ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа № 922/4424/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Тихий П.В.,

при секретарі Шевцові Є.О.,

за участю представників:

позивача - Єфременко О.О. (довіреність № 14-3 від 08.01.2014);

відповідача - Рожкова С.Г. (довіреність від 26.12.2013 р. за № 3927);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3766Х/1-28) на рішення Господарського суду Харківської області від 19 листопада 2013 року у справі № 922/4424/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ;

до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків;

про стягнення 33 576,09 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ "Харківгаз" про стягнення з відповідача на користь позивача 33576,09 грн., які складаються з: 7% штрафу у розмірі 16920,11 грн.; інфляційних витрат в сумі 552,93 грн., 3% річних в сумі 3679,08 грн. та пені в сумі 12423,97 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на невчасну сплату вартості природного газу, отриманого по укладеному між сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.11.2013 р. у справі № 922/4424/13 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково. Зменшено розмір пені та 7% штрафу на 50%, стягнуто з відповідача на користь позивача: пеню в сумі 6211,99 грн., 7% штрафу в сумі 8460,06 грн. та 3% річних в сумі 3679,08 грн. В задоволені іншої частини позовних вимог у розмірі 15224,98 грн. відмовлено.

Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 6211,98 грн. та 7% штрафу в сумі 8460,05 таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням обставин справи, просить в цій частині рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 6211,98 грн. та 7% штрафу в сумі 8460,05. В іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 р. у справі № 922/4424/13 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.01.2014 р.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 12183 від 17.12.2013 р.) не погоджується з доводами, викладеними у апеляційній скарзі, просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає необґрунтованим твердження апелянта про відсутність підстав для зменшення розміру пені та 7% штрафу на 50%. Зазначає, що головною причиною проведення невчасних розрахунків перед позивачем за спожитий природний газ є несвоєчасні розрахунки споживачів (населення, підприємств та організацій, які фінансуються з державного бюджету) за отримані від ПАТ "Харківгаз" послуги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 р. у справі № 922/4424/13 задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи з метою надання часу для примирення сторін, розгляд справи відкладено на 11.02.2014 р.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.02.2014 р. заявив клопотання (вх. № 1189 від 11.02.2014 р.), в якому зазначає, що сторонами укладено додаткову угоду № 2 від 26.01.2014 р. до договору купівлі-продажу природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО, якою передбачено здійснення остаточного розрахунку за газ у строк до 31.01.2014 р., та, посилаючись на ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, просить: 1) припинити провадження у справі в частині стягнення 7% штрафу у розмірі 16920,11 грн., інфляційних витрат в сумі 552,93 грн., 3% річних в сумі 3679,08 грн. та пені в сумі 12423,97 грн.; 2) вважати таким, що не підлягає виконанню на підставі наказу рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2013 р. у справі № 922/4424/13 в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 6211,99 грн., 7% штрафу в сумі 8460,06 грн. та 3% річних в сумі 3679,08 грн.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення його без задоволення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, додаткова угода № 2 від 26.01.2014 р. до договору купівлі-продажу природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО, на яку посилається представник відповідача в обґрунтування клопотання про припинення провадження у справі, була укладена сторонами після прийняття Господарським судом Харківської області рішення від 19.11.2013 р. Тому, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, зазначена додаткова угода не може бути врахована під час перегляду вказаного рішення в суді апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Харківміськгаз" (покупець) укладений договір на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 року № 12/1999-РО (а.с. 11-17).

Згідно п. 1.1., 1.2 вказаного договору, позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2012 році природний газ виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу, а відповідач зобов'язався приймати та оплачувати цей природний газ на умовах цього договору.

В розділі 2 договору на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО сторонами узгоджено кількість та якість природного газу, який позивач має передати відповідачу (а саме: позивач у період з 01.09.2012 р. по 31.12.2012 р. має передати відповідачу газ обсягом до 399,506 тис. куб. м.), та передбачено можливість змінювати обсяги отриманого газу в установленому порядку.

Відповідно до п. 3.6, 3.7 договору на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п. 6.1 цього договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця.

Згідно п. 6.2 договору на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п. 11.1 договору на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО, цей договір набув чинності з дати його підписання та скріплення їх підписів печатками сторін, та діє в частині поставки природного газу - з 01.01.2012 р. до 31.12.2012 р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО позивач поставив, а відповідач прийняв, протягом березня - грудня 2012 року природний газ обсягом 220,727 тис. куб. метрів на загальну суму 241715,67 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2012 р., 30.04.2012 р., 31.05.2012 р., 30.06.2012 р., 31.07.2012 р., 31.08.2012 р., 30.09.2012 р., 31.10.2012 р., 30.11.2012 р., 31.12.2012 р. (а.с. 19-28).

Проте відповідач, в порушення п. 6.1 договору на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО, оплату за поставлений природний газ здійснив з порушенням строків, встановлених договором, а саме: 28.03.2013 р. (а.с. 30).

Згідно п. 7.2. договору купівлі-продажу природного газу від 28.09.2012 р. № 12/4-325-ВТБ, у разі невиконання відповідачем п. 6.1, 6.2 цього договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

На підставі вищенаведеного та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача: пені в сумі 12423,97 грн.; 7% штрафу в сумі 16920,11 грн.; інфляційних витрат в сумі 552,93 грн.; 3% річних в сумі 3679,08 грн.; всього: 33576,09 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені та 7% штрафу, виходячи з наступного.

Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджуються умовою договору, згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в Постанові від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені та 7% штрафу за порушення договірних зобов'язань обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені та штрафу, заявлених до стягнення позивачем, на 50%, зважаючи на таке.

Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, передбачена ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки суд має взяти до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; майнові та інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому він просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 97% (а.с. 111).

З матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що предметом діяльності ПАТ "Харківгаз", зокрема, є створення, технічне обслуговування і експлуатація газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу; розподілення природного газу на території Харківської області; виконання ремонтів газопроводів, газових приладів та пристроїв, локалізація і ліквідація аварійних ситуацій, тощо. Здійснюючи відповідну діяльність, відповідач зобов'язаний забезпечувати безперебійне та безаварійне надання послуг, утримувати газові мережі, споруди на них, систему газопостачання та газифікації в належному стані.

Відповідно до п. 1.2 договору на купівлю-продаж природного газу від 09.04.2012 р. № 12/1999-РО, природний газ був отриманий відповідачем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу.

Саме несвоєчасні розрахунки споживачів (населення, підприємств та організацій, які фінансуються з державного бюджету) за отримані від ПАТ "Харківгаз" послуги призвели до порушення відповідачем строків оплати по договору. На підтвердження вищезазначеного відповідачем було надано інформацію про результати позовної роботи з населенням та підприємствами за 2010-2012 роки, інформацію про дебіторську заборгованість населення перед ПАТ "Харківгаз" за спожитий природний газ за 2011-2013 роки, інформацію про дебіторську заборгованість бюджетних організацій перед ПАТ "Харківгаз" за спожитий газ за 2011-2013 роки, інформацію про дебіторську заборгованість бюджетних організацій перед ПАТ "Харківгаз" за спожитий газ за 2011-2013 роки.

Враховуючи незадовільний фінансовий стан відповідача, заборгованість споживачів перед ним, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо зменшення розміру 7% штрафу та пені на 50%.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін в судовому засіданні, перевіривши наданий позивачем розрахунок сум, заявлених до стягнення з відповідача, вважає вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 3679,08 грн. такими, що підлягають задоволенню, як такі, що підтверджені матеріалами справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 552,93 грн., у зв'язку з їх неправомірним нарахуванням.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2013 р. у справі № 922/4424/13 прийняте з дотриманням всіх вимог матеріального та процесуального права, всебічною та вичерпною перевіркою обставин справи та підтверджується дослідженими доказами, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19 листопада 2013 року у справі № 922/4424/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений та підписаний 14.02.2014 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.