РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/81/14Головуючий суду першої інстанції:Григор`євська І.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.

"12" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіКустової І.В.,

СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О.,

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 до Приватного акціонерного товариства «Стройкомплекс 23» про стягнення суми у зв'язку зі звільненням за станом здоров'я, про стягнення компенсації за невикористані відпустки, про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Стройкомплекс 23» на рішення Керченського міського суду АР Крим від 29 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Стройкомплекс 23» (далі - ПрАТ «Стройкомплекс 23») про стягнення суми матеріальної допомоги у зв'язку зі звільненням за станом здоров'я; стягнення компенсації за невикористані відпустки; стягнення середнього заробітку за час затримки по день остаточного розрахунку при звільненні.

Позов мотивований тим, що 18 квітня 2011року сторонами укладено контракт, відповідно якого позивач працював на підприємстві ПрАТ «Стройкомплекс 23» на посаді Голови правління - Директора товариства. Внаслідок хвороби та наявності інвалідності його звільнено з посади на підставі пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до умов контракту у разі звільнення за станом здоров'я виплачується матеріальна допомога в розмірі трьох середніх заробітних плат Голови правління, обчислених за останні три місяці роботи. Проте, матеріальна допомога у зв'язку зі звільненням за станом здоров'я у розмірі 6322,02 грн. позивачу не виплачена.

Крім того, просить стягнути середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 50904, 45 грн. на підставі статті 117 КЗпП України, а також компенсацію за невикористанні відпустки у розмірі 19458,18 грн.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 29 жовтня 2013 року позов задоволений: стягнуто з ПрАТ «Стройкомплекс 23» на користь ОСОБА_6 6322,02 грн. матеріальної допомоги у зв'язку зі звільненням за станом здоров'я: 19458,18 грн. компенсації за невикористані відпустки: 50904,45 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього 76684, 65 грн; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове - про зменшення суми компенсації за невикористанні відпустки; в решті позову - відмовити.

Апелянт вказує на помилковість висновку суду про звільнення позивача внаслідок захворювання та наявності інвалідності, оскільки останнього звільнено з посади на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Апелянт зазначає, що судом не враховано, що компенсація за невикористанні відпустки частково виплачена, оскільки з трьох днів відпустки за період з 05 січня 2007 року по 04 січня 2008 року один день позивачу оплачено.

Апелянт вказує, що внаслідок незабезпечення самим позивачем прибуткової діяльності підприємства в день його звільнення коштів на виплату заробітної плати на рахунку підприємства не було, тому відсутні підстави для притягнення підприємства до відповідальності за затримку розрахунку при звільненні; позивач в день звільнення за отриманням трудової книжки та остаточного розрахунку не звертався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У цивільних справах щодо захисту трудових прав працівника обов'язок доказування покладається саме на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини сторін регулюються виключно КЗпП України та іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 05 січня 1999 року знаходився в трудових відносинах з ЗАТ «Стройкомплекс 23», яке було перетворене у 2011 році в ПрАТ «Стройкомплекс 23»; на підставі контракту від 18 квітня 2011року позивач працював Головою правління - Директором ПрАТ «Стройкомплекс 23» (а.с. 12-15). 30листопада 2011 року він звернувся до Голови наглядової ради ПрАТ «Стройкомплекс 23» з заявою про звільнення з посади у зв'язку з хворобою чи інвалідністю, що перешкоджають виконанню обов'язків за контрактом на підставі пунктів 6.2, підпункту «в» пункту 6.4 контракту від 18 квітня 2011року (а.с. 18). 29 лютого 2012 року загальними зборами акціонерів ПрАТ «Стройкомплекс 23» позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 30 січня 2012 року. Про рішення загальних зборів від 29 лютого 2012 року, причини та дату звільнення представника позивача повідомлено при отриманні ним трудової книжки, про що зроблено запис у особовій картці № 3, яка заведена відповідачем на ОСОБА_6 05 січня 1999 року (а.с.92 зворот). Підстави та дата звільнення позивачем не оскаржені.

При розгляді справи судом першої інстанції позивачем представлений вкладиш до трудової книжки на його ім'я за НОМЕР_1 з записом за № 1 від 30 січня 2012 року про звільнення відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України на підставі наказу № 5- ок по ПрАТ «Стройкомплекс 23» від 30 січня 2012 року, запис засвідчений членом правління ПрАТ «Стройкомплекс-23», прізвище якого не вказано (а.с.158). Також позивачем надано підписаний ним наказ - ОК від 30 січня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_6 звільнений з посади Голови правління - Директора товариства ПрАТ «Стройкомплекс 23» за станом здоров'я на підставі заяви про звільнення від 30 листопада 2011 року і відповідно до контракту від 18 квітня 2011 року (а.с.19).

