№ справи:124/10008/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Лебедь О.Д.

№ провадження:22-ц/190/1007/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Харченко І.О.

суддів:Любобратцевої Н.І. Філатової Є.В.

при секретарі:Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет» про визнання формулювання причин звільнення, що вказані в трудовій книжці, неправильними та незаконними, зобов'язання видати дублікат трудової книжки та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

04 листопада 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет» про визнання формулювання причин звільнення, що вказані в трудовій книжці, неправильними та незаконними, зобов'язання внести відповідні записи до її трудової книжки, видати дублікат трудової книжки та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Позовні вимоги позивачкою були уточнені 18 листопада 2013 року та 28 листопада 2013 року. Вимоги мотивовані тим, що 04 квітня 2013 року вона булла звільнена наказом за № 20-ЛК від 04.04.2013 року на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України. Після її звернення до суду з позовною заявою про визнання наказу про звільнення незаконним, відповідач видав новий наказ № 33-ЛК від 27 травня 2013 року, яким був фактично скасований наказ про звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогули та виданий новий наказ, про звільнення позивача за пунктом 3 статті 41 Кодексу законів про працю України. Однак, в трудовій книжці позивача є запис про звільнення на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, тоді як фактично позивачка звільнена на підставі пункту 3 статті 41 Кодексу законів про працю України. Просить суд визнати формулювання причин звільнення в трудовій книжці за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України неправильною та недійсною, зобов'язати відповідача видати дублікат трудової книжки, зобов'язати відповідача відповідно до частини 3 статті 235 Кодексу законів про працю України виплати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 квітня 2013 року по день ухвалення рішення в розмірі 13 767 грн. 34 коп.

Рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет» про визнання формулювання причин звільнення, що вказані в трудовій книжці неправильними та недійсним, зобов'язання видати дублікат трудової книжки та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_6 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та не ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному розгляду справи, порушує трудові права позивача, передбачені Конституцією України та Кодексом законів про працю України. Суд не розглянув її уточнені позовні вимоги щодо покладення зобов'язання на відповідача видати їй дублікат трудової книжки та щодо визнання запису в оригіналі її трудової книжки не незаконною, а недійсною.

Частиною 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Враховуюче вищенаведене колегія суддів вважає за можливе розгляд справи за відсутності сторін та/або їх представників, оскільки про місце та час слухання справи вони повідомлені належним чином, що підтверджено матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно і законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позивачкою своїх позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.

Ведення трудових книжок працівників на підприємстві здійснюється відповідно до "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої Наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі по тексту Інструкція).

У відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" та пункту 2.4. Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до абз.5 частини 4 Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу № 20-ЛК від 04.04.2013 року позивачка була звільнення на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (аркуш справи 5, 34-35). Відповідно до вимог закону позивачці ОСОБА_6 була видана трудова книжка з відповідним записом (аркуш справи 7).

Позивачка намагалася захистити свої права в суді. Зазначений наказ позивачкою був оскаржений, проте в задоволені таких вимог ОСОБА_6 було відмовлено, рішення суду набуло чинності (аркуші справи 9-10).

Наказом від 27.05.2013 року було змінено формулювання причин звільнення позивача з пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України на пункт 3 статті 41 Кодексу законів про працю України та зобов'язано ознайомити ОСОБА_6 з цим наказом та внести відповідні зміни в трудову книжку позивачки (аркуш справи 6, 38-39).

Проте, після цього позивачка ОСОБА_6 не представила трудову книжку у відділ кадрів Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет» з метою внесення відповідних змін й зазначені обставини позивачкою не спростовані. Тобто, судом встановлено, що невнесення відповідних змін до трудової книжки позивачки сталося не з вини відповідача, а з волі самої позивачки ОСОБА_6

Відповідно до частини третьої статті 235 Кодексу законів про працю України, оскільки оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Суд першої інстанції при розгляді зазначених вимог правомірно виходив з їх безпідставності, оскільки, як вже зазначалося вище, позивачка ОСОБА_6 була звільнена з роботи з ініціативи адміністрації, трудова книжка видана їй своєчасно, на посаду вона в судовому порядку поновлена не була, а тому відсутні правові підстави для виплати їй середнього заробітку за час, який позивачка вважає вимушеним прогулом.

Крім того, відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню лише у випадках незаконного звільнення працівника, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника та у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу. Проте, наявність таких обставин у даній справі не встановлена.

Судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання формуліровки причин звільнення неправильною та недійсною, оскільки відповідно до приписів пункту 2.10 Інструкції, недійсною може визнаватися лише запис, а не формуліровки причин звільнення. Тобто, позивачкою обраний неправильний спосіб захисту своїх прав.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає лише в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів.

Необґрунтованими є також вимоги позивачки щодо покладення зобов'язання на відповідача видати їй дублікат трудової книжки.

Порядок та підстави видачі дублікату трудової книжки передбачені пунктом 2.10 Інструкції та пунктом 5 Інструкції. Так, з приписів пункту 2.10. Інструкції вбачається, що при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним. Пунктом 5 Інструкції також визначені підстави для видачі особі на її прохання дублікату трудової книжки, з підстав її втрати, пошкодження (обгоріла, розірвана, забруднена) тощо.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачкою не наведено правових підстав для видачі їй дублікату трудової книжки. Не надано відповідних обґрунтувань позивачкою й апеляційній інстанції. Крім того, матеріали справи не містять та позивачкою не доведено факту сплати відповідного платежу, передбаченого пунктом 6.1. Інструкції за видачу дублікату.

Доводи апелянта щодо не розгляду судом першої інстанції частини її уточнених позовних вимог є хибними, оскільки з тексту рішення вбачається аналіз та обґрунтування усіх заявлених позивачкою вимог, в тому числі стосовно визнання формуліровки причин звільнення недійсними та щодо видачі їй дублікату трудової книжки.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процессуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303-305, 307, 308, 313-314, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

І.О.Харченко Н.І. Любобратцева Є.В.Філатова