Головуючий суду 1 інстанції - Запорожченко О.О.

Доповідач - Туренко С.І.

Справа № 2-192/2010

Провадження № 22ц/782/3832/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року м. Луганськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - судді Туренка С.І.,

суддів - Авалян Н.М., Максюта І.О.,

при секретарі - Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі апеляційного суду Луганської області у м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 13 вересня 2010 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Луганської дирекції до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -

в с т а н о в и л а:

В червні 2009 року позивач - Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Луганської дирекції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту в обґрунтування якого вказав, що 22 грудня 2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/0043/74/99647, згідно якого ОСОБА_3 було надано кредит у сумі 25 000 доларів США, з виплатою 14% річних за його користування, з кінцевим терміном повернення - 21.12.2016 року. Позивач згідно заявки на видачу готівки № 01 від 25.12.2006 року надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25 000 доларів США, згідно з умовами кредитного договору остання зобов'язалася сплачувати суму кредиту до 15 числа кожного місяця щомісячними платежами, згідно графіку погашення кредиту та проценти за фактичне користування кредитними коштами. У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, позивачем 22.12.2006 року було укладено договір поруки № 014/0043/74/99647/1 із ОСОБА_5 Сторони за договором поруки встановили, що ОСОБА_5 на добровільних засадах приймає на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_3, які виникають з умов Кредитного договору у повному обсязі цих зобов'язань. ОСОБА_3 зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконує.

У зв'язку із порушеннями зобов'язань за Кредитним договором, станом на 07 травня 2009 року відповідач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у сумі 25 336,20 доларів США, що за курсом НБУ в гривневому еквіваленті становить 195 088 гривень 70 копійок, а також судові витрати, які були сплачені позивачем при подачі позовної заяви, а саме: судовий збір в сумі 1700 гривень 00 копійок та суму витрат, пов'язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи у розмірі 250 гривень 00 копійок. В ході розгляду справи представником позивача було надано заяву про уточнення позовних вимог, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем ОСОБА_3 суми заборгованості, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 17 597, 69 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 140 517 гривень 55 копійок, а також судові витрати, які були сплачені позивачем при подачі позовної заяви.

Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 13 вересня 2010 року позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у солідарному порядку на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 17597,69 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 140517 гривень 55 копійок, витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1700,00 гривень та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 250,00 гривень.

Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 13 вересня 2010 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду прийшла до наступного.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення згідно зі ст. 309 ЦПК України є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 грудня 2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/0043/74/99647, згідно якого ОСОБА_3 було надано кредит у сумі 25 000 доларів США, з виплатою 14 % річних за його користування, з кінцевим терміном повернення -21.12.2016 року.

Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору, позивач згідно заявки на видачу готівки № 01 від 25.12.2006 року надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25000 доларів США, згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язалася сплачувати суму кредиту до 15 числа кожного місяця щомісячними платежами, згідно графіку погашення кредиту та проценти за фактичне користування кредитними коштами. Зобов'язання визначено

У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, позивачем 22.12.2006 року було укладено договір поруки № 014/0043/74/99647/1 із ОСОБА_5 Сторони за договором поруки встановили, що ОСОБА_5 на добровільних засадах приймає на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_3, які виникають з умов Кредитного договору, у повному обсязі цих зобов'язань.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності перед судом належними доказами.

З вказаним висновком погоджується судова колегія.

Посилання апелянта, що кредитний Договір не був укладений не заслуговують на увагу, оскільки вказаний договір містить усі суттєві його умови та частково виконувався відповідачкою.

Доводи апелянта, що заборгованість за кредитом повністю погашена за рахунок реалізації предмета іпотеки в травні 2009 року не заслуговують на увагу за наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду згідно розрахунку заборгованість за тілом кредиту складала - 21009,37 доларів США, що еквівалентно 161772,15 грн. , заборгованість за процентами - 1842,39 доларів США, що еквівалентно 14186,40 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 1361,30 доларів США, що еквівалентно 10481,98 грн., пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом - 1123,14 доларів США, що еквівалентно 8648,17 грн.

Після звернення позивача до суду з даним позовом, на погашення суми заборгованості за кредитним договором, було реалізовано заставне майно, яке є предметом договору іпотеки укладеного 25.12.2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_3, та перераховано суму на рахунок позивача у розмірі 11000 доларів США, що не заперечується сторонами.

Позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої станом на 11 січня 2010 року заборгованість за тілом кредиту зменшилась в зв'язку з реалізацією предмета іпотеки та складає - 10009,37 доларів США, заборгованість за процентами збільшилась і складає - 2811,65 доларів США, що еквівалентно 22451,03 грн., пеня за кредитом зменшилась і складає - 1149,30 доларів США, що еквівалентно 9177,16 грн., пеня за процентами збільшилась і складає - 3627,37 доларів США, що еквівалентно 28964,55 грн.

Доводи апелянта, що відсутність індивідуальної ліцензії позбавляє права вимагати стягнення боргу в іноземній валюті є необґрунтованими за наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків, на території України за зобов'язанням допукається у випадках, в порядку на умовах встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного реголювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 вищезазначеного Декрету КМУ.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлено п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком Укрїни індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого у Міністерстві Юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадку і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, відсутні підстави для скасування рішення суду по доводам апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями перед банком, які виникають з умов Кредитного договору у повному обсязі. Однак, солідарна відповідальність в даному випадку застосовується щодо стягнення суми боргу і не стосується порядку присудження та стягнення судових витрат.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення згідно зі ст. 309 ЦПК країни є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 303,307,309, 313, 314,316 ЦПК України судова колегія ,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 13 вересня 2010 року змінити, скасувавши його в частині стягнення судових витрат.

Ухвалити в цій частині нове рішення яким:

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 850 гривень 00 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 125 гривень 00 копійок , а всього 975 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 850 гривень 00 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 125 гривень 00 копійок , а всього 975 гривень 00 копійок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: