УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 123/10454/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Сенько М.Ф.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Іващенко В. В.

"20" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіІващенко В.В.

СуддівБілоусової В.В., Дралла І.Г.

При секретаріТаранець О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9,- про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_6

на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

у вересні 2013 року ОСОБА_6, посилаючись на ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. ст. 49, 227 ЦК УРСР, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між сторонами 07.05.2001 року та посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим №3672.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що договір суперечить інтересам держави, суспільства і порушує права позивача, оскільки на земельні ділянці під час її продажу вже перебував недобудований житловий будинок, а тому земельна ділянка мала б відчужуватись тільки з будівлею і з дозволу органів влади, сама земельна ділянка відчужена за явно заниженою ціною, домовленість між сторонами про те, що відповідач у рахунок договору купівлі-продажу земельної ділянки відступить належну йому частку квартири АДРЕСА_2 залишилась без виконання.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 листопада 2013 року ОСОБА_6 у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що відповідач у судовому засіданні визнав позов, а саме підтвердив той факт, що між сторонами була домовленість про те, що відповідач у рахунок договору купівлі-продажу земельної ділянки відступить належну йому частку у трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_2. Також відповідач не заперечував, що при оформлені договору купівлі-продажу земельної ділянки він не передавав грошових коштів, які зазначені в договорі. Однак, суд не прийняв визнання відповідачем позовних вимог, вважаючи, що така позиція суперечить вимогам закону.

Крім того, апелянт зазначає, що при оформлені договору купівлі-продажу земельної ділянки нотаріус проігнорував вимоги діючого на той час законодавства про те, що відчуження земельної ділянки з недобудованим житловим будинком повинно було здійснюватись тільки з дозволу органів влади.

Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 не є обґрунтованою і не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що договір, укладений між ним та ОСОБА_7, не відповідає вимогам закону.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Судовим розглядом встановлено, що 07.05.2001 року приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 був посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №3672. Згідно з умовами договору ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_7 купив земельну ділянку площею 0, 06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Земельна ділянка належала продавцеві на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого 03.05.2001 року за №245 т. 6-к. Відповідно по п.3 Договору продаж здійснено за 5000 грн., які продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору (а.с.7).

Розв'язуючи спір, суд правильно застосував положення ЦК УРСР, які діяли на час укладення оспорюваного правочину.

Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу суперечить інтересам держави, суспільства і порушує права позивача, тобто зазначав підстави, передбачені ст. ст. 48, 49 ЦК УРСР.

Стаття 48 ЦК УРСР передбачає недійсність такої угоди, яка суперечить вимогам закону.

Стаття 49 ЦК УРСР передбачає недійсність такої угоди, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до положень ст. ст. 57-61 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як н підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, докази мають бути належними та допустимими, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, позивач не надав суду будь-яких переконливих доказів, які б підтверджували ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Із змісту договору купівлі-продажу земельної ділянки вбачається, що договір підписаний сторонами, не має ніяких додаткових умов для вступу в законну дію, мав та має правові наслідки, які відповідають правовій природі договору купівлі-продажу, що підтверджується матеріалами справи. Договір посвідчений нотаріально, за договором покупцем сплачені, а продавцем отримані гроші. Всі дії були здійснені з відома позивача, та не оспорювались ним на протязі 12, 5 років.

Отже всі вимоги закону, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу, було дотримано сторонами.

Посилання апелянта на те, що нотаріус ОСОБА_9 не мала права посвідчувати вищезгаданий договір в зв'язку з тим, що на земельній ділянці був розташований незакінчений будівництвом будинок, судова колегія не приймає до уваги, зважаючи на те, що жодного доказу, який би підтверджував наявність на ділянці житлового будинку як об'єкта права власності або законність проведення будівельних робіть, таких як свідоцтво про право власності або дозвіл на початок будівництва, належним чином розроблений та узгоджений проект тощо, позивач не надав.

З огляду на положення ст. 105 ЦК УРСР самочинне будівництво не може бути підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, та наявність самочинної будови на земельній ділянці не могла бути на час укладення договору перешкодою для відчуження земельної ділянки.

Для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР необхідно встановити, що ця угода спрямована на використання всупереч закону державної, колективної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними чи юридичними особами від оподаткування, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу тощо.

Як правильно зазначив суд, позивач таких даних взагалі не наводить, а навпаки вказує, що земельна ділянка була виділена йому законно, для будівництва та обслуговування житлового будинку, саме з такою метою вона й використовувалась ним та відповідачем. З таким же цільовим призначенням земельна ділянка була ним приватизована.

Не є такими, що заслуговують на увагу, доводи апелянта про наявність такої підстави для задоволення його позову як визнання позову відповідачем, оскільки згідно з ч.4 ст. 174 ЦПК України якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що оспорюваний договір було укладено під час перебування ОСОБА_7 у шлюбі з ОСОБА_8 У теперішній час на розгляді в суді знаходиться спір між останніми про поділ спального сумісного майна подружжя, до складу якого входить і вищезгадана земельна ділянка.

ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що земельну ділянку її чоловік придбав для будівництва та обслуговування житлового будинку для проживання сім'ї. Ніяких додаткових умов цим договором передбачено не було.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу відповідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення вищезгаданим вимогам відповідає, що згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 304, 308 ч.1, 314, 315, 319, 323, 324, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

УХВАЛИ Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді :