№ справа:124/6407/13-кГоловуючий суду першої інстанції:Іванов Сергій Сергійович

№ провадження:124/6407/13-кДоповідач суду апеляційної інстанції:Радіонов І.І.

________________________________________________________________________________

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" грудня 2013 р. м. Сімферополь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді -Трясуна Ю.Р.

Суддів -Радіонова І.І., Крючкова І.І.

при секретарі - Шемлей І.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 124/6407/13-к за апеляційною скаргою державного обвинувача - прокурора прокуратури Центрального району м. Сімферополя Шевцової Г.В. на вирок Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 29 жовтня 2013 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. Мар'янівка Красногвардійського району АРК, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК України, та призначено покарання у виді 160 годин громадських робіт.

Вирішено питання про долю речових доказів.

за участю прокурора обвинуваченої - Сулейманової Д.Н. ОСОБА_7

Колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

Як встановлено вироком, ОСОБА_7, 10 липня 2013 року, приблизно о 21-55 год., маючи умисел на заволодіння чужим майном, прийшла в приміщення магазину «Сільпо», ТОВ «Фоззі-Фуд», розташованого у м. Сімферополі по вул. Севастопольська, 47. Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих спонукань, таємно викрала з торгових прилавків продукти харчування та інше майно на загальну суму 376,62 грн. Після чого, сховала вказане майно у сумку, що знаходилася при ній та, продовжуючи злочинний намір, з викраденим майном, пройшовши касу, намагалася залишити приміщення магазину, тим самим виконавши всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі, оскільки ОСОБА_7 була зупинена працівниками охорони магазину.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7, просить вирок відносно останньої скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині неправильної кваліфікації її дій, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України, та призначити їй покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.32 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», необґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК України, оскільки, як вказує прокурор, у випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених тією чи іншою статтею КК України, її дії, при відсутності інших кваліфікуючих ознак, належить кваліфікувати за частиною другою тієї чи іншої статті за ознакою повторності, крім того, повторність злочинів має місце і у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особу не було засуджено. Тому, на думку прокурора, дії ОСОБА_7 необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України, оскільки при вчиненні злочинних дії остання 10.07.2013 року вже діяла повторно та інші кваліфікуючи ознаки у її діях відсутні.

Крім того, апелянт вказує на те, що ОСОБА_7 вчинила злочин середньої тяжкості, за місцем проживання характеризується задовільно, офіційно не працевлаштована, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває, не заміжня, на утриманні осіб не має, будь яким психічним захворюванням не страждає та могла усвідомлювати та керувати своїми діями, раніше притягувалася до кримінальної відповідальності за корисливий злочин, що, на думку прокурора, свідчить про її небажання стати на шлях виправлення, належних висновків для себе не зробила та знову повторно скоїла умисний корисливий злочин, що є безумовною підставою для призначення їй за цей злочин покарання у виді більш суворого строку ніж призначеного судом першої інстанції.

Колегія суддів, виконавши вимоги ст.405 КПК України, заслухавши прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора; обвинувачену ОСОБА_7, яка не заперечувала проти задоволення доводів апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що досудове розслідування та судове провадження проведено з дотриманням вимог норм КПК України.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, при обставинах, встановлених судом першої інстанції, знайшли своє повне підтвердження в ході судового провадження, підтверджується дослідженими судом першої інстанції у порядку ч.3 ст.349 КПК України доказами, яким суд дав належну оцінку, що не оспорюється в апеляційній скарзі.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.32 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», необґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Як виходить з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 23.07.2013 року повідомлено про підозру в тому, що вона, будучи засудженою 16.10.2012 року Київським районним судом м. Сімферополя за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, до 1 року позбавлення волі, маючи не зняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не встала та знову повторно скоїла закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинений повторно, тобто у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України (т.1 а.кр.пров.22-23).

У рамках повідомлення про підозру на підставі зібраних доказів органами досудового розслідування 23.07.2013 року складено обвинувальний акт, який направлено до суду першої інстанції (т.2 а.кр.пров.2-4).

Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції у зв'язку з не знаходженням підтвердження у діянні обвинуваченої кваліфікуючої ознаки як повторність, виключив її та кваліфікував дії ОСОБА_7, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), тобто за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК України.

Такий висновок суду першої інстанції в частині виключення кваліфікуючої ознаки вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення як повторно, колегія суддів вважає обґрунтованим.

Так, відповідно ст.32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України.

Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято, на що також було звернуто увагу у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки».

Як правильно встановлено судом першої інстанції, вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 16 жовтня 2012 року за ч.1 ст.185 КК України відносно обвинуваченої ОСОБА_7 було скасовано 11 грудня 2012 року ухвалою Апеляційного суду АРК та справу направлено прокурору для проведення досудового слідства (т.1 а.кр.пров.36, т.2 а.кр.пров.70-71).

Крім того, в матеріалам кримінального провадження відсутні будь-які дані про розгляд провадження відносно ОСОБА_7 та її засудження за ч.1 ст.185 КК України, або можливе звільнення від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або засудження без призначення покарання чи зі звільненням від покарання, або погашення чи зняття судимості за цей злочин, тобто, немає даних, які б свідчили про вчинення ОСОБА_7 в період не знятої і не погашеної у встановленому законом порядку судимості, повторного інкримінованого їй злочину.

Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині не підлягають задоволенню.

Доводи прокурора про надмірно м'яке покарання, яке призначене обвинуваченій ОСОБА_7, колегія суддів не може визнати обґрунтованими.

Так, визначаючи ОСОБА_7 міру покарання, суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.185 КК України, вчинене ОСОБА_7, відповідно до ст.12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості.

Крім того, при призначенні обвинуваченій покарання суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував дані про особу обвинуваченої, яка не має судимості, за місцем реєстрації характеризується задовільно, неодружена, дітей не має, офіційно не працевлаштована, живе за рахунок тимчасових заробітків, проживає окремо від батьків за передані їй грошові кошти.

Також судом враховані обставини вчинення кримінального правопорушення, в тому числі, які пом'якшують покарання, такі, як щире каяття у скоєному, відсутність обставин, що обтяжують покарання, крім того, враховані наслідки злочину, від якого потерпілий не був позбавлений свого майна, враховано думку представника потерпілого щодо необхідної і достатньої міри покарання за вчинене, а також враховано матеріальне становище обвинуваченої, яка не має постійного місця роботи, в силу чого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначити обвинуваченій покарання у виді громадських робіт, призначивши дане покарання ближче до мінімальній межі санкції статті, за якою вона визнана винною, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

З урахуванням вищезазначеного, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, а також, враховуючи, що призначене покарання має бути не тільки карою, а й переслідувати мети загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним скоєного, тобто необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, а також для попередження вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора і скасування вироку, колегія суддів не знаходить.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що безумовно тягнуть за собою скасування вироку, в ході апеляційного розгляду не встановлено, вирок суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державного обвинувача - прокурора прокуратури Центрального району м. Сімферополя Шевцової Г.В. - залишити без задоволення.

Вирок Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 29 жовтня 2013 року відносно ОСОБА_7 - залишити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С У Д Д І:

Ю.Р. Трясун І.І. Радіонов І.І. Крючков