квітня 2013 року позивач звернулась до відповідача із заявою про видачу довідки в якій просила зазначити її як основного квартиронаймача квартири АДРЕСА_1. У цій заяві позивач зазначила, що вона разом із своєю дочкою ОСОБА_7 проживають та зареєстровані у даній квартирі. Разом з ними проживав колишній чоловік позивачки ОСОБА_5 з яким позивач розірвала шлюб у 2008 році. Після розірваная шлюбу ОСОБА_5 був знятий з реєстрації у цій квартирі, проте у всіх службах, які надають комунальні послуги він продовжує перебувати у статусі головного квартиронаймача. Для укладення договорів про надання комунальних послуг позивачу необхідна довідка про те, що саме вона є головним квартиронаймачем.
22 квітня 2013 року ТзОВ «СОВР-1» надало ОСОБА_4 письмову відповідь, яку позивач трактує як довідка, згідно якої станом на 22 квітня 2013 року основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 (а.с.59).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України, зокрема такими можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.
Із зазначених позивачем предмета та підстав позову вбачається, що предметом спору стала правомірність зазначення ТОВ "Совр-1" у своїй відповіді на заяву позивачки, яку ОСОБА_4 трактує як довідка, що основним квартиронаймачем є ОСОБА_5 Підставою для визнання вказаної довідки недійсною позивачем зазначено факт неможливості укладення договору на надання житлово-комунальних послуг за відсутності довідки в якій вказано, що вона є основним квартиронаймачем, так як ОСОБА_5, який був основний квартиронаймачем, знятий з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1,
Таким чином, перевіряючи доводи заяви щодо порушення прав позивача ОСОБА_4 та вимог закону в процесі надання відповідачем оскаржуваної довідки та виходячи з аналізу правової природи правочину, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правовідносин між сторонами, які можна розглядати як правочини, які у разі укладеня з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України можна визнавати недійсними.
Отже, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України, не звернув уваги на те, що ЦК України не передбачений такий спосіб захисту порушеного права як визнання довідки недійсною, так як порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Крім того, слід зазначити, що вимога позивача про зазначення її як основного квартиронаймача є неправомірною, що підтверджується матеріалами справи.
Так судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №427 від 24 травня 1995 року "Про прийняття в експлуатацію переобладнаних приміщень" закріплено однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ЖЕК №15 та надано її слюсару-сантехніку ЖЕК - 15 ОСОБА_5 на склад сім'ї 3 чоловіка.
Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №293 від 14 березня 2001 року затверджено рішення загальних зборів членів ЖБК №60 по Київській, 14 від 10 травня 2000 року, яким скасовано статус службової квартири АДРЕСА_1 та прийнято в члени кооперативу №60 ОСОБА_5 та призначено його головним квартиронаймачем.
На підставі даного рішення 15 березня 2001 року ОСОБА_5 видано ордер на житлове приміщення в будинку житлово-будівельного коопервтиву №113 серія МК на квартиру АДРЕСА_1 на склад сім'ї з 3-х чоловік - ОСОБА_4, ОСОБА_7
Також, згідно довідки №453, виданої 28 жовтня 2011р. ТзОВ «СОВР-1» особовий рахунок по квартирі АДРЕСА_1 відкритий ОСОБА_5, який 18 жовтня 2011 року знятий з реєстраційного обліку, що також підтверджується талоном зняття з реєстрації місця проживання в Україні, виданим 18 жовтня 2011 року ВГІРФО Тернопільського МВ УМВСУ в Тернопільській області.
Відповідно до довідки №253 від 03 вересня 2013 року, виданої ТзОВ «Совр-1» власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, який знятий з реєстраційного обліку 18 жовтня 2011 року. Склад сімї: ОСОБА_4 і ОСОБА_7 (донька позивача). Згідно свідоцтва про шлюб виданого 06 липня 2013 року відділом ДРАЦС реєстраційної служби Тернопільського МУЮ, ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_4.
Згідно листа ТОВ "Совр-1" від 17 травня 2012 року станом на 17 травня 2012 року квартира АДРЕСА_1 має статус кооперативної. (а.с.28).
Таким чином, з матеріалів спарви вбачається, що ОСОБА_5 отримав службову квартиру АДРЕСА_1, якого згодом прийнято у члени кооперативу та призначено головним квартиронаймачем вказаної квартири, яка має статус кооперативної, на яку видано ОСОБА_5 ордер на склад сім'ї з 3-х чоловік - ОСОБА_4, ОСОБА_7 А тому позивач ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_7 набули права користуванння даним жилим приміщенням як члени сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу, передбаченого ст. 145 ЖК України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішення про виключення ОСОБА_5 з житлово-будівельного кооперативу не розглядалось та не приймалось, а отже він залишається членом кооперативу №60 та є головним квартиронаймачем. А тому відсутні підстави для зазначення позивача ОСОБА_4 головним квартиронаймачем.
А той факт, що ОСОБА_5 довгий час не проживає в квартирі АДРЕСА_1 та знятий з реєстраційного обліку квартири не свідчить про автоматичне виключення його з членів кооперативу без вирішення питання щодо такого виключення з дотриманням порядку виключення з житлово-будівельного кооперативу, встановленого Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу.
Крім того згідно до п.30 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, який затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року №186 член житлово-будівельного кооперативу має право на збереження жилого приміщення при тимчасовій відсутності незалежно від причин і строку відсутності. Тимчасово відсутній член кооперативу зберігає права і несе обов'язки, передбачені цим Примірним статутом.
Варто також зазначити, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 травня 2011 року, яким задоволено позов ОСОБА_4 та визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 і відмовлено в задоволені зустрічного позову, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
В результаті нового розгляду, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 липня 2012 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_4 та задоволено зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, яким ухвалено вселити ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні вищезазначеною квартирою.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до переконання в тому, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в позові ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Совр-1", третя особа ОСОБА_5, про визнання довідки недійсною та зобов'язання видати довідку - відмовити.
На підставі викладеного і керуючись статтями 307; 309; 313; 316, 317; 319; 324; ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Совр-1" задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 вересня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Совр-1", третя особа ОСОБА_5, про визнання довідки недійсною та зобов'язання видати довідку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Б.І. Сташків