Справа №:109/5602/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Шевченко І.В.
№ провадження:22-ц/190/1192/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Белинчук Т. Г.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Белинчук Т.Г.
суддів:Ісаєва Г.А., Підлісної І.А.
при секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Красногвардійський районний сектор Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття з реєстрації місця проживання,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2013 року, -
в с т а н о в и л а :
22 листопада 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - Красногвардійський районний сектор Державної міграційної служби України в АРК просив суд усунути перешкоди у користуванні права власності на будинок АДРЕСА_1, та зобов'язати районний сектор Державної міграційної служби України в АРК, зняти ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання в будинку АДРЕСА_1.
Свої вимоги мотивує тим, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1, в якому також зареєстрована відповідачка. ОСОБА_7 з січня 2013 року самостійно вибула на постійне місце проживання у АДРЕСА_2 де й проживає на даний час. Вона не є членом його родини, спільне господарство ними не ведеться, її речей у будинку немає, комунальні послуги вона не сплачує. Зазначає, що він змушений нести невиправдані витрати по сплаті комунальних платежів за відповідачку, яка зареєстрована, але не проживає у його будинку.
Рішенням Красногвардійського райсуду АР Крим від 20 грудня 2013 року в задоволені позову відмолено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не правильно було застосовна ст. 405 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_8 та її представник ОСОБА_9 належним чином повідомлялися про дату судового засідання, про що свідчать телефонограми, витяг з журналу телефонограм (а.с.50), відповідач ОСОБА_8 також повідомлена SMS-повідомленням (а.с. 51), проте до суду не з'явилися. У зв'язку з наведеним, колегія суддів розглядає справу за відсутності вказаних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановляючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є колишнім членом сім її власник, та її право на користування спірним будинком регламентовано положеннями ст. 405 ЦК України. Оскільки було встановлено що відповідач остаточно перестала користуватися спірним будинком у квітні 2013 року, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказаний спір є передчасним, оскільки член сім'ї власника житла втрачає право користуванням цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік.
Однак погодитися з такими висновками не можна. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, та з тим яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 30 жовтня 1987 року, якій за рішенням суду від 21 лютого 2013 року було розірвано. Від шлюбу мають малолітню доньку - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3. Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 виїхала до своїх батьків у м. Херсон, де за договором оренди житла від 15 березня 2013 року винаймає квартиру по АДРЕСА_2. Вказані обставини встановлені судовим рішенням Красногвардійського райсуду АР Крим від 26 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визначення місця проживання малолітньої дитини ( а.с. 8-9).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до рішення Красногвардійського райсуду АР Крим від 26 квітня 2013 року визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, за місцем проживання її матері ОСОБА_7 - АДРЕСА_2 ( а.с. 8-9). Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 17 липня 2013 року (а.с. 52-53).
Таким чином є доведеним, що відповідач ОСОБА_7 не проживає у будинку АДРЕСА_1. Крім того у суді першої інстанції представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9, пояснювала, що ОСОБА_7 не проживає у спірному будинку з 01 квітня 2013 року
Відповідно до довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Красногвардійському районі АР Крим від 29.11.2013 року відповідач ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 11 червня 1997 року ( а.с. 14).
Відповідно до копії паспорту позивача останній також зареєстрований за вказаною адресою з 16 травня 1994 року ( а.с. 45).
Розглядаючи справу суд першої інстанції не звернув увагу на договір дарування будинку від 15.10.2013 року.( .с. 6)
Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування будинку від 15 жовтня 2013 року ОСОБА_11 передала безоплатно у власність ОСОБА_6 житловий будинок, який знаходиться з адресою АДРЕСА_1( а.с. 6). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності на вказаний будинок за ОСОБА_6 зареєстровано 15 жовтня 2013 року ( а.с. 7).
Таким чином, позивач ОСОБА_6 є новим власником, оскільки набув право власності на будинок 15 жовтня 2013 року, тобто після розірвання шлюбу з відповідачкою та після її реєстрації у цьому будинку.
Між собою сторони є колишнім подружжям. У період шлюбу подружжя чи хто не будь з нього не були власниками спірного будинку.
На час реєстрації відповідача ОСОБА_7 у спірному будинку - 11.06.1997 року, будинок належав батькам позивача, та саме у якості їх члена сім'ї (тобто колишнього власника) у спірному будинку була зареєстрована відповідачка ОСОБА_7, та її право користування спірним будинком зберігалося на час володіння ним колишнім власником.
Оскільки змінився власник житла, то висновки суду першої інстанції, що відповідачка є колишнім членом сім'ї власника, а тому на неї розповсюджуються положення ст. 405 ЦК України, є безпідставним.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 33 Постанови від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», убачається, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Ураховуючи, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів, вважає за необхідне, постановлене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 316, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити.
Усунути ОСОБА_6 перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_7 за вказаною адресою.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді
Белинчук Т.Г. Ісаєв Г.А. Підлісна І.А.