РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 2/123/1421/2013Головуючий суду першої інстанції:Діденко Д.О.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Білоусова В. В.

РІШЕННЯ

"13" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБілоусової В.В.,

СуддівДралла І.Г., Іващенко В.В.

При секретаріЩегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 05 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми.

Позов мотивований тим, що 15.03.2011 року ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від ОСОБА_8, отримав від позивача 5 800 доларів США у рахунок продажу останньому автомобілю «Daewoo» державний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_8 Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою. З цього часу позивач користувався автомобілем, проте 10.10.2013 року робітниками ДАІ вказаний автомобіль був вилучений, оскільки він знаходився у розшуку. Пізніше позивачу стало відомо, що на підставі постанови державного виконавця від 25.03.2010 року накладено арешт на даний автомобіль та заборонено його відчуження. Таким чином, відповідач не мав право на продаж автомобілю та безпідставно набув грошові кошти. У зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 46 359, 40 грн. та відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних у сумі 2 613, 90 грн.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 05 березня 2013 року зазначений позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 46 359, 40 грн. та судові витрати у сумі 463, 59 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі довіреності від 27.12.2010 року ОСОБА_9, який діє від імені ОСОБА_8, уповноважує ОСОБА_7, які діють незалежно один від одного, розпоряджатися, у тому числі продавати, належний ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3, автомобіль марки «Daewoo Nexia», державний номер НОМЕР_2, який перебуває на обліку у Севастопольському МРЕВ. Довіреність видана терміном до 25 вересня 2013 року.

Відповідно до розписки від 15.03.2011 року слідує, що ОСОБА_7 продав вищезазначений автомобіль за 5800 доларів США та претензій не має.

Зазначений автомобіль 10.12.2012 року у позивача було вилучено працівниками ДАІ з мотивів накладання на нього арешту ДВС 25.03.2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи гроші, сплачені відповідачу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 не мав права відчужувати майно, а гроші отримав безпідставно.

З такими висновками не погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Із системного аналізу положень ЦК України можна дійти висновку про те, що правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-88цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено, що гроші були передані за автомобіль безпідставно, оскільки як слідує з матеріалів справи отримання грошей виникло як слідство наміру сторін укласти договір щодо автомобілю на підставі доручення від 27.12.2010 року.

Таким чином, до правовідносин, що склалися між сторонами не можна застосовувати положення ст.1212 ЦК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом першої інстанції не повно з'ясовані, є підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 303, 304, 307, 309, ст. 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 05 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 про стягнення суми, відмовити у повному обсязі.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді