Судове рішення #35376737

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/1465/13Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"10" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:


Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів, за апеляційними скаргами ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 серпня 2013 року та додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 жовтня 2013 року,


В С Т А Н О В И Л А:


У грудні 2012 року ОСОБА_8 від імені ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просив визнати недійсною угоду про завдаток, укладену між сторонами 02 жовтня 2012 року, стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 79930 грн., які є авансом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 жовтня 2010 року сторони уклали угоду про завдаток, за якою ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 у якості завдатку грошові кошти у сумі 79930 грн. на виконання домовленостей домовленості щодо купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1457 га по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Однак, в подальшому договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений не був. Позивач вважає, що оскільки угода про завдаток була укладена до укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, у простій письмовій формі, і в подальшому такий договір не укладався, то таку угоду слід визнати недійсною, а передану за нею грошову суму авансом, яка підлягає поверненню.

ОСОБА_9 від імені ОСОБА_7 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про стягнення 52 070,00 грн. Позов мотивований тим, що 02 жовтня 2012 року між сторонами був укладений попередній договір (угода про завдаток), за умовами якого сторони повинні були укласти в майбутньому договір купівлі-продажу земельної ділянки вартістю 2 557 760 грн. На підтвердження намірів укладення ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 79930 грн., зобов'язавшись укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки до 05 грудня 2012 року включно. На виконання зобов'язань перед ОСОБА_6, ОСОБА_7 уклав договір на виконання робіт з очищення земельної ділянки від насаджень та переносу мережі теплопостачання, які увійшли у вартість земельної ділянки. Вартість вказаних робіт, які були оплачені ОСОБА_7, становить 129600 грн. 02 жовтня 2012 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Інфотур» було укладено договір про надання послуг з підготовки документів для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, за що ОСОБА_7 сплатив 2400 грн. Оскільки на виконання умов угоди про завдаток та для підготовки земельної ділянки до продажу, позивач здійснив певні дії, у зв'язку з чим витратив 132000 грн., однак з вини ОСОБА_6 договір купівлі-продажу не відбувся, остання має відшкодувати йому понесені ним витрати на підготовку земельної ділянки до продажу. Посилаючись на положення п.4 ч.1 ст. 611 ЦК України, яка передбачає правові наслідки невиконання зобов'язань, зокрема відшкодування збитків, просив позов задовольнити.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 30 серпня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 79930 грн., в решті позову відмовлено. Позов ОСОБА_7 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 132000 грн. Проведений взаємозалік, остаточно з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 стягнуто 52 070,00 грн.

Додатковим рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 07 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат 520,70 грн., з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 799,30 грн.

Не погодившись з такими рішеннями суду ОСОБА_6 подала апеляційні скарги, в яких просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 Судові витрати розподілити на її користь.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, в апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції вирішуючи спір не звернув уваги на те, що у сторін не виникали відповідні права та зобов'язання, які б стали підставою для стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 132000 грн., витрачених на підготовку земельної ділянки до продажу. Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення про стягнення з позивачки на користь ОСОБА_7 132 000 грн. не зважаючи на те, що такі вимоги ним не заявлялись - ОСОБА_7 просив стягнути з неї 52 070 грн. До того ж, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у призначенні по справі судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питань вартості проведених робіт на земельній ділянці ОСОБА_7 Апелянт також зазначає, що стягуючи з ОСОБА_6 52 070 грн., судом першої інстанції необґрунтовано застосував положення п.2 ч.1 ст.216 ЦК України, оскільки на виконання договору апелянт нічого не отримувала.

На підставі наведеного, апелянт просить скасувати і додаткове рішення суду, посилаючись зокрема і на те, що мотивувальна частина додаткового рішення суперечить резолютивній його частині.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду від 30 серпня 2013 року підлягає частковому задоволенню, на додаткове рішення - задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у письмовій формі підписали угоду, визначивши її як угода про завдаток. За вказаною угодою ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 79930 грн. за придбання у майбутньому, до 05 грудня 2012 року, у нього земельної ділянки площею 0,1457 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_7

В подальшому договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки між сторонами укладений не був.

28 грудня 2012 року ОСОБА_7 вказану земельну ділянку продав іншій особі.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що сума передана ОСОБА_6 в розмірі 79930 грн. ОСОБА_7 є авансом, а не завдатком, у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами не уклався, вказана сума підлягає поверненню позивачці. При цьому суд першої інстанції, виходячи з відсутності підстав для визнання угоди про завдаток недійсною, відмовив у задоволенні вимог про визнання угоди про завдаток недійсною, оскільки він у встановленому порядку не вчинявся і є нікчемним через відсутність його нотаріального посвідчення.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних договором платежів, підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, частина 2 ст.570 ЦК України встановлює презумпцію авансу. На відміну від завдатку аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс повинен його повернути.

Внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору, тобто за наявністю договору.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Оскільки договору купівлі-продажу земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, спірна угода (угода про завдаток) не може вважатися вчиненою (укладеною) і визнаватися недійсною.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що сума передана ОСОБА_6 відповідачу є авансом в рахунок майбутніх платежів за договором купівлі-продажу земельної ділянки, який не був укладений між сторонами, дійшов правильного висновку про те, що аванс підлягає поверненню позивачці і обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про визнання угоди про завдаток недійсною.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні зустрічного позову ОСОБА_7

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_6 витрат, понесених ним на виконання робіт з очищення земельної ділянки від насаджень та переносу мережі теплопостачання, а також послуг, наданих йому ТОВ «Інфотур», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 повністю виконав взяти на себе зобов'язання щодо підготовки земельної ділянки до продажу, однак договір не був укладений з вини ОСОБА_6, яка повинна відшкодувати відповідачу ці витрати.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів, виходячи з такого.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_7 та ТОВ «КАМАНБУД» було укладено договір генерального підряду № 10/10-02, за яким ТОВ «КАМАНБУД» проведено роботи з очищення земельної ділянки від насаджень та переносу мережі теплопостачання. ОСОБА_7 вказані роботи були оплачені у розмірі 129600 грн. 02 жовтня 2012 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Інфотур» було укладено договір про надання послуг з підготовки документів для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, за що відповідач сплатив 2400 грн.

Саме ці витрати ОСОБА_7 просив стягнути з ОСОБА_6, посилаючись на те, що саме за вини останньої не було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами. Зі змісту позову випливає, що підставою для стягнення вказаних витрат ОСОБА_7 зазначає невиконання ОСОБА_6 зобов'язання щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Така відповідальність, як відшкодування збитків, яких особа зазнала через невиконання іншою стороною обов'язку укласти договір, встановлена у ч. 2 ст. 635 ЦК України, яка регулює відносини, що виникають за попереднім договором.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмові формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Оскільки у встановленому порядку попередній договір між сторонами не укладався, договір про завдаток, який містить елементи попереднього договору - обов'язок сторін укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки на певних умовах у майбутньому, нотаріально не посвідчений, колегія суддів приходить до висновку про те, що у ОСОБА_6 не виникало зобов'язань перед ОСОБА_7 щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а тому на неї не може бути покладена відповідальність за невиконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

Таким чином, правові підстави для стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 132000 грн. відсутні.

Однак, суд першої інстанції, вищенаведені вимоги закону до уваги не взяв і ухвалив в цій частині рішення про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 132000 грн., необґрунтовано пославшись на положення ст. 216 ЦК України.

Відповідно до вищенаведеної норми закону недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з акту виконаних робіт від 27 жовтня 2012 року (а.с.65-69), ТОВ «КАМАНБУД» виконані роботи з підготовки території для забудови загалом на суму 129 600 грн. на земельній ділянці по АДРЕСА_1, належній ОСОБА_7, які останнім і оплачені. Із змісту договору про надання послуг з підготовки документів для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки за об'єктом нерухомості, укладеного між ОСОБА_7 та ТОВ «Інфотур», випливає, що останнім послуги надаються саме ОСОБА_7

Таким чином, підстави вважати, що ОСОБА_6 за недійсним правочином від ОСОБА_7 щось одержала, зокрема майно, роботу, послугу вартістю 132000 грн. відсутні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ухвалене з порушення норм матеріального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволення зустрічного позову, з ухвалення нового про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, пославшись на положення ст.88 ЦПК України, стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат 520,70 грн., з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 - 799,30 грн., не врахувавши при цьому, що при зверненні до суду ОСОБА_7 був сплачений судовий збір в розмірі 520,70 грн., а ОСОБА_6 - 799,30 грн.

За таких обставин додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 жовтня 2013 року також підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки в задоволенні вимог ОСОБА_7 відмовлено, понесені ним витрати на сплату судового збору в розмірі 520,70 грн. не підлягають відшкодуванню, з останнього на користь ОСОБА_6 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 799,30 грн. - у відшкодування судового збору.

Оскільки відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати, витрати ОСОБА_6 на правову допомогу в розмірі 2500 гривень не підлягають відшкодуванню, як такі що не підтверджені документально, оскільки в матеріалах справи відсутній оригінал квитанції про сплату ОСОБА_6 витрат на правову допомогу, не представлено його і суду апеляційної інстанції,

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 серпня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 79930 грн. та відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним на підставі ст. 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін як ухвалене в цій частині з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :


Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 серпня 2013 року - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 жовтня 2013 року - задовольнити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 серпня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 132000 грн., остаточного врахування взаєморозрахунків та стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 52070 грн. та додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 жовтня 2013 року - скасувати.

Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат 799 (сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 33 коп.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 30 серпня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 79930 грн. та відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.


Судді:

Т.С. Авраміді Приходченко А.П. О.В.Самойлова


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація