РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/248/14Головуючий суду першої інстанції:Красіков С.І.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.

"05" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосії у складі:

головуючого - суддіПритуленко О.В.,

суддів:Ломанової Л.О., Моісеєнко Т.І.,

при секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» про визнання незаконними і скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсними записів у трудовий книжці, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 09 грудня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет про визнання незаконними і скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсними записів у трудовий книжці, відшкодування моральної шкоди.

У позові зазначив, що 24 грудня 2012 року був прийнятий відповідачем на роботу продавцем - касиром магазину АТБ №429 з випробувальним строком один місяць.

23 січня 2013 року відповідач повідомив його про те, що наказом №14-к від 23 січня 2013 року його звільнено з роботи на підставі ст.28 КЗпП України і запропонував йому отримати трудову книжку і розрахунок. Проте, трудову книжку і розрахунок видано не було в зв'язку з його відмовою написати заяву про звільнення за власним бажанням. Крім того, його також не було допущено до виконання трудових обов'язків.

08 квітня 2013 року ТОВ «АТБ-Маркет» направило на його адресу повідомлення про те, що наказом № 64-к від 08.04.2013 року його звільнено з роботи за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що у відповідача не було жодних правових підстав для звільнення його з роботи за прогули або як такого, що не витримав випробування, відповідач, з урахуванням поданих уточнень, просив суд визнати незаконними і скасувати накази про звільнення його з роботи, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнати недійсними записи, внесені в його трудову книжку, у відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача компенсацію в розмірі 10000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду від 09 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про скасування наказів і поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Додатковим рішенням від 26 грудня 2013 року відмовлено в задоволенні вимог про визнання недійсними записів у трудовий книжці.

Позивач подав апеляційну скаргу на рішення, в який, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про те, що його правомірно було звільнено за прогули, виходячи з того, що він фактично не виходив на роботу.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд виходив із того, що наказ №14-к від 23 січня 2013 року про звільнення його з роботи за ст.28 КЗпП України є помилковим, про що позивача було повідомлено. Проте, ОСОБА_6 з 24 січня 2013 року на роботу не виходив і за отриманням трудової книжки та розрахунку навмисно не з'являвся. Пославшись на те, що позивач був відсутнім на роботі без поважних причин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказів про звільнення, поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, визнання недійсними записів у трудовий книжці та відшкодування моральної шкоди.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом №228-к від 24 грудня 2012 року ОСОБА_6 був прийнятий на роботу у підрозділ "Магазин "Продукти 429" продавцем зі строком випробування один місяць (а.с.32).

Листом №232 від 23 січня 2013 року відповідач повідомив ОСОБА_6 про звільнення його з роботи на підставі наказу №14-к від 23 січня 2013 року за статтею 28 КЗпП України (як такий, що не витримав випробування) і запропонував з'явитися за отриманням трудової книжки та розрахунку.

15 лютого 2013 року ОСОБА_6 звернувся до відповідача з заявою про видачу трудової книжки, проте, трудову книжку йому видано не було.

У той же день (15.02.2013р.) на адресу позивача було направлено телеграму, в який зазначалося про помилкове направлення повідомлення №232 від 23 січня 2013 року.

Наказом №64-к від 08 квітня 2013 року відповідач звільнив ОСОБА_6 з роботи за прогули без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП УКраїни) з 24 січня 2013 року, про що надіслав на адресу позивача відповідне повідомлення за номером 606 від 8 квітня 2013 року.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ст. 57 ЦПК України.

Однак місцевий суд на порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не з'ясував поважність причин відсутності ОСОБА_6 на роботі та чи мав місце прогул без поважних причин, який став безпосередньо підставою для звільнення позивача з роботи і дійшов передчасного висновку про проведення відповідачем звільнення позивача у відповідності із законом.

Пославшись на те, що наказ № 14-к від 23 січня 2013 року є помилковим, суд, разом з тим, не дослідив вказаний наказ і не дав правової оцінки записам, внесеним на підставі вказаного наказу у трудову книжку позивача.

Між тим, з показань представників відповідача слідує, що наказ №14-к від 23 січня 2013 року у первісному вигляді дійсно містив розпорядження щодо звільнення позивача з роботи, проте, згодом ці відомості були виключені з наказу.

Як слідує з матеріалів справи, у трудовий книжці позивача відповідачем був зроблений запис за №10 про звільнення ОСОБА_6 з роботи як такого, що не витримав випробування. Згідно запису № 11, запис за номером 10 вважається недійсною.

Наведені обставини, а також письмове повідомлення позивача про звільнення з роботи, свідчать про те, що з 24 січня 2013 року позивач не виходив на роботу з поважних причин, тому що вважав себе звільненим і звернувся до ТОВ "АТБ - Маркет" за отриманням трудової книжки, подавши 15 лютого 2013 року відповідну заяву.

Не надав суд правової оцінки і суперечностям в показаннях свідків ОСОБА_7 (дружини позивача), про те, що ОСОБА_8 (керівник магазину №429 ТОВ "АТБ-Маркет") у лютому 2013 року пропонував позивачу подати заяву про звільнення за власним бажанням, погрожуючи звільненням за ініціативою адміністрації, та показанням самого ОСОБА_8, який пояснював, що він, навпаки, запрошував позивача вийти на роботу.

Як слідує з табелів обліку робочого часу, за період з 24 січня по 08 квітня 2013 року позивач допустив 39 днів прогулів.

На підтвердження даного факту відповідачем було надано акти від 07 й 12 березня 2013 року і письмові пояснення ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про відсутність позивача на роботі 07 березня 2013 року і відмову від надання пояснень з цього приводу; акт про відсутність його на роботі 13 березня 2013 року. Крім того, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_10 пояснили, що ОСОБА_6 не виходив на роботу, починаючи з 24 січня 2013 року.

Наведені докази не є безспірним підтвердженням скоєння позивачем прогулів без поважних причин.

Так, з пояснень позивача слідує, що він не виходив на роботу тому, що вважав себе звільненим.

З показань свідка ОСОБА_12 (сина позивача) слідує, що у лютому 2013 року керівник магазину №429 ТОВ "АТБ-Маркет", приїхавши до дому позивача під час відсутності останнього, просив передати ОСОБА_6 щоб він написав заяву про звільнення і отримав свою трудову книжку і розрахунок.

Згідно акту від 12 березня 2013 року про відвідування місця проживання позивача з приводу невиходу його на роботу 07.03.2013 року, ОСОБА_6 звільняться та надавати будь-які пояснення за фактом прогулів - відмовився.

З матеріалів справи слідує, що телеграму, направлену позивачу 15 лютого 2013 року, ОСОБА_6 вручено не було.

Отже, достовірних даних про час, коли позивачу стало відомо про те, що він фактично не звільнений і повинен продовжувати виконання своїх трудових обов'язків, матеріали справи (зокрема і показання свідків) не містять. За таких обставин висновок суду, про те, що ОСОБА_6 без поважних причин не виходив на роботу і у відповідача було достатньо підстав для його звільнення за прогули, не можна визнати обґрунтованим.

З урахуванням викладеного рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим, воно підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України (в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи), з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

В зв'язку з недоведеністю вчинення позивачем прогулів без поважних причин наказ № 64-к від 08 квітня 2013 року підлягає скасуванню, як не заснований на законі. На підставі ст. 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на роботі продавцем підрозділу «магазин «Продукти 429» з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 24 січня 2013 року по 05 лютого 2014 року в розмірі 17954 грн.

При визначенні суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_6 було прийнято на роботу з окладом 1317 грн. на місяць. Протягом останніх двох календарних місяців позивач не працював, в зв'язку з чим середня заробітна плата підлягає обчисленню відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100, виходячи з виплат за фактичний час роботи.

З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2012 року ОСОБА_6 було відпрацьовано 3 дня, у січні 2013 року - 11 днів. За вказаний період йому було нараховано 1337,06 грн., відтак, середньоденна заробітна плата позивача складала 95,50 грн. Враховуючи, що позивач працював за графіком (4 робочих днів, 4 - вихідних), за період з 24 січня 2013 року по 05 лютого 2014 року підлягають оплаті 188 дня. Таким чином, сума середнього заробітку становить 17954 грн. (95,50 грн. х 188). Сума визначена без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України.

З урахуванням характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті позивача та з урахуванням обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди шляхом сплати компенсації в розмірі 10000 грн. підлягають частковому задоволенню і на користь позивача належить стягнути 1000 грн.

Вимоги позивача про визнання незаконним наказу №14-к від 23 січня 2013 року про звільнення його з роботи за статтею 28 КЗпП України (як такий, що не витримав випробування) задоволенню не підлягають виходячи з того, що існуючий наказ №14-к від 23 січня 2013 року даних про звільнення ОСОБА_6 з роботи не містить, тобто, наказу №14-к про звільнення позивача не існує.

Враховуючи, що згідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи про роботу в трудовий книжці вносяться власником або уповноваженим ним органом, вимоги позивача щодо визнання недійсними записів про звільнення його з роботи підлягають задоволенню у передбачений законом спосіб - шляхом покладення на ТОВ «АТБ-Маркет» обовязку щодо зміни запису відомостей про роботу: внесення запису про визнання недійсним запису за номером 12 і поновлення на попередній роботі.

Враховуючи, що позивач при подачі позову про захист трудових прав звільнений від сплати судового збору, на підставі ч.5 ст.88 ЦПК України з відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 09 грудня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» № 64-к від 08 квітня 2013 року в частині звільнення ОСОБА_6 з роботи за прогул без поважних причин.

Поновити ОСОБА_6 на роботі продавцем підрозділу «магазин «Продукти 429» з 24 січня 2013 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 січня 2013 року по 05 лютого 2014 року в розмірі 17954 грн.,компенсацію моральної шкоди в розмірі 1000 грн., а всього 18954 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. .

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у трудовій книжці ОСОБА_6 змінити запис відомостей про роботу шляхом внесення запису про визнання недійсним запису за номером 4 і поновлення на попередній роботі.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» у дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Моісеєнко Т.І.,