Головуючий суду 1 інстанції - Чернобривко Л.Б.
Доповідач - Туренко С.І.
Справа № 4153269/13-ц
Провадження № 22ц/782/182/14
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2014 року м. Луганськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - судді Туренка С.І.
суддів - Авалян Н.М., Максюта І.О.,
при секретарі - Аліханян Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Лисичанська житлово-комунальна контора №5», Лисичанської міської ради про визнання права на житло, -
в с т а н о в и л а:
В травні 2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання права на житло. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 20 січня 1981 року він отримав квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру, виданого виконкомом Лисичанської міської ради на чотирьох осіб: позивача, його дружину та двох доньок. Станом на 01 січня 2007 року в квартирі проживали і були зареєстровані позивач, його дружина та донька ОСОБА_4 В 2007 році позивач отримав спадщину ? частину будинку за адресою АДРЕСА_2. Успадкований будинок використовували у якості дачі влітку. У зв'язку із тим, що в будинку ніхто не був зареєстрований, позивач знявся з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, та зареєструвався в будинку АДРЕСА_2, але водночас продовжував проживати в квартирі разом з дружиною та дочкою. У зв'язку з тяжкою хворобою померли його дружина та донька, тому квартиру приватизувати не встигли. Посилаючись на вище наведене просив суд, визнати за ним право на житлову квартиру АДРЕСА_1, та зобов'язати відповідача укласти з ним договір найму житлового приміщення в квартирі АДРЕСА_1.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 23 грудня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Лисичанська житлово-комунальна контора №5», Лисичанської міської ради про визнання права на житло було відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, вважаючи, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до наступного.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, однак апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції під час розгляду справи були створені такі умови. Докази, надані сторонами, досліджені й оцінені в їх сукупності відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та недоведеності з нормативної точки зору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції по доводам апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 64 ЖК України встановлено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно ордеру на житлове приміщення № 57 від 20 січня 1981 року виданого на підставі рішення виконкому міської ради народних депутатів м. Лисичанська №38 від 13 січня 1981 року, ОСОБА_3 надано право на заняття житлового приміщення, житловою площею 38,06 кв.м., яке складається із трьох житлових кімнат, та розташовано за адресою: АДРЕСА_1. Згідно ордеру, сім'я складалась з 4 осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4
Станом на 01.01.2007 року в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, яка померла в січні 2013 року.
ОСОБА_3 знятий з реєстраційного обліку за зазначеною адресою з 02.02.2007 року та зареєстрований за в будинку АДРЕСА_2, право власності на ? частину якого позивач набув в порядку спадкування в 2003 році.
На теперішній час в спірній квартирі ніхто не зареєстрований, що підтверджується відповіддю ЛКП «Паспортна служба» від 02.07.2013 року за № 3134.
Доводи апелянта, що він продовжував проживати в спірній квартирі разом з дружиною і дочкою, вів з ними спільне господарство та ніколи не виїжджав із квартири є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Згідно п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що відповідно ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 17.03.2003 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після померлої матері ОСОБА_9 та визнано право власності на спадкове майно на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться в місті Лисичанську по АДРЕСА_2. Вказаний позов ОСОБА_3, обґрунтовував фактом проживання у даному будинку після смерті матері. Серед доказів обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3 зазначені пояснення його дружини ОСОБА_5, яка у судовому засіданні стверджувала про факт проживання позивача по АДРЕСА_2 з 1997 року по день розгляду справи.
Отже, вказана обставина є преюдиційним фактом, що підтверджує розірвання договору найму спірної квартири та вибуття позивача з неї на постійне місце проживання за місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_2.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду, зроблених в рішенні, а тому не є підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.209,303,307,308,313-315 ЦПК України судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: