Київський районний суд м. Сімферополя

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 123/14235/13-ц

Номер провадження 2/123/520/2014

13.02.2014 року Київський районний суд м. Сімферополя в складі:

головуючого - судді Тонкоголосюка О. В.,

при секретарі - Берденко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання не вчинення перешкод в користуванні майном та знесення самочинної побудови - господарської споруди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого зазначає, що вона є садоводом в СТ «Салгирка» та має в користуванні земельну ділянку НОМЕР_1, на якій збудований садовий будинок в якому вона проживає разом зі своєю сім'єю. Відповідачка ОСОБА_2 має земельну ділянку НОМЕР_2, де будує на суміжній межі господарські будови без відповідних узгоджень з відповідними інстанціями та позивачкою.

Ці господарські побудови перешкоджають позивачу у користуванні земельною ділянкою, яка закріплена за нею.

Тому, позивач просить зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди позивачу при користуванні садибною земельною ділянкою НОМЕР_1 СТ «Салгірка» у частині самочинної побудови господарських споруд на суміжній межі, та зобов'язати ОСОБА_2 знести самочинні будови - господарські споруди, які вже збудовані на суміжній межі їхніх земельних ділянок.

Позивач та її представник в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали в повному об'ємі, з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не явився, про дату та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Суд, зі згоди позивача та її представника, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, по доказах, що є в наявності, шляхом ухвалення заочного рішення в порядку ст. 224 ЦПК України.

Вислухав позивача та її представника, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 57 ЦПК України, передбачено, що доказами по справі є будь які фактичні данні, на підставу яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інші обставини які мають значення для вирішення справи, ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказах, речових доказах, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Окрім того, Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» розтлумачив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, визнаються одні та відхиляються інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказане положення також закріплено і ст. 60 ч. 4 ЦПК України.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 прийнята в члени кооперативу «Салгірка» 12 вересня 2006 року, їй виділена ділянка НОМЕР_1 розташована у СТКМ, площею 540 м.кв. (а.с.6).

Позивач вважає, що відповідач, є власником ділянки НОМЕР_2 кооперативу «Салгірка», яка своїми діями перешкоджає їй - ОСОБА_1 користуватися належною їй садибною земельною ділянкою НОМЕР_1 СТ «Салгірка» шляхом самочинної побудови господарських споруд на суміжній межі зазначених земельних ділянок.

Так, згідно із вимогами статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника або місцезнаходження його майна.

Статтею 319 ЦК України встановлені загальні підстави здійснення власником права власності, відповідно до яких останній володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України встановлений принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає у користуванні та розпорядженню належним йому майном. При цьому характерною ознакою такого способу захисту права власності є те, що такі перешкоди об'єктивно існували, внаслідок чого порушували права власника і були протиправними.

Позивач пов'язує наявність об'єктивних перешкод із фактом самочинного будівництва відповідачем господарських споруд на суміжній межі.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до вимог статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій": дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно із ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що по-перше, законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч.3 ст. 376 ЦК України випадку, а по-друге, правовими наслідками самочинного будівництва, в разі звернення до суду із позовом відповідного органу є або знесення такого будівництва, або проведення відповідної його перебудови. При цьому право на звернення до суду з таким позовом закон надає, зокрема, відповідному органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, сам по собі факт самочинного будівництва не пов'язується із наявністю або відсутністю певних перешкод у користуванні будь-якою власністю. Такі перешкоди повинні існувати об'єктивно, а ні уявно, та мати реальний зміст у вигляді наявного ускладнення здійснення правочинностей власника.

Тому, на розсуд суду, вважати наведені позивачем перешкоди як об'єктивно існуючі неможливо, оскільки суду не надано належних доказів, що такі перешкоди створюють реальну неможливість користуватися належною позивачу земельною ділянкою, що унеможливлює задоволення вимоги про знесення прибудови відповідача.

Отже з урахуванням матеріально-правових підстав передбачених визначеними статтями у задоволені позову слід відмовити.

Крім того, узагальнюючи судову практику у справах про самочинне будівництва Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 17 Постанови № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" зазначив, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391,396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливо лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи, щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Розглядаючи позови про знесення самочинного будівництва суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої передумови.

Таким чином, необхідною умовою для задоволення цього позову є наявність порушення прав власника земельної ділянки, а також використання усіх передбачених законодавством засобів стосовно усунення наявних порушень.

Позивач на підтвердження своїх вимог не надав суду доказів того, що відповідач є власником (користувачем) суміжній земельної ділянки, на якій відповідачем збудована прибудова, що також є підставою для відмови у позові.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав -це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень - це є основною вимогою, що є невід'ємною для будь-якої судової справи, що розглядається судами з дотриманням принципів гласності, рівності, змагальності, неупередженості та законності. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до норм ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, в порушення ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 57, ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України позивач не надав та матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували вимоги позивача та його правову позицію, є лише докази які доводять лише право користування позивача земельною ділянкою, що відповідачем жодним чином не спростовано, як й прав та законних інтересів позивача, а вимоги останнього є необґрунтованими та безпідставними.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність вимог позивача.

На підставі ст.ст. 317, 319, 321, 376, 391, 396 ЦК України, керуючись ст.ст. 3,4,10,11,60, 212,213,214,215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання не вчинення перешкод в користуванні майном та знесення самочинної побудови - господарської споруди відмовити в повному обсязі.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем на рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Сімферополя.

Суддя Тонкоголосюк О. В.