РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/190/14Головуючий суду першої інстанції:Хожаінова О.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Ломанова Л. О.

"19" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіЛоманової Л.О.,

СуддівПритуленко О.В., Кустової І.В.

При секретаріБрониковській М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання недійсним договору довічного утримання, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання договору довічного утримання (догляду), укладеного 21 жовтня 2011 року між відповідачкою та ОСОБА_9, недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.

Вимоги позову мотивовані тим, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та за життя якої нею 18 липня 2007 року був складений заповіт за яким усе належне їй майно вона заповідала позивачу.

Після відкриття спадщини та звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позивачу стало відомо про те, що за 24 дня до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавець та відповідачка ОСОБА_7 уклали нотаріально посвідчений договір довічного утримання за умовами якого спадкодавець передала, а відповідачка отримала у власність квартиру АДРЕСА_1, взамін чого відповідачка зобов'язувалась забезпечувати ОСОБА_9 утриманням та доглядом довічно, на умовах цього Договору.

Позивач вважає, що відповідачка неналежним чином виконувала взяті на себе обов'язки за договором, крім того, договір довічного утримання укладений спадкодавцем під впливом тяжких обставин, оскільки ОСОБА_9 була тяжкохворою людиною (мала онкологічне захворювання).

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений.

Додатковим рішенням цього суду від 10 грудня 2013 року судом також вирішено питання щодо судових витрат.

У апеляційній скарзі відповідачка просить суд скасувати зазначене рішення суду та ухвалити у справі нове рішення - про відмову у позові ОСОБА_6

Так, у скарзі йдеться про те, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Справа розглянута за відсутності позивача (за його другою неявкою), на підставі положень ч. 2 ст. 305 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Заява ОСОБА_10 (як представника позивача) про відкладення розгляду справи за станом його здоров'я ухвалою суду залишена без задоволення з урахуванням статусу вказаної особи (свідка по справі), що позбавляє його можливості бути представником (ст. 41 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення відповідача та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позову ОСОБА_6 про визнання договору довічного утримання (догляду) недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.

Аналізуючи фактичні обставини справи, а саме, наявність важкої хвороби ОСОБА_9, яка страждала онкологічним захворюванням, те, що під час хвороби спадкодавця онук (позивач по справі) перебував за межами України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин укладений під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах у зв'язку з неспіврозмірністю цінності квартири з обсягом умов за договором: 2 кімнатна квартира загальною площею 45,1 м2 перейшла у власність набувача за матеріальне забезпечення в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України, та надання довічного догляду.

Також судом враховано, що заповіт від 18 липня 2007 року на ім'я позивача спадкодавцем скасований не був, ОСОБА_9 була не згодна на укладення договору дарування на ім'я відповідачки, в нотаріальній конторі наполягала на укладенні договору довічного утримання.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права та вимог процесуального законодавства, висновки суду не повідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_9 18 липня 2007 року склала заповіт, за яким на випадок смерті все своє майно, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала своєму онукові - ОСОБА_6 - позивачу по справі (а.с. 12, 19, 26).

21 жовтня 2011 року ОСОБА_9 уклала з відповідачкою ОСОБА_7 (племінницею) нотаріально посвідчений договір довічного утримання (догляду), (реєстр № 2002), за умовами якого «Відчужувач» передала, а «Набувач» отримала у власність квартиру АДРЕСА_1, взамін чого «набувач» зобов'язувалась забезпечувати «відчужувача» утриманням та доглядом довічно, на умовах цього Договору, а саме: матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватися «відчужувачу», оцінено сторонами у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України, з індексацією у порядку, встановленому законом.

Утримання (догляд) визначено сторонами у вигляді: забезпечення «відчужувача» житлом шляхом забезпечення права безоплатного довічного проживання та користування зазначеною квартирою; забезпечення щоденним дворазовим калорійним харчуванням; наданням побутових послуг з зазначенням порядку їх надання; наданням необхідного одягу та взуття; забезпечення довічним доглядом, а саме-доглядом у разі хвороби, супроводженні у лікарню, тощо (стаття 2 Договору); відповідно до п. 3.2.4 цього Договору, «набувач» зобов'язувалася у разі смерті «відчужувача» поховати її (а.с. 14-18).

Судом встановлено, що ОСОБА_9 знаходилась на лікуванні в інфекційному відділенні МЛ № 1 з 15 серпня 2011 року, потім переведена в онкологічне відділення, де з 29 серпня 2011 року по 8 вересня 2011 року проведений курс поліхіміотерапії, виписана під нагляд онколога; з 27 вересня 2011 року по 11 жовтня 2011 року проходила лікування в онкологічному відділенні МЛ № 1, проведений курс поліхіміотерапії, виписана під нагляд онколога; також з 17 жовтня 2011 року по 27 жовтня 2011 року та з 2 листопада 2011 року по 15 листопада 2011 року проходила відповідне лікування з онкологічного захворювання (а.с. 99-101, 146-149, 172-179).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла (а.с. 11).

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2012 року ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_7 про визнання зазначеного договору довічного утримання недійсним з підстав ч. 1 ст. 225, 203 та 215 ЦК України.

Під час розгляду вказаної справи була проведена амбулаторна посмертна судово-психіатрична експертиза, за висновками якої спадкодавець ОСОБА_6 на період складення спірного договору не страждала психічним захворюванням та могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; її рішення було викликано не хворобливими мотивами, а прагматичними доводами по отриманню допомоги від відповідачки та рівного розподілу свого майна між спадкоємцями (а.с. 38-40. 146-149).

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

З аналізу зазначеної норми випливає, що для визнання правочину недійсним необхідно встановлення наявності двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов правочину.

Як роз'яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до частини 3 ст. 212 ЦПК Украйни суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Всупереч вимогам вказаної норми процесуального закону, судом не надано належної оцінки усім наданим доказам.

Зокрема, судом враховані пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10, лікарів ОСОБА_12, ОСОБА_13 лише в тій частині, що стосуються тяжкого стану здоров'я ОСОБА_9

Проте судом взагалі не надано ніякої оцінки показанням вказаних свідків, а також свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 стосовно добрих взаємовідносин ОСОБА_9 зі сторонами по справі, її бажання укласти договір довічного утримання з племінницею, яка доглядала за нею, без впливу матеріальних міркувань.

Вказані свідки (як зі сторони позивача так і відповідача) пояснили також, що ОСОБА_9 була забезпеченою людиною, мала заощадження, матеріальної допомоги ніколи не просила.

Матеріали справи свідчать також про те, що ОСОБА_9 окрім квартири, що була об'єктом відчуження за договором довічного утримання, мала також на праві власності іншу квартиру, яку позивач успадкував за заповітом (свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 липня 2012 року, а.с. 170).

Таким чином, само по собі порівняння судом цінності об'єкту відчуження (квартири), що перейшла у власність набувача, з певними благами, які отримує відчужував, не може бути визнано достатньою підставою для визнання обґрунтованим висновку суду про вплив тяжких життєвих обставин спадкоємця на укладення договору на вкрай невигідних для неї умовах.

Судом не враховано, що договір довічного утримання відноситься до алеаторних (ризикових) правочинів. Елемент ризику, який приймає на себе кожна із сторін, полягає у вірогідності того, що чи один, чи інший контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано за період життя відчужувача, сторони не спроможні заздалегідь встановити обсяг або саму можливість отримання певного блага за правочином на момент його вчинення.

За таких обставин колегія суддів вважає заслуговуючим на увагу довід апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що під впливом тяжких обставин ОСОБА_9 вимушена була укласти з відповідачем договір довічного утримання на вкрай невигідних умовах.

Доводи позивача щодо наявності вкрай невигодних умов спірного правочину (договору) для спадкодавця, не підтверджені належними доказами.

За відсутністю факту збігу тяжких для спадкодавця обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з його волевиявленням укласти спірну угоду на вкрай невигідних умовах, рішення суду про задоволення заявленого позову не можна визнати законним та обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини неналежного виконання відповідачкою умов спірного договору не підлягають дослідженню та оцінці, оскільки не мають правового значення для даного спору - визнання спірного договору недійсним.

За таких обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі пунктів 2, 3 та 4 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення - про відмову у позові ОСОБА_6

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 2,3 та 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору довічного утримання (догляду), укладеного 21 жовтня 2011 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

Л.О Ломанова О.В. Притуленко І.В. Кустова