УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 112/1132/13-кСуддя у І-й інстанції: Балєма Т.Г.
Провадження №11-кп/191/196/13 Суддя-доповідач: Фаріна Н. Ю.
03 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді - Гриценка Ю.Ф..,
суддів - Фаріни Н.Ю., Белоусова Е.Ф.,
при секретарі - Хоружій О.А.,
за участю :
прокурора - Лесіна С.Л.,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_1,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_2,
обвинуваченого - ОСОБА_3,
потерпілої - ОСОБА_4,
потерпілої - ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3, його захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Нижньогірського районного суду АР Крим від 08 серпня 2013 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.2 ст. 121 КК України, яким:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця с. Митрофанівка Нижньогірського району АР Крим, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та йому призначено покарання у виді семи років позбавлення волі. Строк відбування покарання обчислений з 08 серпня 2013 року. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 залишений без розгляду. Запобіжний захід ОСОБА_3 змінений з домашнього арешту на тримання під вартою. Вирішено питання речових доказів, -
В С Т А Н О В И Л А :
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_3 08 березня 2013 року, приблизно о 16 годині 30 хвилин, знаходячись у дворі будинку № 4, по вулиці 50 років Жовтня, с. Митрофанівка Нижньогірського району АР Крим, маючи намір на спричинення тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно, металевою частиною граблів наніс удар по голові ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, чим спричинив черпно - мозкову травму, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, та від якої ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 07 годині 25 хвилин в Нижньогірській ЦРЛ потерпілий помер.
В апеляційній скарзі із доповненнями ОСОБА_3 просить вирок суду в частині призначеного йому покарання змінити та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років обмеження волі, оскільки призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, а висновки суду - фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначив, що суд не врахував обставини, які пом'якшують покарання, його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, позитивну характеристику за місцем проживання, що він раніше не судимий, має двох малолітніх дітей, один з яких є інвалідом, що ним була викликана потерпілому швидка допомога, але він від госпіталізації відмовився, відсутні обставини, які обтяжують покарання. Крім того, обвинувачений зазначив, що потерпілий йому погрожував, при проведенні експертизи оглядався труп жінки, у потерпілого не виявлені ознаки алкогольного сп'яніння.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_1 зазначені ті самі доводи та заявлені ті самі вимоги, що і в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_3
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_2 просить змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_3, з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 КК України, у зв'язку з чим пом'якшити призначене покарання. Мотивуючи свої доводи, захисник обвинуваченого зазначив, що потерпілій погрожував ОСОБА_3 вбивством, налякав дітей, витяг обвинуваченого з будинку на двір, тому обвинувачений був змушений захищатися підручними засобами, якими стали граблі, тілесні ушкодження потерпілому були завдані під впливом сильного душевного хвилювання викликаного неправомірними діями ОСОБА_6, а тому є ознаки вбивства з необережності. Злочин стався з вини потерпілої ОСОБА_5, яка послала потерпілого розбиратися з ОСОБА_3, а висновки експертизи не можуть бути доказом оскільки проводився зовнішній огляд трупу жіночої статі.
Іншими учасниками кримінального провадження вирок суду не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу та доповнення до неї, захисників ОСОБА_2, ОСОБА_1, які підтримали свої апеляційні скарги та апеляційну скаргу ОСОБА_3, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, колегія суддів вважає що апеляційні скарги ОСОБА_3 та його захисників ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
При ухваленні вироку суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, доведена зібраними у кримінальному провадженні допустимими доказами, які узгоджуються між собою, отримані в рамках кримінального процесуального закону, з чим погоджується колегія суддів.
Колегія суддів вважає, що доводи обвинуваченого та його захисників щодо вчинення ним злочину в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок неправомірного фізичного та психологічного насильства з боку потерпілого, ґрунтуються на припущеннях та спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, допитаних в судовому засіданні, з яких встановлено, що 08.03.2013 року у ОСОБА_3 з потерпілим ОСОБА_6 виник конфлікт через те, що він грубо висловлювався на адресу дружини потерпілого ОСОБА_5 Після цього, ОСОБА_3 пішов до своєї сестри ОСОБА_7, а ОСОБА_6 пішов за ОСОБА_3 та просив його зупинитися та вибачитися за образу його дружини, ніяких погроз від потерпілого на адресу ОСОБА_3 не було. Коли він зайшов до будинку, за ним стояв на порозі ОСОБА_6, ОСОБА_7 попросила щоб вони вийшли розбиратися у двір щоб не лякати дітей. Коли ОСОБА_3 почав взуватися, ОСОБА_6 потягнув його у двір, де ОСОБА_3 схопив граблі, які знаходилися біля забору, та вдарив металевою частиною граблів ОСОБА_6 по голові. Злякавшись своїх дій, ОСОБА_3 почав кричати, щоб викликали Швидку допомогу та вибачатися.
Зазначені докази узгоджуються і з показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_3, в тому числі з тими, що містяться в протоколі проведення слідчого експерименту від 12 квітня 2013 року, згідно якого вбачається що ОСОБА_6 схопив ОСОБА_3 за плече, той вивернувся та наніс удар по його голові палкою, потім зрозумів, що вдарив потерпілого граблями, гострою частиною (т.2 ар.к.п.177-178).
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність доказів, які б вказували на спричинення тілесних ушкоджень обвинуваченому ОСОБА_3 з боку потерпілого, або свідчили про будь які реальні погрози або тяжкі образи потерпілого на адресу обвинуваченого ОСОБА_3, що узгоджується і з висновком судово-медичного експерта № 55, згідно якого вбачається, що ОСОБА_3 не мав ніяких ушкоджень у вигляді саден, синців або ран, або слідів від їх загоєння (т.2 ар.к.п.146).
Доводи апелянтів відносно знаходження ОСОБА_3 в стані сильного душевного хвилювання на момент вчинення інкримінованого йому злочину, спростовуються також висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи (акт № 191 від 02.04.2013 року), в якому зазначено, що ОСОБА_3 будь-якою психічною хворобою не страждає як на цей час, так і не страждав на період інкримінованого йому діяння, ОСОБА_3 може як на цей час, так і на час інкримінованого йому діяння усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_3 не потребує, в момент інкримінованого йому діяння не знаходився в стані фізіологічного афекту (т.2 ар.к.п.151-153).
Крім того, самі дії ОСОБА_3, як до вчинення злочину, під час його вчинення, так і після скоєння злочину були послідовними, цілеспрямованими, що свідчить про те, що він контроль над своїми діями не втрачав, скоював свої дії та керував ними свідомо, що свідчить про те, що в період вчинення злочину, він не перебував у стані фізіологічного афекту.
З огляду на наведене, колегія суддів не знаходить підстав для визнання та врахування пом'якшувальною обставиною покарання - вчинення ОСОБА_3 злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 щодо перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 колегія суддів вважає непереконливими з наступних підстав.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 119 КК України характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.
Із суб'єктивної сторони вбивство через необережність може бути вчинено внаслідок як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості. При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості, особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності у вигляді смерті, але легковажно розраховує на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачає можливості настання таких наслідків у вигляді смерті, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість).
Відповідно до роз'яснень які містяться у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року N 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Згідно п.26 зазначеного Пленуму у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.
Відповідно до Висновків Верховного Суду України викладених у рішеннях прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави передбаченої п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року за друге півріччя 2012 року зазначено, що якщо особа бажала заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження, в тому числі й ті, що фактично настали, але при цьому не бажала смерті, хоча мала б її передбачити, такі дії охоплюються складом злочину передбаченого ч.2 ст.121 КК України, У разі коли особа під час застосування насильства не бажала смерті потерпілому, але могла (мала можливість) її передбачити, такі дії підлягають кваліфікації за ст.119 КК України.
Як убачається з висновку судово-медичного експерта № 38 від 07.05.2013 року смерть потерпілого ОСОБА_6 настала від відкритої черепно-мозкової травми. Черепно-мозкова травма, що призвела до смерті, могла утворитися внаслідок застосування травмуючої сили у правій лобній області голови від дії твердого довгастого предмету з відносно загостреною верхівкою та обмеженим розміром поперечного перетину (приблизно 8-9 мм.), яким міг бути металевий зуб граблів 08.03.2013 року та має ознаки тяжкого тілесного ушкодження. Смерть ОСОБА_6 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з травмою черепу, спричиненою йому граблями 08.03.2013 року. (т.2 ар. к.п. 32-34).
Враховуючи обставини вчиненого діяння, спосіб вчинення злочину - нанесення удару по голові, локалізацію поранень та предмет злочину, стосунки обвинуваченого та потерпілого, що передували події, які стали на час події неприязними, а також те, що ніяких тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_3 не завдав, в стані фізіологічного афекту обвинувачений не знаходився, міг керувати своїми діями, колегія суддів погоджується з висновком суду, що дії ОСОБА_3 носили умисний характер та що його умисел був направлений саме на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
На підставі аналізу наведених у вироку суду доказів, колегія суддів вважає, що суд, всебічно і повно дослідивши обставини кримінального провадження, вірно дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_3 у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого та правильно кваліфікував його злочинні дії за ч. 2 ст.121 КК України. При цьому, свої висновки суд вірно обґрунтував дослідженими в судовому засіданні доказами - показаннями потерпілої, свідків, протоколом огляду місця події, протоколом огляду трупа, протоколом проведення слідчого експерименту, висновками судово медичних експертиз.
Що стосується доводів ОСОБА_3 щодо відмови в допиті свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, колегія суддів вважає, що суд 08.08.2013 року обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_1 про допит ОСОБА_11, що стосується виклику у судове засідання інших осіб, зазначених у апеляційній скарзі ОСОБА_3, клопотання про їх виклик не заявлялись, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та аудіозаписом судового засідання.
Доводи апелянтів, що судово-медична експертиза трупу ОСОБА_6 № 38 від 10.03.2013 року не проведена належним чином, оскільки оглядався труп жінки, є такими, що не впливають на висновки даної експертизи, а скоріше свідчать про описку.
Так, у вказаній судово-медичній експертизі дійсно зазначено, що оглядається труп жіночої статті, довжиною 177 см, сильної статури, волосся на голові оголено, вуса рудого кольору до 1 см довжиною, також описані ушкодження, виявлені у ОСОБА_6, які узгоджуються з довідкою з приймального відділення, а також з поясненнями лікаря ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які містяться в матеріалах кримінального провадження ( т.1 ар.к.п. 27, 81, 87).
Інші аргументи апелянтів, викладені на підтримку доводів апеляційних скарг, з точки зору колегії суддів не заслуговують на увагу з огляду на те, що не можуть впливати ні на які обставини кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
За змістом пункту другого роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 24 жовтня 2003 року N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу.
Колегія суддів вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_3 суд у вироку в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини злочину, його наслідки, особу обвинуваченого, а саме, що він вчинив злочин вперше, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працює, проживає з сім'єю, до складу якої входять вагітна дружина та малолітні діти, один з яких є інвалідом та призначив йому покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах, передбачених санкцією ч.2 ст.121 КК України.
На думку колегії суддів, суд правильно не визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 - щире каяття, обґрунтувавши свій висновок тим, що ОСОБА_3 в інкримінованому йому злочині свою вину визнав частково. що не свідчить про критичну оцінку ним своєї протиправної поведінки і не характеризується щирим осудженням цієї поведінки, а свідчить про його намір уникнути встановленої законом відповідальності за скоєний злочин.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_3 обґрунтовано дійшов до висновку, що підстав для застосування ст. 69 КК України не має.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3, суд виконав всі вимоги кримінального процесуального закону та призначив йому таке покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєнння ним нових злочинів.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для застосування ст.69 КК України не вбачає.
Керуючись п.1, ч.1 ст. 407, ст.ст. 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3, його захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Вирок Нижньогірського районного суду АР Крим від 08 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той же строк з дня вручення їй копії ухвали.
Судді:
Ю.Ф.Гриценко Н.Ю.Фаріна Е.Ф.Белоусов