На підставі судового наказу від 12 липня 2012 року на користь позивача з ПрАТ «Стройкомплекс 23» стягнуто заборгованість з заробітної плати у сумі 41 001 грн. 55 коп. (а.с.16). Цю суму представник позивача ОСОБА_7 отримав 29 березня 2013 року (а.с.70).

З матеріалів справи також вбачається, що компенсація за невикористані позивачем відпустки за період з 2008 -2012 років складає 19 458 грн. 18 коп. (165 грн.48 коп. середньої заробітної плати за останні 12 календарних місяців роботи х 140 днів невикористаних відпусток, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб); середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 50904,45 грн. (209 грн. 09 коп. середньоденної заробітної плати х 292 дні затримки розрахунку - з 30 січня 2012 року по 29 березня 2013 року, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб) (а.с.178).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення трудових прав позивача внаслідок невиплати належних йому при звільненні грошових сум.

Колегія суддів з таким висновком міського суду повністю погодитися не може, враховуючи наступне.

Звертаючись з вимогами про стягнення суми матеріальної допомоги у зв'язку зі звільненням за станом здоров'я, позивач посилається на пункт 6.2 та підпункт «в» пункту 6.4 контракту, якими передбачено, що з ініціативи Голови правління достроково дія контракту припиняється у зв'язку з хворобою чи інвалідністю, що перешкоджають виконанню обов'язків за контрактом (а.с.14 зворот).

Задовольняючи ці вимоги позивача суд першої інстанції виходив з доведеності захворювання позивача та встановлення йому інвалідності, що перешкоджало його подальшій праці на посаді Голови правління. Проте, надані позивачем медичні документи, а саме, довідка про первинний огляд ОСОБА_6 02 квітня 2001 року, встановлення йому третьої групи інвалідності внаслідок трудового каліцтва з рекомендацією адміністративно - господарської праці невеликого обсягу (а.с.97), довідка про його повторний огляд 05 грудня 2011 року, встановлення йому третьої групи інвалідності внаслідок загального захворювання з протипоказаннями тяжкої фізичної праці та рекомендацією працювати інженером у кабінетних умовах, без командировок (а.с.17), а також рекомендації лікарів після проходження стаціонарного лікування з 13 по 27 вересня 2011 року та 18 по 30 листопада 2011 року щодо подальшого нагляду лікарів певної спеціалізації, обмеження фізичного навантаження, дієти з обмеженням солі, тваринних жирів та вживання ліків (а.с. 170, 171) не можуть бути визнані беззаперечними доказами наявності у позивача захворювань, які свідчать про неможливість виконувати посадові обв'язки, передбачені контрактом.

Відповідно до приписів частини 2 статті 24 КЗпП України при укладанні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку. Згідно з пунктом 1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) при влаштуванні на роботу, працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Статтею 48 КЗпП та пунктів 1.1., 2.3 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до неї заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; записи при звільненні повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

У відповідності до частини 1 статті 47 КЗпП України, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня1993 року «Про трудові книжки працівників» та пунктів 2.4., 4.1 та 4.2 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції у тому разі, коли в трудовій книжці заповнені всі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем; вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що й трудова книжка; вкладиш без трудової книжки недійсний; пунктом 3.2. Інструкції передбачено, що про кожний виданий вкладиш на першій сторінці(титульному аркуші) трудової книжки зверху ставиться штамп розміром 10 х 25 см з написом «Виданий вкладиш» і тут же зазначається серія і номер вкладиша. При кожній наступній його видачі має ставитися новий штамп і зазначатися серія і номер вкладиша.

Висновок суду про звільнення позивача на підставах, передбачених контрактом, з посиланням на наданий позивачем вкладиш до трудової книжки серії НОМЕР_1, оригінал якого знаходиться у позивача, та наказ від 30 січня 2012 року (а.с. 19,158) колегія суддів не може визнати правильним, оскільки він спростовується трудовою книжкою позивача, яка містить запис про видачу вкладишу серії НОМЕР_2 (а.с. 227), сам по собі факт наявності у позивача оригіналу вкладишу НОМЕР_1 не свідчить про його видачу відповідачем, а видача наказу про власне звільнення виходить за межі компетенції Голови правління, суперечить умовам контракту, положенням Статуту ПрАТ «Стройкомплекс 23» та повноваженням Наглядової ради, які регламентують процедуру звільнення Голови правління.

Відповідно до підпункту 3.2.8 пункту 3.2 Положення про Наглядову раду ПрАТ «Стройкомплекс 23» обрання та припинення повноважень Голови правління - Директора ПрАТ «Стройкомплекс 23» належить до виключної компетенції Наглядової ради, яка є органом, що здійснює захист прав акціонерів; звітує перед Загальними зборами про свою діяльність; кількість членів Наглядової ради має бути не менше трьох осіб; її засідання є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше половини її складу; рішення приймаються простою більшістю голосів членів Наглядової ради, які беруть участь у засіданні та мають право голосу; кожний член має один голос; протокол засідання підписується головуючим, секретарем та усіма членами Наглядової ради, які брали участь у засіданні (пункти 2.1, 2.3, 4.1, 5.2, 5.11, 5.16 - а.с. 85-87).

Контракт, укладений 18 квітня 2011року ПрАТ «Стройкомплекс 23» з Головою правління є трудовим договором, дія якого припиняється з підстав, передбачених законодавством (пункти 1.2, 6.2 - а.с.12, 14). Про наміри розірвати контракт Голова правління повинен повідомити письмово Наглядову раду за два місяці (пункт 6.8 - а.с.14 зворот).

Суд першої інстанції не звернув уваги на порушення, допущені Наглядовою радою під час вирішення питання про звільнення позивача (протокол засідання від 08 лютого 2012 року - а.с. 123), оскільки, як встановлено судом, за звільнення позивача у зв'язку із хворобою проголосував лише Голова Наглядової ради ОСОБА_8, член Наглядової ради ОСОБА_9 був проти задоволення заяви ОСОБА_6 та протокол не підписав, член Наглядової ради ОСОБА_10 категорично відмовилася приймати участь у цьому засіданні. Отже, рішення Наглядової ради про звільнення позивача від 08 лютого 2012 року, яким, на думку суду, вирішено питання про звільнення позивача на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, не може бути визнане належним доказом звільнення Голови правління саме на підставі вказаної норми закону.

Саме на неправильну оцінку, надану судом вищевказаним обставинам справи, вказує апелянт, довід якого заслуговує на увагу.

Оскільки судом правильно встановлені обставини справи, але зроблено неправильні висновки щодо звільнення позивача на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, рішення суду у частині стягнення з роботодавця суми матеріальної допомоги у зв'язку із звільненням підлягає скасуванню відповідно до пункту 3 частини 1 статті 309 ЦПК України (невідповідність висновків суду обставинам справи) з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволені цих вимог.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, частиною 1 якої встановлено, що виплата всіх сум, що належать працівникові від підприємства проводиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Розрахунок середньої заробітної плати проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Оскаржуване судове рішення в частині стягнення на користь позивача компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні підлягає залишенню без змін, оскільки суд першої інстанції з урахуванням викладених норм права та звернувши увагу на відомості особової картки щодо відпусток позивача (а.с.92 зворот) та додаток до особового рахунку ОСОБА_6 з 01 січня 2004 року по 31 січня 2012 року (а.с. 157), а також на те, що остаточна виплата належних позивачу грошових сум проведена 29 березня 2013 року після отримання останнім судового наказу від 12 липня 2012 року, дійшов правильного висновку про обґрунтованість змінених вимог позивача, яким враховано висновок спеціаліста з цих питань, зроблений на вимогу суду (а.с.177-178).

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Твердження апелянта про неврахування судом факту оплати одного з трьох днів невикористанної відпустки за 2007 - 2008 рік спростовується відомостями про нарахування компенсації за невикористану відпустку з 05 січня 2007 року по 05 січня 2008 року тільки за два календарних дні (а.с.177 зворот).

Посилання апелянта на те, що затримка у видачі повного розрахунку при звільненні виникла внаслідок винних дій самого позивача колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Також не можна погодитися з доводом апелянта про відсутність підстав для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні у зв'язку з відсутністю вимоги позивача, який в день звільнення за отриманням трудової книжки та остаточного розрахунку до роботодавця не звертався, оскільки доказів виконання останнім вимог частини 1 статті 116 КЗпП України, зокрема й письмове повідомлення працівника про нараховані суми та проведення розрахунку не пізніше наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок, відповідачем у трудовому спорі не надано.

Відповідно до вимог частини 5 статті 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі вимог частини 1 статті 88 цього Кодексу з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування суми судового збору, сплаченого при подачі позову, належить стягнути 704 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, частини 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Стройкомплекс 23» задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 29 жовтня 2013 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Стройкомплекс 23» на користь ОСОБА_6 суми матеріальної допомоги у зв'язку із звільненням та розподілу судових витрат скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимоги про стягнення матеріальної допомоги у зв'язку із звільненням - відмовити.

Визначити загальну суму, яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Стройкомплекс 23» на користь ОСОБА_6 у розмірі 70 362 (сімдесят тисяч триста шістдесят дві) грн. 63 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Стройкомплекс 23» на користь ОСОБА_6 судовий збір у сумі 704 грн.

В решті рішення Керченського міського суду АР Крим від 29 жовтня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко