АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/ 1105 /2014 Головуючий у 1-ій інстанції - Ільєва Т.Г.
Доповідач - Поливач Л.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Шахової О.В., Соколової В.В.
при секретарі Охневській Т.В.
за участю осіб: позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини;
за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_3
на рішення Печерського районного суду м.Києва від 15 листопада2013 року
в с т а н о в и л а:
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 15.11.2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.07.2013 року та до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп. Допущено негайне виконання рішення суду, в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2аліментів на утримання сина у межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування і порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що судом при ухваленні рішення неправомірно застосовано ст.183 Сімейного кодексу України, замість ст.184 Сімейного кодексу України, а також не враховано, що відповідач не має на утриманні інших дітей, непрацездатних батьків та має можливість нести витрати на дитину на рівні з матір'ю. Суд безпідставно стягнув аліменти у частці, оскільки відповідач займається підприємницькою діяльністю, має доходи від такої діяльності, в тому заробіток є мінливим і аліменти необхідно було стягнути у твердій грошовій сумі. Судом неправомірно було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик та допит свідків на підтвердження факту ухилення відповідача від надання матеріальної допомоги на утримання дитини. Також, судом не було взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження заявлених позовних вимог. Помилковим, на думку апелянта, є висновок суду про відсутність підстав для стягнення додаткових витрат на утримання дитини, оскільки таки витрати несе матір дитини, а батько також зобов'язаний нести такі додаткові витрати на дитину.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся. Неявка відповідача в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.09.1988 року по 27.04.2012 року, що підтверджується рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2012 року, яке набрало законної сили.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.
Судом встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_6 проживає разом з матір'ю. Батько проживає окремо.
Колегія суддів вважає що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду викладених у рішенні, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі, згідно ст. 181 СК України.
Відповідно до ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Як вбачається з довідки №1620/с/26-55-18-05-12 від 05.09.2013 року, виданої Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відповідач у ТОВ «Стройкомплекс» отримує регулярний доход щомісячно (а.с.103). Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_5 з 04.01.2002 року працює генеральним директором ТОВ «Стройкомплекс» і регулярно отримує заробітну плату (а.с. 104).
Позивач в обґрунтування позовних вимог не надала суду доказів того, що відповідач має нерегулярні, мінливі доходи. За таких обставин, суд дійшов вірного висновку про стягнення аліментів саме у частці від заробітку (доходу) батька дитини. Стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) свідчить про те, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти у частці як від заробітної плати так і від інших доходів. Тобто, позивач (за рішенням суду, яке вона оскаржує) не позбавлена можливості отримувати аліменти на утримання сина у частці від усіх доходів відповідача.
Визначаючи розмір аліментів, судом обґрунтовано враховано положення ст. 182 СК України і вірно стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.07.2013 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст.191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно ч. 2 ст.191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у стягненні аліментів за минулий час, оскільки нею не було надано жодних доказів, у відповідності до вимог ст. 191 СК України того, що вона вживала заходи на одержання аліментів з відповідача, а також, що відповідач ухилявся від сплати аліментів за вказаний період. Так, представник відповідача дані обставини заперечувала. Крім того, колегія суддів вважає, що у позивача не було будь - яких перепон у зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання сина одразу ж після того як відповідач таку допомогу перестав надавати, але позивач звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів тільки у липні 2013 року.
Відповідно до ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вказує, що до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Разом з тим, додаткові витрати на утримання дитини мають бути викликані особливими обставинами. У даному випадку мова йде про додаткові витрати, а не про додаткове стягнення коштів на утримання дитини. Проте, в окремих випадках, через особливі обставини (розвиток здібностей дитини, тяжка хвороба, каліцтво дитини тощо) потрібні значні додаткові витрати. Тому, розмір додаткових витрат, що стягуються повинен визначатися залежно від дійсно понесених або передбачуваних витрат.
У своїй позовній заяві щодо необхідності стягнення з відповідача додаткових витрат на розвиток та лікування дитини, позивач зазначила, що відносить до таких витрат грошові кошти на індивідуальне навчання, секції, лікування, забезпечення одягом та харчуванням.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що витрати,понесені на придбання дитячого одягу, харчування, не відносяться до додаткових витрат, так як не є такими, що пов'язані з особливими обставинами, а саме аліменти батька та утримання матері мають забезпечити нормальні матеріальні умови життя дитини.
Відсутні також підстави для стягнення додаткових витрат понесених позивачем на відвідування клініки сімейної медицини «Віамед», медичного центру «Клініка естетичної стоматології Мирослави Драгомирецької», Інституту дерматокосметології доктора Богомолець, медичного центру ТОВ «Боріс», оскільки позивач мала можливість скористатися безкоштовно зазначеними послугами у дитячій поліклініці району, в якому проживає дитина.
Відповідно до Наказу МОЗ України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», новородженим дітям проводять обов'язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
Згідно Конституції України, Законів України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про охорону дитинства», «Про оздоровлення та відпочинок дітей», послуги, що надані сину сторін у приватних медичних закладах, безкоштовно надаються державними і комунальними закладами охорони здоров'я та державними науковими установами лікування. Медичні огляди та обстеження осіб, хворих на інфекційні хвороби, та бактеріоносіїв також проводяться безоплатно.
Позивач за власним вибором звернулася до приватних установ для отримання послуг медичного характеру, які на обов'язковій та безоплатній основі надаються в усіх державних та комунальних закладах охорони здоров'я. За таких обставин, зазначені витрати позивачки не можна вважати додатковими витратами, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача зазначених витрат.
Щодо стягнення додаткових витрат, понесених, на перебування на базі відпочинку «Лісова» та туристичної поїздки до Тунісу, суд також правомірно визнав їх безпідставними, оскільки це не є лікувальними, оздоровчими спеціалізованими медичним закладами, та такі не віднесені до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.
Відповідно до Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», оздоровлення - комплекс спеціальних закладів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, спрямованих на поліпшення та зміцнення фізичного і психічного стану здоров'я І дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку.
Крім того, позивач не надає будь - яких доказів щодо рекомендації або направлення лікарями дитини на оздоровлення до бази відпочинку «Лісова» та в Туніс.
Стосовно витрат на відвідування школи розвитку «Окешкін клуб», вартість щомісячного відвідування якого складає 2 500,00 грн., суд також правомірно визнав їх безпідставними, оскільки відповідач не надавав згоди на здійснення позивачем таких витрат, це було здійснено за ініціативою позивача. Вартість такого навчання є значною. А крім того, позивачем не доведено того, що дитина досягла певних успіхів у навчанні (того, що у дитини є здібності), що таке навчання відбувається дійсно з метою розвитку його здібностей.
Таким чином, суд першої інстанції вірно відмовив позивачці у стягненні з відповідача половини вартості витрат які вона вже понесла у зв'язку з утриманням сина і обґрунтовано не стягнув такі витрати на майбутнє, оскільки відсутні, передбачені законом, підстави для цього і зазначені витрати позивачки не є додатковими витратами у розумінні ст. 185 ЦПК України.
Отже, твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 15 листопада2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: