АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ [1]

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Немировської О.В.

суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.

при секретарі - Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру та витребування майна з чужого незаконного володіння,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2011 р.,

встановила:

позивач в січні 2008 р. звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12.09.2006 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (змінила прізвище на ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу 07.12.2007 р.), посилаючись на те, що волевиявлення ОСОБА_10 на час укладення договору не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, через поганий стан зору він не міг прочитати текст договору. В ході розгляду справи, позивачка уточнила свої вимоги та просила також визнати недійсними наступні договори купівлі-продажу відносно вказаної квартири, укладені 20.05.2007 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та 25.07.2007 р. - між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, витребувати вказану квартиру з чужого незаконного володіння, визнати за нею право власності на квартиру, як за спадкоємицею.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2011 р. позов було задоволено частково - визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_9 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що судом було неповно встановлено обставини справи, порушено норми матеріального і процесуального права.

Після відновлення провадження по справі 21.11.2013 р. позивач ОСОБА_1 з'явилась в судове засідання 05.12.20013 р. та просила відкласти розгляд справи в зв'язку з відсутністю її адвоката. В судові засідання, призначені на 30.01.2014 р. та 13.02.2014 р. позивач не з'явилась, направивши клопотання 10.02.2014 р. про відкладення розгляду справи в зв'язку з необхідністю ознайомлення адвоката з матеріалами справи. Даних про укладення договору з адвокатом позивачем надано не було, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за такими підставами.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона з 28.12.2006 р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р. Згідно заповіту від 09.11.2006 р. ОСОБА_10 заповідав їй належну йому квартиру АДРЕСА_1. Після смерті чоловіка вона дізналась, що 12.09.2006 р. між чоловіком та ОСОБА_2 було укладено договір дарування належної йому квартири. Вказаний договір вона вважає недійсним, оскільки ОСОБА_10 через поганий стан зору не міг прочитати текст договору, чим скористалась ОСОБА_2 та ввела його в оману щодо тексту договору. Оскільки ОСОБА_2 20.05.2007 р. продала вказану квартиру, позивач просила також визнати недійсними наступні договори купівлі-продажу відносно вказаної квартири, укладені 20.05.2007 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та 25.07.2007 р. - між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, витребувати вказану квартиру з чужого незаконного володіння, визнати за нею право власності на квартиру, як за спадкоємицею.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.11.2009 р. було задоволено частково - визнано недійсними договір дарування від 12.09.2006 р. та договори купівлі-продажу: від 20.05.2007 р., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та від 25.07.2007 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17.06.2010 р. вказане рішення було скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2011 р. позов було задоволено частково - визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.08.2011 р. вказане рішення було скасовано в частині задоволених вимог та ухвалено по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вказане рішення було скасовано ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.12.2011 р. та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18.04.2012 р. рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2011 р. було скасовано в частині задоволених вимог та ухвалено по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Вказане рішення було скасовано ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.07.2012 р. та направлено справу на новий до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржувалось.

Задовольняючи заявлений позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору дарування між ОСОБА_10, та ОСОБА_2 12.09.2006 р. приватним нотаріусом ОСОБА_5 було порушено Інструкцію про вчинення нотаріальних дій, оскільки ОСОБА_10 як інвалід 1 групи по зору не міг самостійно читати та пересуватись, у зв'язку з чим він не міг самостійно прочитати договір, щоб зрозуміти його зміст та виразити підтвердження свого волевиявлення, яке має бути вільним та відповідати внутрішній волі.

При цьому суд першої інстанції керувався положеннями ст.203, 215, 388 ЦК України.

Однак погодитись з висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам.

Як було встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р., належала на праві особистої приватної власності АДРЕСА_1 відповідно до Свідоцтва про право власності, виданого 05.09.1995 р. виконкомом Радянської районної ради в м. Києві та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 20.09.1995 р. (а/с153 т. 1).

12.09.2006 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування вказаної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5 та зареєстрований КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 15.09.2006 р.

Після смерті ОСОБА_10 позивач звернулась до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини 01.02.2010 р. (а/с30 т.2).

В позовній заяві позивач просила визнати договір дарування недійсним, посилаючись на норми матеріального права - п. 3 ч. 1 ст. 203 ЦК України, в якій передбачено однією з умов вільне волевиявлення учасника правочину та відповідність волевиявлення внутрішній волі та ч 1 ст. 215 ЦК України, в якій закріплено підстави недійсності правочину через недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Одночасно позивач посилалась на ту обставину, що ОСОБА_2 заволоділа майном ОСОБА_10 шляхом шахрайства, а приватним нотаріусом було порушено вимоги Інструкції з вчинення нотаріальних дій. За версією позивача, у вересні 2006 р., коли ОСОБА_10 перебував вдома один, до нього прийшли незнайомі особи, які запропонували йому зробити безкоштовний ремонт в квартирі та надали для підпису кошторис такого ремонту. При цьому позивач не зазначала спеціальної норми закону, яка передбачає підставою для визнання недійсним правочину внаслідок обману, помилки чи насильства, тощо (ст. 229-233 ЦК України).

Суд першої інстанції також не зміг визначитись, в чому саме полягало порушення вільного волевиявлення дарувальника та невідповідність його внутрішній волі та послався на загальні положення ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, не надавши правової оцінки доводам позивача та одночасно вказав про порушення нотаріусом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій.

Посилання позивача на той факт, що ОСОБА_10 через стан зору був позбавлений можливості прочитати текст договору, в зв'язку з чим не міг знати його змісту, колегія суддів вважає недоведеним з наступних підстав.

При зверненні до суду позивач ОСОБА_1 не заявляла клопотань про призначення по справі судово-медичної експертизи на предмет визначення можливості ОСОБА_10 читати друкований текст, а посилалась на Висновок спеціаліста №610/07 від 06.12.2007 р., який був зроблений на підставі звернення адвоката ОСОБА_13 спеціалістами в галузі судово-медичної експертизи (а/с 12 т.1).

В серпні 2009 р. ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та надала Висновок експертизи від 22.04.2009 р., яка була проведена за постановою дізнавача Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на підставі матеріалів, які містяться в кримінальній справі, яка перебуває в провадженні Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Дана кримінальна справа була порушена 27.12.2008 р. Відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві за фактом незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. 23.06.2009 р. дії невстановлених осіб були перекваліфіковані з ч. 2 на ч. 4 ст. 190 КК України. Як зазначено в постанові про прийняття кримінальної справи до свого провадження від 27.06.2009 р., в ході розслідування кримінальної справи встановлено, що у вересні 2006 р. невстановлені особи, перебуваючи в АДРЕСА_1, зловживаючи довірою, використовуючи безпорадний стан гр. ОСОБА_10, завідомо надали йому неправдиві документи на підпис, тим самим шахрайським шляхом заволоділи належною ОСОБА_10 квартирою.

На даний час кримінальне провадження не завершено, обвинувачення будь-якій особі не пред'явлено.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВС України від 12.06.2009 р. №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.

За клопотанням позивача ОСОБА_1 (а/с 196 т. 3) ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.08.2013 р. було призначено судово-медичну експертизу, на вирішення якої були поставлені наступні питання про визначення стану зору ОСОБА_10 щодо здатності розпізнавати обличчя людей, читати та підписувати друкований текст за допомогою оптичних приладів для корекції вад зору та без допомоги таких приладів, чи може людина з таким станом зору вважатися сліпою, чи є можливим покращення стану зору за допомогою хірургічного втручання.

Однак вказана експертиза проведена не була, оскільки ОСОБА_1 не оплатила її проведення. Про необхідність проведення оплати експертизи позивачу направлялись листи, як експертною установою, так і судом (а/с 207, 209, 211, 212 т .3).

В матеріалах вказаної кримінальної справи містяться пояснення приватного нотаріуса ОСОБА_14, який посвідчував заповіт від 29.11.2006 р., в яких він зазначав, що ОСОБА_10 «носив великі окуляри» (а/с 32 т. 1).

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції було витребувано світлокопії наступних актових записів:

- про реєстрацію розірвання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_15 №487 від 08.07.2005 р. на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.06.2006 р.;

- про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 №1596 від 29.12.2006 р.

В даних актових записах ОСОБА_10 особисто розписався (а/с 58, 95 т.3).

При проставленні підпису ОСОБА_10 у вказаних актових записах працівники Відділу РАЦС Шевченківського районного управління юстиції м. Києва не зазначали, що ОСОБА_10 є сліпим і не має можливості прочитати документ. За вказаної обставини працівники РАЦС діяли б за аналогією закону та застосовували положення пункту 16 глави II Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5

Разом з світлокопіями вказаних актових записів містяться світлокопії заяв про реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду від 08.07.2006 р. від ОСОБА_10, яка була подана та підписана ним особисто та заяви про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 від 28.11.2009 р., в якій ОСОБА_10 тричі розписався (а/с 59, 94 т. 3).

Приватний нотаріус ОСОБА_5, яка посвідчувала оспорюваний договір дарування від 20.09.2006 р. в своїх поясненнях (а/с109 т.2) вказала, що ОСОБА_10 звертався до неї двічі: за оформленням довіреності 06.09.2006 р. на ім'я ОСОБА_2 та посвідчення договору дарування 20.09.2006 р. Обидві нотаріальні дії вчинялись в приміщенні, де вона здійснює нотаріальну діяльність - АДРЕСА_2. При цьому було перевірено як дієздатність ОСОБА_10, так і його вільне волевиявлення, розуміння наслідків укладеного договору.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що познайомилась з ОСОБА_10 у 2003 р. Після цього вони періодично спілкувались, вона відвідувала його, привозила продукти харчування та влаштовувала прогулянки на автомобілі. Поховання ОСОБА_10 також організувала та оплатила вона. За життя ОСОБА_10 користувався окулярами та міг прочитати друкований текст.

З цих підстав колегія суддів вважає невідповідною обставинам справи версію позивача про те, що укладення оспорюваного договору дарування відбувалось в квартирі ОСОБА_10 в присутності сторонніх незнайомих йому осіб і він не був ознайомлений зі змістом договору.

З наведеного вище слідує, що ОСОБА_10 міг прочитати друкований текст за допомогою окулярів.

Також судом було витребувано світлокопії заповітів, складених ОСОБА_10:

- від 27.03.1996 р. на користь ОСОБА_16, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_17 (а/с 63 т.3);

- від 28.03.2001 р. на користь ОСОБА_18, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_19 (а/с 62 т. 3);

- від 11.02.2005 р. на користь ОСОБА_20, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської держаної нотаріальної контори ОСОБА_21 (а/с 64 т. 3);

- від 29.08.2005 р. на користь ОСОБА_22, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_21 (а/с 67 т. 3).

В заповітах від 11.02.2005 р. та від 29.08.2005 р. міститься рукописний текст, вчинений заповідачем: «Заповіт мною прочитано вголос» та зазначено від руки прізвище, ім'я та по-батькові.

Також до матеріалів даної цивільної справи було приєднано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду м. Києва №2-4278/06 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_22 про розірвання шлюбу. Так, в позовній заяві ОСОБА_10 від руки зазначив дату подання заяви - 04 квітня 2006 р. та поставив підпис. Вказана позовна заява була надіслана до суду поштою. На а/с 5 міститься конверт, який підписаний від руки від імені ОСОБА_10 Почерк на вказаному конверті за спільними ознаками подібний до почерку, яким підписано заповіти.

В протоколі судового засідання від 24.05.2006 р. зазначено пояснення позивача: «З відповідачем уклав шлюб з тією метою, щоб вона мене доглядала, оскільки я дуже хвора людина. Мені потрібна людина, яка б мене доглядала, готувала їсти, прибирала в квартирі. Відповідач робила це протягом двох місяців з моменту реєстрації шлюбу, а потім відмовилась», що також свідчить про недостовірність пояснень позивача про її спільне проживання з ОСОБА_10 з 2004 р.

В матеріалах справи містяться відомості про втрату ОСОБА_10 паспорту громадянина України, про що ним була подана заява до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві 28.07.2006 р. 31.08.2006 р. ОСОБА_10 було отримано новий паспорт НОМЕР_1. ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснювала, що за отриманням паспорту вона з ОСОБА_10 не ходила, а це здійснювала соціальний робітник. Судом направлявся запит щодо витребування цих документів, однак відповіді отримано не було.

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що вона з 2004 р. постійно проживала разом з ОСОБА_10, який із ОСОБА_2 знайомий не був, а тому він не міг укласти договір дарування належної йому квартири, колегія суддів вважає недоведеними, оскільки ОСОБА_10 з вересня 2005 р. по липень 2006 р. перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_22 За свого життя ОСОБА_10 не звертався до суду з позовом про визнання вказаного договору дарування недійсним. Після смерті ОСОБА_10 саме ОСОБА_2 було видано довідку про його смерть, свідоцтво, а також нею було замовлено поховання померлого (а/с78-84 т. 2).

Також суд бере до уваги той факт, що за життя ОСОБА_10 позивачу не було відомо про укладення оспорюваного договору дарування, хоча Свідоцтво про право власності на квартиру у нього вже було відсутнє після 20.09.2006 р.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених вимог і в цій частині слід ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2011 р. в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді

Справа №22-ц/796/108/2014

Головуючий в 1 інстанції: Малинников О.Ф.

Доповідач: Немировська О.В.