Справа № 107/10361/13-к

1 кп/107/14/14

В И Р О К

Іменем України

11 лютого 2014 р. м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Резниченко С.О.

при секретарі Шачаніній О.В.,

за участю прокурора Таравої Ю.В.

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

потерпілих ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

представника потерпілого ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Керчі кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Керчі, громадянина України, який має вищу освіту, не працює, має неповнолітню дитину, одружений, зареєстрований в АДРЕСА_4, мешкає в АДРЕСА_1, раніше не судимий,

у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.190 ч.1, 190 ч.2 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

19 грудня 2011 року близько 15 год. ОСОБА_1, діючи з метою заволодіння майном ОСОБА_4 шляхом обману та зловживання довірою, знаходячись в будинку АДРЕСА_5, скориставшись дружніми відносинами, увійшов у довіру до ОСОБА_4, та під приводом займу грошей нібито на лікування своєї маленької доньки, отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 2 400 грн. та 3000 доларів США, що еквівалентно 23 940 грн. Однак, не маючи наміру повертати гроші в умовлений строк до 19 січня 2012 р., отриманими грошима розпорядився на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 26 340 грн.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 вину не визнав, дав показання, що він, дійсно, знаходячись вдома у ОСОБА_4, взяв у останнього у борг гроші в сумі приблизно 3000 доларів США та гривні, суму він вже не пам'ятає. Дату, коли це відбулося, він не пам'ятає. В той час вдома находився також батько ОСОБА_4. Він пропонував їм дати розписку, однак, вони відмовилися. Він попереджав, що не знає, коли він поверне гроші. Потім в нього не було можливості віддати борг, а потерпілий та його родичі почали йому погрожувати. На даний момент він повернув борг.

Суд дослідив та оцінив докази у справі та вважає|гадає|, що вина|вина| обвинуваченого доведена сукупністю наступних|слідуючих| доказів.

Так, потерпілий ОСОБА_4 дав показання, що він перебував у дружніх стосунках з ОСОБА_1 з 2000 року, він часто приходив до нього додому, навіть ночував. 19 грудня 2011 року близько 15 год. ОСОБА_1 приїхав до його місця мешкання за адресою: АДРЕСА_5, сказав, що йому потрібно у борг 4000 доларів США на лікування його доньки. Він захотів допомогти йому, але оскільки особисто в нього таких грошей не було, а бюджетом родини, з якою він спільно проживає, він самостійно не розпоряджається, він вирішив звернутися до батька. Порадившись між собою, а також з матір'ю, маючи повну довіру до розповіді ОСОБА_1 про хвору дитину, вони всією родиною вирішили допомогти ОСОБА_1 та віддали йому майже усі свої гроші - 3000 доларів США та 2400 грн. ОСОБА_1 пообіцяв їм, що поверне гроші через місяць 19 січня 2012 р. Після спливу цього строку ОСОБА_1 припинив відповідати на дзвінки, ухилявся від зустрічі. 21 січня 2012 року вони з мамою пішли до ОСОБА_1 Того не було вдома, вони розповіли його батьку про гроші, які взяв ОСОБА_1. Батько казав, що йому про це відомо, запитував, чи є в них розписка. Вони відповіли, що не має. Потім ОСОБА_1 приїхав з другом - ОСОБА_9, почав лаяти їх за те, що вони ходили до його батька, знову обіцяв повернути гроші вже 09 лютого 2012 р., клявся своєю донькою. Однак, гроші не повернув. 05 березня 2012 р. вони знову прийшли до ОСОБА_1, однак, останній заявив, що оскільки в них немає його розписки, то вони нічого від нього не отримають. Вони звернулися до міліції.

Свідок ОСОБА_22 дав показання, що він знає ОСОБА_1 як друга його сина ОСОБА_4. Вони часто спілкувалися, ОСОБА_1 приходив до них додому. 19 грудня 2011 року вдень він був вдома. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 прийшли до нього. ОСОБА_4 сказав, необхідно допомогти ОСОБА_1, оскільки в нього серйозно захворіла донька, потрібні гроші - 4000 доларів США. Стільки грошей в них не було, однак, вони все одно вирішили допомогти тими грошима, що в них були, дали ОСОБА_1 3000 доларів США та 2400 грн., ОСОБА_1 пообіцяв повернути гроші 19 січня 2012 року. Однак, ОСОБА_1 гроші так і не повернув. Вони ходили додому до ОСОБА_1, однак, результату не було.

Свідок ОСОБА_10 дала показання, що вона знайома з ОСОБА_1 з 2000 року, оскільки він був другом її дітей. Вона часто запрошувала його у гості до себе додому, ставилася до нього як до близької людини. 19 грудня 2011 року вона була на роботі у м.Сімферополі. Після 15 години їй зателефонував її син ОСОБА_4, розповів, що у ОСОБА_1 лихо, захворіла дитина і йому потрібно 4000 доларів США у борг. Вона сказала ОСОБА_4, що в них в родині відкладено тільки 3000 доларів США, однак, ОСОБА_1 потрібно допомогти, тому сказала запитати у батька і віддати ці 3000 доларів, а також додати ще відкладені сімейні гроші у гривнях. Через деякий час ОСОБА_4 повідомив, що передав ОСОБА_1 3000 доларів США та 2400 грн., а останній обіцяв повернути гроші 19 січня 2012 р. 21 січня 2012 р. вона відпросилася з роботи, приїхала у м.Керч. Оскільки ОСОБА_1 не повернув гроші, як обіцяв, вони з ОСОБА_4 пішли до ОСОБА_1 - до будинку АДРЕСА_4. ОСОБА_1 вдома не було, а його батько почав розпитувати, чи є в них розписка, сказав, що він знає про гроші. Вони пішли. В той же день ОСОБА_1 приїхав до них з другом - ОСОБА_9. Знову обіцяв повернути гроші 09 лютого 2012 р., сказав, що зніме їх з депозиту. 09 лютого 2012 р. вона подзвонила ОСОБА_1, той пообіцяв перевести гроші на карточку. Потім вона ще неодноразово дзвонила йому, але він то знову обіцяв повернути гроші, то не відповідав на дзвінки. 05 березня 2012 р. вона знову приїхала до м.Керчі та разом з чоловіком та сином пішли додому до ОСОБА_1 Останній відчинив двері, однак, поводився вже інакше, говорив, що вони нічого не отримають, оскільки в них немає розписки, він прогнав їх, погрожував посадити за вимагання. Тоді вони звернулися до міліції.

Свідок ОСОБА_11 дав показання, що він знає ОСОБА_1 з дитинства. Взимку 2012 р. він, дізнавшись, що ОСОБА_1 взяв у його родини гроші, дзвонив ОСОБА_1, просив, щоби той повернув брату гроші. ОСОБА_1 підтвердив, що взяв гроші у ОСОБА_4 - 3000 доларів США та гривні. Він зустрічався з ОСОБА_1, той був з якимось хлопцем. ОСОБА_1 сказав, що взяв гроші у його брата ОСОБА_4, та віддавати буде теж йому. При цієї розмові був присутній також ОСОБА_12

Свідок ОСОБА_12 дав показання, що він товаришує з ОСОБА_1, знає також ОСОБА_4 Приблизно 2 роки тому ОСОБА_4 йому подзвонив, повідомив, що ОСОБА_1 взяв у нього в борг близько 3000 доларів США і не віддав. Вони їздили з Іслямом на зустріч з ОСОБА_1 Останній сказав, що гроші він взяв у ОСОБА_4, якому їх і буде віддавати.

З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, зареєстрованого 23.04.2013 р. в журналі обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до КМУ ГУ МВС України в АРК із заявою, в якій вказав, що в грудні 2011 року ОСОБА_1 під слушним приводом взяв в нього гроші в сумі 3300 доларів США та не повернув їх.

Суд критично ставиться до доводів сторони захисту, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки шахрайства, а містяться ознаки цивільно правових відносин.

Відповідно до ст.190 КК України, шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Під обманом у цьому розумінні слід вважати повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин, а під зловживанням довірою - недобросовісне використання довіри потерпілого. Обман та зловживання довірою використовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у необхідності передачі їй майна або права на нього.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 показав, що для того, щоб отримати в нього гроші його родини, ОСОБА_1 повідомив йому, що у нього захворіла дитина і гроші потрібні на її лікування. Показання потерпілого підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_22, ОСОБА_10 В показаннях вказаних осіб не має жодних протиріч, вони є послідовними, узгоджуються з показаннями інших свідків, допитаних під час судового розгляду. У суду не має сумнівів в правдивості показань вказаних осіб, незважаючи на те, що сам ОСОБА_1 у судовому засіданні дав показання, з яких випливає, що донька в нього не хворіла, а гроші він просив у ОСОБА_4 в борг просто на свої справи. Суд вважає переконливим саме доводи потерпілого та членів його родини, що вони настільки співчували ОСОБА_1, який їм повідомив про хворобу своєї дитини, що вони, незважаючи на те, що в них не було саме всієї тієї суми, яку назвав ОСОБА_1 - 4000 доларів США, тем не менш, вирішили віддати усі свої заощадження як у доларах США так і частину суми у гривнях. Саме повага та співчуття цієї родини до біди добре знайомої їм людини спонукала їх на те, щоби вони не відмовилися позичити йому грошей, незважаючи на свій власний невеликий достаток. Таким чином, суд вважає доведеним, що з метою отримання грошів від потерпілого ОСОБА_1 використав обман, повідомивши потерпілому про вигадану хворобу дитини. Застосування такого обману з метою отримання грошей, в даному випадку, вже не може розглядатися як цивільно-правові відносини. ОСОБА_1 недобросовісно використав довіру потерпілого та членів його родини, які настільки довіряли йому та вважали своє близькою людиною, другом, співчували йому, що навіть не взяли з нього розписки, і отримав у ОСОБА_4 гроші, не маючи при цьому намірів його повертати, ані в строк, який він назвав лише для того, щоб викликати впевненість у чесності своїх обіцянок, ані пізніше. Про це, на думку суду, зокрема, свідчать показання потерпілого та свідків, що вони неодноразово зверталися до ОСОБА_1 з проханням повернути гроші після спливу строку, який він називав, а також що ОСОБА_1 говорив їм, що без розписки вони нічого вже не отримають, та погрожував притягненням їх до відповідальності за вимагання з нього цих грошей. Тільки через 2 роки ОСОБА_1 відшкодував потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 3000 доларів США та 2400 грн. в еквіваленті, на загальну суму 26340 грн., про що свідчить розписка потерпілого від 08 грудня 2013 р. Однак, це відбулося вже під час судового розгляду і, на думку суду свідчить лише про прагнення ОСОБА_1 у такій спосіб полегшити покарання за вчинення злочину, оскільки ОСОБА_1 мав можливість повернути гроші потерпілому впродовж цих 2-х років, беручи до уваги його ж показання, що він має накопичення, заробляє «денежку» за допомогою різноманітних Інтернет - сайтів.

Таким чином, суд доходить висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, та наявності в його діях ознак шахрайства.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується також у тому, що під час досудового розслідування встановлено, що в період часу з 04.07.2011 по 13.08.2011 ОСОБА_1, діючи з метою заволодіння майном ОСОБА_3, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів грошима останніх при наступних обставинах. Так, 04.07.2011 року біля 17:00 години ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку №32 по вул.Гагаріна м.Керчі, за місцем роботи ОСОБА_3, зловживаючи довірою та користуючись дружніми відношеннями, повідомив ОСОБА_3, що він нібито вніс за її сина ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 10 000 грн. за реєстрацію на сайті «moneybookers.com», що він насправді не робив та з цього приводу став вимагати повернути йому частину боргу, в саме гроші в сумі 5000 грн. Після цієї розмови 04.07.2011 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 поїхав до будинку по АДРЕСА_6, за місцем мешкання ОСОБА_14, в якої вона зайняла 5000 грн. та передала вказані кошти ОСОБА_1

05.07.2011 року ОСОБА_1 знову зателефонував ОСОБА_3, якій повідомив, що в рахунок погашення заборгованості потрібно ще 1 000 грн. Того ж дня, в денний час, ОСОБА_1 прийшов до дому ОСОБА_3, за адресою АДРЕСА_2, де отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 1000 грн.

Того ж дня 05.07.2011 року, в вечірній час, після дзвінка начебто з фірми «moneybookers.com», з якого повідомили, що для збільшення свого внеску і отримання великих прибутків необхідно зареєструвати на сайті «moneybookers.com» ще одну людину та покласти 700 євро, що згідно курсу НБУ станом на 05.07.13 еквівалентно 8 085 грн., ОСОБА_1 прийшов до дому ОСОБА_3, за адресою її проживання АДРЕСА_2 та отримав від неї гроші в сумі 8 155 грн. Суму коштів він вказав їй самостійно.

13.07.2011 року в денний час ОСОБА_1, знаходячись на вул.Леніна в м.Керчі, з приводу реєстрації ще однієї людини на сайті «moneybookers.com», отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 12 400 грн.

14.07.2011 року, після дзвінка начебто з фірми «moneybookers.com», з якого повідомили про необхідність відкриття ще однієї ячейки на суму 800 євро, що згідно курсу НБУ станом на 14.07.11 еквівалентно 8 912 грн., ОСОБА_1, знаходячись за адресою АДРЕСА_2, знов отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 2000 грн., переконавши її, що гроші необхідні для реєстрації на сайті «moneybookers.com» вже четвертої людини.

17.07.2011 для вищевказаних цілей ОСОБА_3, за адресою свого мешкання АДРЕСА_2, передано ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3700 грн.

30.07.2011 року в денний час ОСОБА_1 знов прийшов додому до ОСОБА_3, за адресою АДРЕСА_2, та користуючись довірою, отримав від неї в рахунок погашення неіснуючого боргу гроші в сумі 2200 грн.

31.07.2011, після дзвінка начебто з фірми «moneybookers.com», де ОСОБА_3 повідомили, що їй необхідно перерахувати грошові кошти в сумі 500 євро, що згідно курсу НБУ станом на 30.07.2011 еквівалентно 5680 грн., для відкриття рахунків та виготовлення пластикових карток, ОСОБА_3, знаходячись за адресою свого мешкання АДРЕСА_2, передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 508 грн.

03.08.2011 року після дзвінка начебто з фірми «moneybookers.com», з якого повідомили про необхідність внесення 460 євро, що згідно курсу НБУ станом на 03.08.11 еквівалентно 5 285,40 грн., для разблокування рахунків, ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 за адресою свого мешкання АДРЕСА_2, у другій половині дня, грошові кошти в сумі 2000 грн. Через деякий час, приблизно 11.08.11, з дзвінка начебто з фірми «moneybookers.com» ОСОБА_3 повідомили, що фірма переходить на новий вид зв'язку та їй необхідно заплатити грошові кошти за перехід в сумі 600 євро, що згідно курсу НБУ станом на 11.08.11 еквівалентно 6 822 грн.

12.08.2011 після дзвінка ОСОБА_1, ОСОБА_3 через свого сина ОСОБА_13 та його дівчину ОСОБА_15, біля автозупинки по вул.Ворошилова, передала довіреній особі ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1000 грн., а 13.08.11 таким же шляхом, біля автозупинки по вул.Ворошилова, грошові кошти в сумі 700 грн. за розблокування її рахунків.

ОСОБА_3, будучи переконаною, що для повернення вкладу та отримання прибутку необхідно перерахувати грошові кошти на сайт «moneybookers.com» в період з 04.07.2011 року по 13.08.2011 року передала ОСОБА_1 грошові кошти загальною сумою 42 663 грн. нібито для перерахування на сайт «moneybookers.com». отриманими для перерахування на сайт «moneybookers.com» грошовими коштами ОСОБА_1, не збираючись їх перераховувати на зазначений сайт і реєструвати інших осіб, заволодів і розпорядився ними на свій розсуд, чим заподіяв шкоду ОСОБА_3 на зазначену суму.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.1 ст.190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство).

Свою вину у вчиненні зазначеного злочину ОСОБА_1 не визнав.

Суд вважає, що обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_1, є недоведеним, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими КПК України.

Відповідно до вимог ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Під час судового розгляду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, прокурором обвинувачення не змінювалося, не складався обвинувальний акт в порядку 338 КПК України, клопотання про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням в порядку ст.339 КПК України прокурором не заявлялося.

Таким чином, суд повинен виходити саме з тих тверджень обвинувачення, які вказані саме у тому обвинувальному акті, що надійшов до суду, і вирішувати, чи є вони дійсно доведеними на підставі саме тих доказів, які надані сторонами.

Виходячи з показань потерпілої ОСОБА_3, з яких вочевидь, й зроблено хронологію відомостей, які зазначені у обвинувальному акті, суть її претензій зводиться до того, що ОСОБА_1 їй розповідав, що реєстрація та внесення певних сум на сайт «moneybookers.com» принесе їй величезні гроші у дохід, однак, цього не трапилося, хоча вона й передавала ОСОБА_1 гроші, які брала у борг у свої родичів, щоби він перераховував їх на сайт «moneybookers.com». Аналогічне підтвердили також її син ОСОБА_13, чоловік ОСОБА_16 Факт передачі ОСОБА_3 певних грошових коштів ОСОБА_1 в судовому засіданні також підтвердили свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18 Однак, і сам ОСОБА_1 проти цього не заперечує. Однак, він наполягає на тому, що усі гроші, які він на прохання самої ОСОБА_3 брав у неї для перерахування на сайт «moneybookers.com», він саме туди і відправляв, на свою користь нічого не звертав. А саме ці доводи обвинуваченого стороною обвинувачення і не спростовані.

Суд вважає переконливими доводи сторони захисту, що оскільки обвинувачення ОСОБА_1 безпосередньо пов'язано зі згадкою про відносини з якимось Інтернет-сайтом «moneybookers.com», то перш за все, сторона обвинувачення повинна була з'ясувати всі обставини стосовно існування такого сайту та реєстрації на ньому, а також яке відношення до цього сайту має саме ОСОБА_1

Однак, незважаючи на те, що ОСОБА_3 звернулася із заявою 24 серпня 2011 року, (тобто у тому ж місяці, коли, згідно з обвинуваченням, було закінчено злочин), ані під час перевірки, що передувала порушенню кримінальної справи (яка, до речі, відбувалася 9 місяців, судячи з того, що кримінальна справа була порушена лише 29 травня 2012 р.), ані під час досудового розслідування, яке тривало майже більше року, так і не було вжито заходів, щоб з'ясувати, чи існував такий сайт «moneybookers.com», не було перевірено чи проходила якась реєстрація на цьому сайті чи то з комп'ютера ОСОБА_1, чи то з комп'ютера ОСОБА_3, не було перевірено, чи перераховувалися на цій сайт будь-які кошти, хоча реальна можливість такої перевірки на той час безумовно була. Більш того, під час судового розгляду сторона обвинувачення категорично заперечувала проти з'ясування такої обставини шляхом проведення слідчих (розшукових дій) за клопотанням захисника, заявленого з метою доказати невинуватість обвинуваченого у інкримінованому злочині. Оскільки ніхто не зобов'язаний доказувати свою невинність, а сторона обвинувачення в даному випадку, заперечувала проти здобуття будь-яких об'єктивних доказів, суд не повинен шукати докази для підтвердження обвинувачення, і суд повинен виходити з тих доказів, які були надані під час судового розгляду.

Виходячи з цього, суд вважає неспроможним формулювання обвинувачення ОСОБА_1, виражене такими фразами як: «він нібито вніс грошові кошти за її сина ОСОБА_13 за реєстрацію на сайті «moneybookers.com»», «що він насправді не робив», а також: «отриманими для перерахування на сайт «moneybookers.com» грошовими коштами ОСОБА_1, не збираючись їх перераховувати на зазначений сайт і реєструвати інших осіб, заволодів», оскільки вказані фрази ніякого об'єктивного підтвердження не мають. Доводи ОСОБА_1, що він сам був зареєстрований на цьому сайті, а також допоміг зареєструватися ОСОБА_13 і перерахував на цій сайт усі гроші, які йому надавала за своєю ініціативною ОСОБА_3, взагалі нічим не спростовано. Отже не доведено основу складову частину об'єктивної сторони такого злочину як шахрайство, а саме - не доведено сам факт заволодіння чужим майном.

Крім того, суд також звертає увагу на те, що сама ж потерпіла надала суду листи, які вона отримала поштою і зі змісту яких вбачається, що на сайті «moneybookers.com» зареєстровані: її син ОСОБА_13, його подруга ОСОБА_18, а також вона сама. У цих листах зазначено не тільки Інтернет адресу, а й поштову адресу «Мoneybookers» у Лондоні, телефон та факс. Також у цих листах зазначено, що «Мoneybookers» зареєстрована у Англії та Уельсі.

Суд критично ставиться до доводів потерпілої та її сина свідка ОСОБА_13, що вони не перевіряли свою реєстрацію за вказаною адресою, оскільки не вміли користуватися Інтернетом. Стороною захисту на спростування таких доводів було надано скріншоти з комп'ютеру, з яких вбачається що ОСОБА_3 користується соц.мережами Інтернету, зокрема зареєстрована на сайті «однокласники» з 18 серпня 2008 року, передала туди інформацію о себе: дату та місце народження, місце навчання та роботи, прізвище чоловіка, свої фотографії. ЇЇ син ОСОБА_13 також зареєстрований у контактах з 31 серпня 2009 року. Потерпіла та свідок не заперечували проти таких відомостей, наданих стороною захисту і таким чином, їх показання щодо невміння користуватися Інтернетом не є щирими, що дає суду підстави сумніватися і в інших заявах з їх боку.

Крім того, з обвинувального акту випливає, що кожного разу ОСОБА_3 передавала гроші ОСОБА_1 після дзвінків «начебто з фірми «moneybookers.com»», якими їй повідомляли, що вона повинна вносити певні суми грошей, для того, щоби потім отримати прибуток. З показань ОСОБА_3 вбачається, що ці дзвінки не були від ОСОБА_1, він навіть знаходився поруч з нею, в той момент, коли вона вела з представниками «Мoneybookers» розмови за телефоном, в томі числі й про те, що гроші від неї надійшли. Їй також приходили SMS повідомлення про необхідність внесення додаткових коштів і це було не з телефону ОСОБА_1.

Суд звертає увагу на те, що незважаючи на те, що сама ОСОБА_3 вже у свої заяві від 24.08.2011 р. вказувала, що це ОСОБА_1 заволодів її коштами, кримінальна справа була порушена 29 травня 2012 р. щодо невстановленої особи, а потім декілька разів досудове розслідування зупинялося на підставі ст. 206 п.3 КПК України 1960 року, тобто саме у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин. Отже, у органу досудового розслідування також були сумніви щодо заяви потерпілої, спрямованої безпосередньо проти заволодіння її грошима саме ОСОБА_1, оскільки в її же показаннях містяться відомості про наявність ще інших осіб, які пропонували їй вносити гроші у «Мoneybookers». З наданих на розгляд суду доказів незрозуміло, що змінилося, чому через 2 роки після заяви потерпілої «невстановлена особа» була «встановлена» як ОСОБА_1

З огляду на те, що ОСОБА_1 не інкримінується вчинення злочину групою осіб, де його спільниками, якщо б це було з'ясовано, могли б бути ті самі особи, які дзвонили потерпілій та називали себе представниками «Мoneybookers», суд вважає неспроможними таке визначення у обвинувальному акті як «дзвінки начебто з фірми «Мoneybookers»», оскільки стороною обвинувачення не з'ясовано, що такі дзвінки були несправжніми, а також не доведено, що вони були організовані ОСОБА_1 за допомогою інших осіб.

Таким чином, на думку суду, показання потерпілої та свідків не можуть бути беззаперечними доказами вини ОСОБА_1 саме у заволодінні грошима ОСОБА_3, оскільки їх показаннями не може бути підтверджено, що він дійсно звернув їх на свою користь, а не передав їх у повному обсязі тим особам, з якими по телефону домовлялася ОСОБА_3, а також тим, які надсилали їй листи з зазначенням сайту «Мoneybookers».

Представник потерпілої надала суду лист, в якому вказано, що Національний банк України вже у 2013 році повідомив ОСОБА_3, що документи щодо системи «Мoneybookers» до Нац.банку для реєстрації як міжнародна платіжна система не надходили. На думку суду, цей документ по відношенню до обвинувачення ОСОБА_1 нічого не доводить та нічого не спростовує. У листі йдеться про інформацію станом на 16.10.2013 р., а не на час інкримінованого злочину. Крім того, у листі йдеться про платіжні системи, які мають право надавати свої послуги в України, в ньому нічого не зазначено, що такого сайту як «moneybookers.com» не існувало ( в тому числі і за кордоном) і що на ньому неможливо було створити умови для перерахування грошей, хоча б і досить нелегальним шляхом. Доказів того, що ОСОБА_1 сам створив цей сайт для нелегального руху грошів суду також не надано.

На переконання суду, такий лист він НБУ ОСОБА_3 слід було отримати перш ніж вона прийняла рішення віддавати свої гроші іншим особам з метою отримання якихось небачених доходів з невідомих джерел. В даному випадку, ОСОБА_3, яка, за її показаннями, працювала бухгалтером у досить відомій у м.Керчі судноплавній компаній «Шакуда-інвест», і скоріш за все була обізнана про платіжні системи України та про порядок їх реєстрації Нац.банком, добровільно діяла лише на свій ризик, вступаючи у фінансові відносини з невідомими особами з якихось сайтів. Ніякого впливу у виді обману чи зловживання довірою на людину, яка тривалий час працювала з платіжними документами та банківською системою, суд в даному випадку не вбачає. Та обставина, що для реалізації своєї мрії отримання жаданих доходів ОСОБА_3 замість того, щоб самій перерахувати гроші, тим самим контролюючи цей процес, доручила цю справу ОСОБА_1, не вимагаючи з нього ніяких документів - це її особиста справа і не може бути підставою для звинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину у зв'язку з недоведеністю самого факту заволодіння цими грошима, про що судом вже зазначено раніше.

Під час судового розгляду прокурором як доказ вини ОСОБА_1 за епізодом обвинувачення у заволодінні майном ОСОБА_3, представлено протокол добровільної видачі від 30 серпня 2011 р., а також протокол прослуховування від 30 серпня 2011 р., які складені оперуповноваженим КМУ ГУ МВС України в АРК Данільченко А.В.

Відповідно до Перехідних положень кримінально-процесуального Кодексу, допустимість доказів, отриманих до набрання чинності КПК України, визначається у порядку, що діяв до дня набрання ним чинності.

Оскільки на момент складання вказаних протоколів, а відповідно й на момент проведення зазначених в них процесуальних дій діяв КПК України 1960 року, суд визначає їх допустимість згідно з вимогами цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.ст.104,113 КПК України 1960 року, дізнання та досудове слідство проводиться тільки після порушення кримінальної справи.

Згідно зі ст.97 КПК України 1960 р., коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів. Заява або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника.

Як вбачається із заяви ОСОБА_3, наданої прокурором як доказ, вона звернулася із заявою про заволодіння ОСОБА_1 шляхом шахрайства її грошових коштів в сумі 44 663 грн. 24 серпня 2011 року. На її заяві міститься штамп про реєстрацію заяви в книзі заяв і повідомлень про злочини і пригоди 1 ВМ КМУ ГУ МВС України в АРК 24.08.2011 р. за №4566.

В той же час, кримінальна справа за фактом заволодіння невстановленою особою шляхом обману чи зловживання довірою майном ОСОБА_3 була порушена зам.прокурора м.Керчі Дмитруком А.А. за ст.190 ч.1 КК України тільки 29 травня 2012 р., що випливає з наданої суду постанови.

Незважаючи на ту обставину, що сторона захисту заявила про визнання недопустимими протоколів добровільної видачі та прослуховування від 30 серпня 2011 р., які складені оперуповноваженим КМУ ГУ МВС України в АРК Данільченко А.В. до порушення кримінальної справи, прокурором не спростовано доводів захисту та не наведено жодного законного обґрунтування того, на якій підставі оперуповноважений міліції до порушення кримінальної справи провів вказані дії, які не охоплювалися межами проведення перевірки (відібранням пояснень та витребуванням документів), а також не відповідали його повноваженням, передбаченим Законом про оперативно-розшукову діяльність.

Суд бере до уваги також той факт, що у вказаних протоколах взагалі відсутнє посилання на норми закону, згідно з якими Данільченко А.В. провадив вказані в них дії та складав самі протоколи. Є посилання тільки на ст.127 КПК України 1960 р. щодо роз'яснення прав понятим. До речі, у вказаній нормі зазначено, що поняті залучаються для проведення певних слідчих дій. Однак, слідчих дій на той час ще не було, кримінальна справа ще не була порушена.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що є підстави для визнання протоколів добровільної видачі від 30 серпня 2011 р., протоколу прослуховування від 30 серпня 2011 р., які складені оперуповноваженим КМУ ГУ МВС України в АРК Данільченко А.В., а також відомостей у них, недопустимими доказами у кримінальному провадженні.

Як доказ вини ОСОБА_1 прокурором також надана фототаблиця «телефонних дзвінків та SMS повідомлень ОСОБА_3» з додатками №1-5. Суд вважає переконливими доводи захисника, що ця фототаблиця не може бути визнана допустимим доказом, оскільки процедура отримання цієї фототаблиці не відповідає вимогам закону. У спростування доводів захисника прокурором суду не надано жодних процесуальних документів з відомостями про обставини складання цієї «фототаблиці». З цієї фототаблиці не вбачається ані ким вона зроблена, ані з якого джерела, а також коли і на підставі якої норми процесуального законодавства.

Відповідно до вимог ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно зі ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України, випадках, - на потерпілого.

Суд доходить висновку, що стороною обвинувачення вказані вимоги закону не виконані.

Відповідно до вимог ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Враховуючи вказані вимоги Закону, зважаючи на те, що стороною обвинувачення не доведено винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом, суд не може ухвалити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 за епізодом заволодіння майном ОСОБА_3 у зв'язку з чим він підлягає виправданню.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується також у тому, що під час досудового розслідування встановлено, що в період часу з травня 2012 року (точну дату під час досудового розслідування не встановлено) по липень 2012 року (точну дату під час досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_1, повторно, діючи з метою заволодіння майном ОСОБА_5 та ОСОБА_21, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів грошима останніх при наступних обставинах.

Так, в травні 2012 року (точну дату під час досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_1, знаходячись в будинку АДРЕСА_7, встановив на ноутбук, який належить ОСОБА_5 комп'ютерну програму «Депако-ком», повідомивши, що за допомогою цієї програми вона зможе заробляти щоденно гроші в сумі 40 доларів США, що еквівалентно 332 грн., що не відповідало дійсності. Наступного дня ОСОБА_1 прийшов за вказаною адресою та попросив оплатити встановлену програму, після чого отримав від ОСОБА_5, за місцем свого мешкання по АДРЕСА_7, грошові кошти в сумі 2 400 грн. та пояснив їй, що у продовж місяця ОСОБА_5 отримає 10 тисяч грн., що еквівалентно 1200 доларам США. Через деякий час ОСОБА_1 знов прийшов до ОСОБА_5 та запропонував їй встановити ще одну комп'ютерну програму для заробітку грошей, що буде коштувати їм 300 доларів США, що еквівалентно 2 397 грн. та 150 грн., після чого ОСОБА_21, за місцем свого мешкання, передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 300 доларів США, що еквівалентно 2 397 грн. та 150 грн. Ввівши ОСОБА_5 та її чоловіка в оману, розповсюджуючи інформацію про колосальні прибутки ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_21 грошові кошти в сумі 300 доларів США, що еквівалентно 2 397 грн. та 150 грн., пообіцявши, що гроші вони отримають пізніше, але не встановив для цього ніяких програм. Через декілька днів ОСОБА_1 знов прийшов додому до ОСОБА_5 та запропонував встановити ще одні програму для заробітку грошей, за що необхідно сплатити 400 доларів США, що еквівалентно 3 196 грн. та відкрити валютні рахунки в банку. Після відкриття валютних рахунків у банку, ОСОБА_21 біля будинку АДРЕСА_7, передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 200 доларів США, що еквівалентно 1 598 грн., а через декілька днів, за місцем свого мешкання, ще 300 доларів США, що еквівалентно 2397 грн., нібито для відкриття рахунків, які ОСОБА_1 не збирався відкривати. Через декілька днів ОСОБА_1 біля будинку по АДРЕСА_7,72 в м.Керчі, отримав від ОСОБА_21 300 грн., а ще через декілька днів, ОСОБА_1 біля центрально відділення банку «Приватбанк» у м.Керчі по вул.Леніна, отримав від ОСОБА_21 ще 300 грн., нібито для активації рахунків, але насправді ніяких рахунків для цього ОСОБА_1 не відкривав. ОСОБА_5 та ОСОБА_21, будучи переконаними, що для повернення вкладу та отримання прибутку необхідно вносити грошові кошти, в зв'язку з чим, в період з травня 2012 року по липень 2012 року (точні дати під час досудового розслідування не встановлені), передали ОСОБА_1 грошові кошти загальною сумою 3 150 грн. та 800 доларів США, що еквівалентно 6392 грн. Отриманими для внесення у програму грошовими коштами ОСОБА_1, не збираючись їх вносити, заволодів і розпорядився ними на свій розсуд, чим заподіяв шкоду ОСОБА_5 та ОСОБА_21 на загальну суму 9 542 грн.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.2 ст.190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно.

ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину свою вину не визнав.

Відповідно до вимог ст.23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину щодо майна ОСОБА_5 для безпосереднього дослідження стороною обвинувачення суду були надані наступні документи:

1) витяг з кримінального провадження №12012130440000118, в якому зазначено, що 04.12.2012 р. до ЄРДР було внесено відомості за заявою ОСОБА_5, що в період з червня по липень 2012 р. ОСОБА_1 шахрайським шляхом заволодів грошима в сумі 19000 грн., що на належали ОСОБА_5 та була дана правова кваліфікація за ст.190 ч.1 КК України;

2) протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке що готується) зареєстрований в журналі обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події 03.12.2012 р. за №308, у якому зазначено, що ОСОБА_5 заявила, що з середини місяця 06 по 07 2012 р. за місцем проживання АДРЕСА_7, гр. гр. ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволодів сумою 1600 доларів США та 2850 грн., всього в сумі 19000 грн.;

3) копія розписки датованої 10.10.2012 р. , яка посвідчена підписом ОСОБА_5, де від імені ОСОБА_1 вказано, що він взяв у ОСОБА_5 в борг 1600 доларів США та 2850 грн., які зобов'язався повернути до 20 листопада 2012 р.

Таким чином, з наданих прокурором документів вбачається, що вони жодним чином не стосуються обставин, які сформульовані у обвинуваченні ОСОБА_1 за епізодом заволодіння майном ОСОБА_5, оскільки в цих документах йдеться про певні обставини в період з червня по липень 2012 р. та суму 1600 доларів США та 2850 грн. або 19 000 грн., тоді як у обвинуваченні зазначено період часу з травня 2012 р. та йдеться про суми 3150 грн. та 800 доларів США, що взагалі не відображено в жодному з документів, наданих стороною обвинувачення.

Крім того, з тексту копії розписки вбачається, що ОСОБА_1 брав у ОСОБА_5 1600 доларів США та 2850 грн., тобто суми, зазначені у заяві ОСОБА_5, у борг, а не як оплату за встановлення якихось комп'ютерних програм, зазначених у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_1 злочину.

Під час судового розгляду як свідок обвинувачення був допитаний ОСОБА_21 Суд вважає важливим підкреслити той факт, що зазначений свідок відмовлявся від явки до суду для допиту, писав заяву, що не має ні до кого претензій, вимагав не турбувати його викликами до суду. Після застосування до нього приводу, свідок ОСОБА_21 все ж з'явився до суду та дав показання, з яких вбачається, що він знав ОСОБА_1 як сусіда, давав декілька разів йому гроші, коли ОСОБА_1 просив його про це. Він робив це, щоб не залишати людину у біді. Потім ОСОБА_1 повернув борг, він розірвав розписку і на даний момент подробиць того, коли та на що ОСОБА_1 просив гроші, він не пам'ятає. ОСОБА_1 приходив до нього додому, він звертався до ОСОБА_1, щоби той навчив його користуватися ноутбуком, ОСОБА_1 встановлював якусь комп'ютерну гру. Інших подробиць він не пам'ятає, борг ОСОБА_1 йому повернув, хоча й пізніше, ніж вони домовлялися.

Отже, з показань свідка ОСОБА_21 також не вбачається підтвердження жодної з обставин, які зазначені у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_1 злочину. З показань свідка вбачається лише, що він давав ОСОБА_1 гроші в борг і той хоча і з запізненням, однак, повернув йому борг. Свідок ОСОБА_21 таким чином, не заявляв безпосередньо перед судом, що ОСОБА_1 отримав хоч якісь гроші за встановлення якихось програм, як це зазначено у обвинуваченні. Жодної фрази про обман чи зловживання довірою з боку ОСОБА_1 від свідка ОСОБА_21 у залі суду не пролунало.

Суд не надано жодних доказів того, що під час досудового розслідування було оглянуто комп'ютер, на якому встановлені ті програми, про які йдеться у обвинуваченні.

Потерпіла ОСОБА_5 на неодноразові судові виклики не з'являлася до суду, відмовлялася від отримання судового виклику, про що зазначено у рекомендованому повідомленні, надісланому на її адресу. Тільки після вручення ОСОБА_5 судового виклику працівником правоохоронного органу відповідно до ч.6 ст.135 КПК України, потерпіла з'явилася до суду, однак, ознайомившись зі своїми правами, зазначеними у врученій їй пам'ятці, скористувалася правом потерпілого, передбаченим п.6 ч.1 ст.56 КПК України та відмовилася давати показання у суді.

Таким чином, безпосередньо в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 не дала жодних показань проти ОСОБА_1, зокрема, й таких. які б підтверджували виклад фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_1 злочину, формулювання обвинувачення, зазначеного у обвинувальному акті.

Потерпіла надала суду розписку, з якої вбачається, що претензій до ОСОБА_1 вона не має у зв'язку з поверненням їй грошових коштів в сумі 16130 грн.

Стороною обвинувачення не надано ані жодних доказів, ані жодного аргументу того, що ця розписка та зазначена в неї сума повернутих грошей має хоч якийсь зв'язок з тим обвинуваченням, яке підтримував прокурор.

Таким чином, суд оцінюючи надані документи та показання свідка, вважає, що свій обов'язок, покладений на прокурора відповідно до ст.ст.91,92 КПК України щодо доказування у кримінальному провадженні події кримінального правопорушення (часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінального правопорушення); винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення; виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, прокурор не виконав і обвинувачення ОСОБА_1 за епізодом заволодіння майном ОСОБА_5 є недоведеним.

У судових дебатах прокурор, не привів жодного аналізу будь-якого з доказів, які були ним надані, та які надавали інші учасники судового провадження. З боку прокурора не було чути жодного спростування доводів сторони захисту, не приведено жодного аргументу на підтвердження доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочинів відносно майна ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Згідно зі ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення..

У відповідності до ч.1 ст. 373 КПК України, у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.

Оскільки згідно положень діючого кримінального процесуального закону, суд зобов'язаний обґрунтовувати свої висновки лише безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами, зібраними та наданими учасниками кримінального провадження, враховуючи обставини, встановлені судом, суд доходить висновку, що в рамках даного кримінального провадження, відносно ОСОБА_1 не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення у заволодінні майном ОСОБА_5, та ОСОБА_3 і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо доведеності участі обвинуваченого у вчиненні саме цих кримінального правопорушень, обставини яких викладені у обвинувальному акті.

Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, усі сумніві щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, тому суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 підлягає виправданню у зв'язку з недоведеністю його участі у заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 на загальну суму 42 663 грн. шляхом обману та зловживання довірою, тобто у кримінальному правопорушенні, кваліфікованому за ч.1 ст.190 КК України, а також у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_5 на загальну суму 9 542 грн. шляхом обману та зловживання довірою, тобто у кримінальному правопорушенні, кваліфікованому за ч.2 ст.190 КК України.

У зв'язку з тим, що кримінальне правопорушення за епізодом заволодіння майном ОСОБА_4, обвинувачення у якому ОСОБА_1 суд визнав доведеним, було кваліфіковане органом досудового розслідування за ст.190 ч.2 КК України з урахуванням обвинувачення по епізоду щодо ОСОБА_3 тільки за ознакою повторності, яка відсутня внаслідок недоведеності попереднього епізоду, суд вважає, що дії ОСОБА_1 за епізодом заволодіння майном ОСОБА_4 слід перекваліфікувати зі ст.190 ч.2 КК України на ст.190 ч.1 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство).

При призначенні покарання|наказання| суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи|речі|, особу|особистість| обвинуваченого. ОСОБА_1 раніше не судимий, характеризується позитивно, станом на час вчинення злочину притягувався до адміністративної відповідальності, на обліку|урахуванні| у нарколога і психіатра не перебуває|перебуває. Обставиною, яка пом'якшує покарання|наказання|, суд враховує добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, наявність неповнолітньої дитини.|щиросерде|, добровільне відшкодуваннЯ, Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Суд вважає, що ОСОБА_1 слід призначити покарання у виді обмеження волі.

Під час досудового розслідування 16 квітня 2013 р. щодо ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, строк дії якого закінчився відповідно до ст. 179, ч.6 ст.194, ст.203 КПК України. Відповідно до вимог ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи під час судового провадження застосовуються судом за клопотанням прокурора. Під час судового розгляду прокурором не заявлено клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1

Потерпілим ОСОБА_4 було заявлено цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 26340 грн., тобто тієї суми, якою ОСОБА_1 заволодів шляхом шахрайства. Під час судового розгляду ОСОБА_1 відшкодував потерпілому матеріальну шкоду у повному обсязі, у зв'язку з чим, потерпілий відмовився від підтримання позову у цієї частині. Крім того, потерпілим ОСОБА_4 було заявлено цивільний позов про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн. Під час судового розгляду ОСОБА_4 підтримав свій позов, мотивуючи заявлені вимоги тим, що внаслідок злочину, який вчинив ОСОБА_1, йому та його родині були причинені моральні страждання, на ґрунті з'ясовування відносин щодо обставин події, в його родині почалися сварки, він втратив довіру до людей. ОСОБА_1 позов не визнав. Суд доходить висновку, що потерплому дійсно було заподіяно моральну шкоду, він поніс втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, заподіяних злочинними діями обвинуваченого, який користуючись дружніми відносинами, обманув його, зловживаючи довірою, заволодів грошима його родини, чим викликав у потерпілого недовіру до людської гідності, честі, що безумовно є проявом моральної шкоди. Однак, суд вважає, що розмір заявленої вимоги є занадто збільшеним, тому з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу моральних страждань, вважає можливим задовольнити позов частково, в сумі 20 000 грн.

ОСОБА_3 було заявлено цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 42 663 грн. та моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Відповідно до ст.129 КПК України, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду. Таким чином, цивільний позов ОСОБА_3 слід залишити без розгляду.

Речових доказів для дослідження в судовому засіданні сторонами не надавалося.

Керуючись ст.ст. 370,371,373,374КПК України, суд -

З А С У Д И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч.1 КК України у обвинуваченні за епізодом заволодіння майном ОСОБА_4 і призначити йому покарання у виді одного року обмеження волі.

Цивільний позов ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Визнати невинуватим ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за ст.190 ч.1 КК України за епізодом заволодіння майном ОСОБА_3, та у пред'явленому обвинуваченні за ст.190 ч.2 КК України за епізодом заволодіння майном ОСОБА_5 та виправдати його у зв'язку з недоведеністю вчинення ним зазначених кримінальних правопорушень та за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Вирок суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду АРК через Керченський міський суд АРК протягом 30 днів з дня оголошення вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя С.О.Резниченко