УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/96/14Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.
"05" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
Головуючого суддіКустової І.В.,
СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О.,
При секретаріМартиненко М.І.,
колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Кустової І.В.,
суддів Притуленко О.В.,
Ломанової Л.О.,
при секретарі Мартиненко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», треті особи: Комунальне підприємство «Комплексний благоустрій - 2000», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кафа Еко-Сервіс», ОСОБА_9, про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
08 лютого 2013 року представник позивача звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (далі - Страхова компанія) про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 17 жовтня 2012 року о 11 годині 40 хвилин у м. Феодосії за участю автомобіля ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 та автомобіля ВАЗ 2170 державний номер НОМЕР_2, що належить позивачу.
Позов мотивований тим, що постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 01 листопада 2012 року водія автомобіля ГАЗ 3307 ОСОБА_9, який знаходився у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кафа Еко-Сервіс», притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивачу заподіяно матеріальну шкоду у вигляді пошкодження належного йому автомобіля ВАЗ 2170. Цивільно - правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Кафа Еко-Сервіс», яке є орендарем автомобіля ГАЗ 3307, застрахована відповідачем. Але Страхова компанія відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що останній надав винній у ДТП особі (водію ОСОБА_9) розписку про відсутність у нього будь-яких претензій матеріального характеру, а також на те, що позивач у заяві на виплату страхового відшкодування надав неправдиву інформацію щодо неотримання страхового відшкодування від винної особи.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2013 року позов задоволений частково: стягнуто зі Страхової компанії на користь ОСОБА_6 у відшкодуванні матеріальної шкоди 4424,85 грн., судові витрати в сумі 1229,40 грн., всього 5654 грн. 25 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
Апелянт, посилаючись пункт 37.1.5 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вказує, що підставою відмови у здійсненні страхового відшкодування стало одержання страхувальником повного відшкодування шкоди за договором майнового страхування від особи, що її завдала. Апелянт наполягає на неправильній оцінці, яку суд надав наявній у справі розписці позивача про відсутність у нього претензій матеріального характеру до винної особи, та вказує, що відсутність у потерпілого вимог до винної особи вказує на відсутність у позивача вимог до страховика, який застрахував такі відповідні ризики.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та його представника, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що 17 жовтня 2012 року за участю водіїв ОСОБА_9 та ОСОБА_6 відбулася ДТП, у наслідок якої автомобіль позивача зазнав ушкоджень, а ОСОБА_6, - матеріальних збитків на суму 7524 грн. 85 коп. (а.с.113-121). Постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 01листопада 2012 року винну особу - ОСОБА_9 притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с. 8). У відшкодування спричиненої позивачу шкоди ОСОБА_9 передав йому 2600 грн., отримання яких підтверджено розпискою (а.с. 87). Власником автомобіля ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1 є Комунальне підприємство «Комплексний благоустрій - 2000» (а.с.56). Товариство з обмеженою відповідальністю «Кафа Еко-Сервіс», у трудових відносинах з яким знаходиться винна особа - ОСОБА_9, є орендарем вказаного автомобіля (а.с. 57, 58-61). Цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Кафа Еко-Сервіс» за спричинення особами, що керують автомобілем ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1, шкоди майну третіх осіб застрахована відповідачем - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша»; ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну май ну потерпілих, становить 50 000 грн. на одного потерпілого; розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, становить 510 грн. по кожному забезпеченому транспортному засобу (а.с. 51- 55). Страхова компанія 28 грудня 2012 року відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб - автомобіль ВАЗ 2170 державний номер НОМЕР_2 (а.с.9).
Ці обставини не заперечуються сторонами та підтверджені матеріалами справи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості вимог позивача. Суд дійшов висновку про відсутність у Страхової компанії підстав для відмови у здійсненні страхової виплати, оскільки відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, можливо лише при наявності її згоди на таке відшкодування, у разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах страхового відшкодування. Також суд дійшов висновку про відсутність обставин, передбачених пунктами 3, 4 частини 1 статті 991 ЦК України, на які посилається відповідач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У пункті 6 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки № 4 від 01 березня 2013 року зазначено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правової підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуюче характер відносин, яки між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що склали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Статтею 3 цього Закону передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує в установленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункти 22.1, 22.3 статті 22 вказаного Закону).
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлюваним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 вказаного Закону).
Ураховуючи обставини справи та вказані вимоги закону, суд першої інстанції обґрунтовано погодився з твердженням позивача про спричинення йому матеріальної шкоди у розмірі 7524 грн. 85 коп., що складає вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобілю та зменшив розмір відшкодування на суму, сплачену потерпілому винною особою (2600 грн.) та передбачений договором страхування розмір франшизи (510 грн.).
Доводи апеляційної скарги стосуються висновків суду щодо відсутності у Страхової компанії підстав для відмови у здійсненні страхової виплати потерпілій особі.
Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК України, частиною 1 якої визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, що їх завдала.
В обґрунтування заперечень щодо наявності у позивача права на відшкодування матеріальної шкоди за рахунок страховика Страхова компанія посилається на наявність розписки потерпілого про відшкодування йому матеріальної шкоди винною особою.
Проте, часткове відшкодування шкоди винною особою не звільняє страховика від виконання обов'язків за договором страхування та не обмежує право потерпілої особи на отримання страхового відшкодування від Страхової компанії в межах ліміту відповідальності.
Посилання апелянта на норми закону, які звільняють страховика від здійснення страхової виплати, колегія суддів до уваги прийняти не може, оскільки зі змісту пункту 4 частини 1 статті 991 ЦК України вбачається, що ця правова норма регулює питання повного відшкодування збитків, завданих майну страхувальника за рахунок страховика, а тому не стосується правовідносин сторін у справі.
Крім того, пункт 37.1.5 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на який посилається апелянт, виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 05 липня 2012 року, який набрав чинності 04 листопада 2012 року. Отже, апелянт посилається на норму закону, яка не діє.
Відповідно до положень частини 1 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» підлягає відхиленню, а рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2013 року - залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко