Справа № 462/6577/13 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.

Провадження № 22-ц/783/1072/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 51

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,

секретаря: Глинського О.А.,

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача Комунальної третьої стоматологічної поліклініки м.Львова - Тимчука С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунальної третьої стоматологічної поліклініки м.Львова про скасування наказу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, -

в с т а н о в и л а:

рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Комунальної третьої стоматологічної поліклініки м.Львова про скасування наказу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності - відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач.

В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. В обґрунтування скарги вказала, що суд при винесенні рішення не звернув увагу на те, що наказом, за невиконання якого вона притягнута до дисциплінарної відповідальності, було передбачено її переведення, а не переміщення як помилково вважав суд та на таке необхідною була її згода, оскільки вона такої не дала її незаконно притягнули до дисциплінарної відповідальності за невиконання наказу. Крім цього, в порушення вимог закону, копії наказу про переведення їй не вручили. Також жодної виробничої необхідності для її переведення відповідач не вказав. Окрім наведеного, вирішуючи питання про накладення на неї стягнення їй не дали можливості висловити свої пояснення, а акт про те, що вона відмовилась такі надати від 17.07.2013 року не може братись до уваги, оскільки вона не могла дати пояснень 17.07.2013 року з приводу невиконання наказу, який мав виконуватись з 18.07.2013 року, тобто до його виконання. Також, їй не роз'яснювали який у неї новий режим робочого часу, розмір оплати праці, графік роботи, тощо. Крім вказаного у її діях немає вини щодо невиконання наказу, оскільки вона вважала, що такий про переведення та таке не може відбутись без її згоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я. У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведення на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва. Згідно з ч.3 ст. 32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 17.07.2013 року головним лікарем Комунальної третьої стоматологічної поліклініки м.Львова було винесено наказ №103-к за яким вирішено перевести ОСОБА_2, лікаря-стоматолога-хірурга, на прийом хірургічних хворих в дитяче відділення поліклініки по вул. І.Виговського, 32, на час відпустки лікаря-стоматолога-хірурга ОСОБА_6 з 18.07.2013 року. Підставою винесення такого, як вказано у наказі, була виробнича необхідність.

Як вбачається із змісту наказу та інших обставин встановлених судом, такий наказ фактично є наказом про переміщення позивача, тому не потребував її згоди на таке.

Такий висновок випливає з того, що позивача було переміщено на певний період (період частини відпустки іншого працівника) на виконання роботи на аналогічне робоче місце іншого аналогічного лікаря-стоматолога-хірурга у відділення поліклініки за іншою адресою, зважаючи на виробничу необхідність. Такою необхідністю було збільшення обсягу роботи (необхідність огляду великої кількості пацієнтів у літній період) за місцем роботи працівника, що пішов у відпустку; наявність за цим місцем документів про їх стан здоров'я; більш безпечні умови відвідування неповнолітніми пацієнтами саме відділення на вул. І.Виговського, 32, тощо. Крім цього, за позивачем зберігались ті ж істотні умови праці, що стосується графіку роботи, оплати праці, та ін. Фактично позивачу, за період переміщення, слід було б відпрацювати, як вбачається із графіку її робочого часу за липень 2013 року (а.с. 35), п'ять неповних робочих дні на іншому робочому місці.

Незважаючи на попереднє ознайомлення позивача із змістом наказу (17.07.2013 року 12 год. 50 хв.) позивач відмовилась від письмового ознайомлення з наказом, його виконання та надання письмових пояснень про причини його невиконання, про що було складено відповідні акти (а.с. 26, 27) та продовжила роботу за своїм місцем праці.

За порушення правил трудової дисципліни Комунальної третьої стоматологічної поліклініки, недотримання посадової інстанції (а.с. 29-34) розділ 1 пункт 3 та розділ 4 пункт 1, а саме: невиконання наказу головного лікаря без поважних причин, Наказом головного лікаря Комунальної третьої стоматологічної поліклініки м.Львова №107-к від 22.07.2013 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-стоматолога-хірурга ОСОБА_2», позивачу, лікарю-стоматологу-хірургу ОСОБА_2, - оголошено догану.

Враховуючи вказане, а саме підставність та законність винесення наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Доводи ж апеляційної скарги спростовуються наведеним вище.

Так доводи скарги про те, що наказом від 17.07.2013 року було передбачене саме переведення позивача, на що вона своєї згоди не давала спростовуються встановленою обставиною про те, що згаданим наказом передбачалось саме переміщення позивача на що її згоди не потребувалось. На те, що згаданим наказом передбачалось саме переміщення позивача, а не переведення вказує, також, і той факт, що позивача, за невиконання такого було притягнено до відповідальності у вигляді догани та вона продовжила роботу на своєму робочому місці і з тими ж істотними умовами праці, хоч, у випадку коли б мало місце її переведення, то відсутність згоди на таке призвела б до її звільнення, згідно п.6 ст. 36 КЗпП України.

Доводи про невручення копії наказу від 17.07.2013 року, теж, спростовуються згаданими актами від 17.07.2013 року, згідно яких позивач із власної волі відмовилась від письмового засвідчення про ознайомлення із наказом, вказала про незгоду з ним та небажання його виконувати, а також і факт отримання копії наказу, що надійшов до позивача поштою, що підтвердила сама позивач.

Щодо відсутності зазначення виробничої необхідності щодо переміщення позивача, то, як вбачається із наказу, у тексті такого така причина зазначена та більш деталізована представником відповідача у суді (відпустка іншого лікаря, необхідність обслуговування великої кількості його пацієнтів).

Посилання на ненадання можливості висловити свої пояснення з приводу невиконання наказу про переміщення спростовані згаданим актом (а.с. 26), із змісту якого вбачається, що позивач відмовилась виконувати наказ від 17.07.2013 року та надати пояснення з приводу цього, можливість для чого їй була надана.

Що ж до нероз'яснення позивачу нового режиму робочого часу, розміру оплати праці, графіку роботи, то про відсутність необхідності у роз'ясненні таких умов свідчить те, що, як вказувалось вище змін істотних умов праці позивача (включно з тими про які нею вказується) не відбувалось.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому таку слід відхилити, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

Т.А. Гірник