АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22-ц/790/510/14 Головуючий 1 інстанції - Покальчук Ю.М.
Справа № 2/631/80/13 Доповідач-Пономаренко Ю.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2014 року
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Пономаренко Ю.А.,
суддів - Черкасова В.В., Кукліної Н.О.
при секретарі - Соколовій А.В., Чемерис Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа: Державний нотаріус Нововодолазького нотаріального округу про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права, часткового скасування правочинів і визнання права власності на ? частину житлового будинку, як на майно, придбане у шлюбі, -
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права, про часткове скасування договорів дарування від 10 серпня 1995 року і від 17 квітня 2007 року, та визнання права власності на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_1, як на майно, придбане у шлюбі. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що з червня 1994 року по лютий 1999 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем - ОСОБА_2 Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син, ОСОБА_5
В 1995 році позивачка разом з чоловіком придбали домоволодіння АДРЕСА_1. У 1997 році до будинку було добудовано веранду, тамбур, ганок з накриттям, домоволодіння було огороджено шиферним парканом з металевими воротами і хвірткою. Після закінчення будівельних робіт позивачка разом з сином у січні 1998 року зареєструвалась у придбаному будинку. В 1999 році подружжя за ініціативою чоловіка, ОСОБА_2 розлучилося. У 2000 році позивачка знялася з реєстрації у зазначеному будинку і до 2001 року разом з дитиною мешкала у своїх батьків.
У 2001 році ОСОБА_4 і відповідач ОСОБА_2 поновили подружні стосунки, в цілях збереження родини та спільного виховання дитини. Позивачка відмовилася від стягнення в примусовому порядку аліментів на утримання сина і з дитиною вернулася до відповідача у домоволодіння по АДРЕСА_1. У 2005 році позивачка зареєструвала фактичне місце проживання у вищезазначеному домоволодінні. 14 квітня 2007 року на прохання відповідача на короткий термін позивачка знялася разом з сином з місця реєстрації, а в травні того ж року знову зареєструвалася за зазначеною адресою.
Потім їй стало відомо, що 17 квітня 2007 року відбулося передарування вищезазначеного будинку відповідачем - ОСОБА_3 сину, відповідачу по справі - ОСОБА_2, (а.с.12). У зв'язку з цим позивачка вважає, що прохання відповідача було зумовлено бажанням приховати факт дарування будинку, який, як з'ясувалося пізніше, ще 10 серпня 1995 року був подарований чоловіком позивачки своїй матері, про що позивачка дізналася в ході судового процесу, який почався за її позовом у січні 2011 р. Вона не мала доступу до правовстановлюючих документів, які зберігалися в домі ОСОБА_3 і жодного разу вона не тримала у руках будинкову книгу. В кінці жовтня 2010 року відповідач несподівано заявив про те, що у нього жінка, яка чекає від нього дитину, а він з свого боку має намір одружитися. В зв'язку з чим відповідач, без зайвих пояснень, запропонував позивачці разом з сином залишити вищеназване домоволодіння. Коли позивачка відмовилася залишити житло разом з сином, відповідач 17 грудня 2010 року подав заяву до Новодолазького райвідділу міліції про, нібито, самочинну реєстрацію позивачки в його будинку. В райвідділі міліції, куди позивачка була запрошена для дачі пояснень, вона вперше дізналася про договір дарування від 17 квітня 2007 року. 1.02.2011 року відповідач подав до Нововодолазького районного суду позовну заяву про виселення і зняття з реєстрації позивачки з зазначеного будинку. Тому ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом за захистом свого матеріального права.
Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Поновлено ОСОБА_4 строк на звернення до суду про захист порушеного права. Визнано засвідчений державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області договір дарування від 10 серпня 1995 року ОСОБА_2 своїй матері ОСОБА_3 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в частині відчуження ? частини цього будинку - недійсним з моменту укладання, визнано засвідчений державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області договір дарування від 17 квітня 2007 року ОСОБА_3 своєму синові, ОСОБА_2 житлового будинку разом з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в частині відчуження ? частини цього будинку - недійсним з моменту укладання, визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку разом з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, як на майно, придбане у шлюбі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій вказали, що не погоджуються з вказаним рішенням суду, вважають його незаконним, оскільки в ньому неправильно встановлені та не доведені обставини, що мають значення по справі, а також неправильно застосовані норми матеріального права. В своїй апеляційній скарзі просять скасувати рішення суду 1 інстанції та постановити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд 1 інстанції обґрунтовано виходив з того, що до грудня 2010 року позивачка не знала і не могла знати про існування договору дарування, яким порушено її право власності на ? частину житлового будинку, тому перебіг строку для звернення в суд за захистом порушеного права у даному випадку починається з 17 грудні 2010 року і тому строк позовної давності має бути поновленим. Суд правильно вважав, що позовні вимоги є доведеними в суді належними доказами, а тому підлягають задоволенню.
Судова колегія вважає, що такі висновки суду першої інстанції є правильними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства.
Матеріали справи містять дані про те, що шлюб між позивачкою і відповідачем було укладено 04 червня 1994 року.
Спірний будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, було придбано сторонами 27 травня 1995 року, в період шлюбу, що підтверджується говором купівлі - продажу, засвідченим державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області 27 травня 1995 року, і не оспорюється сторонами, у зв'язку з чим суд 1 інстанції обґрунтовано відповідно до ст.22, ч. І ст.28 КпШС України, ст.16 Закону України «Про власність», дійшов висновку, що він є спільною сумісною власністю подружжя.
02.02.1999 року шлюб між позивачкою і відповідачем було розірвано.
Згідно зі ст.23 КпШС України при укладенні одним з подружжя угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального свідчення, згода другого з подружжя необхідна та повинна бути висловлена у письмовій формі.
10 серпня 1995 року відбулося відчуження житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, що перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_4, шляхом дарування чоловіком, ОСОБА_2 спірного будинку своїй матері - ОСОБА_3
При цьому судовим розглядом встановлено, що при підписанні зазначеного договору дарування ОСОБА_2 надав державному нотаріусу паспорт, в якому відміток про реєстрацію шлюбу ні з ким не було, а також були відсутні відомості про дитину від шлюбу з позивачкою.
З підстав наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції, що зазначена угода дарування суперечить вимогам законодавства, що діяло на час відчуження, і тому згідно ст.48 ЦК України (1963 року) має бути визнана недійсною в частині відчуження ? частини, що узгоджується зі статтею 60 ЦК УРСР (1963 року), якою передбачено, що угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо не відповідають законові лише її окремі частини.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 квітня 1978р., якщо буде встановлено, що угода, яку сторони уклали, суперечить вимогам закону, суд постановляє рішення про визнання цієї угоди недійсною із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.
Відповідно до ст.41, ст.47 Конституції України, ч.3 ст.9 ЖК України кожен громадянин має право на житло, крім того має конституційне право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням, яке особі позивача належить на праві спільної сумісної власності.
Суд 1 інстанції вірно зазначив, що оскільки договір дарування від 10 серпня 1995 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнається недійсним в частині відчуження ? частини житлового будинку, то й договір дарування від 17.04.2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 також повинен визнаватися судом недійсним в частині відчуження ? частини зазначеного будинку.
На підставі викладеного, суд 1 інстанції, оцінюючи у сукупності зазначені докази, обґрунтовано дійшов висновку, що до грудня 2010 року позивачка не знала і не могла знати про існування договору дарування, чим порушено її право власності на 1/2 частину житлового будинку, і тому строк позовної давності має бути поновленим.
Тому судова колегія вважає правильним висновок, що позовна заява ОСОБА_4 є обґрунтованою та такою, що доведена в суді належними доказами, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
При такому положенні судова колегія вважає, що суд повно та всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку і постановив законне та обґрунтоване рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального закону.
Доводи, які викладено в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують. В зв'язку з чим судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду і задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, ст.314, 315,317, 319,324 ЦПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: