Справа      22ц-34      2008 р.                                     Головуючий по 1 інстанції

Категорія: № 39, 41                                                    Вітер Л.А.

                                                                                     Доповідач в апеляційній інстанції

                                                                                     Василенко Л.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2008 р. колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого                          Адаменко Л.В.

суддів                                     Василенко Л.І. Сіренка Ю.В.

при секретарі                         Пономаренко Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ВАТ "Христинівський молокозавод" на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2007 р. по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ "Христинівський молокозавод" про зміну підстави звільнення з роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,

 

встановила:

 

Позивачі звернувся в суд з позовом до ВАТ "Христинівський молокозавод" про зміну підстави звільнення з роботи з п. 2 ст. 41 на п. 1 ст. 36 КЗпП України, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивували тим, що вони: ОСОБА_1- працював у відповідача головним інженером енергетиком, а ОСОБА_2 - начальником відділу капітального будівництва та технічного переобладнання.

Наказом від 17.04.2007 р. позивачів було звільнено з роботи з 17.04.2007 р. за втрату довіри на підставі ч. 2 ст. 41 КЗпП України. Вважають вказане звільнення незаконним, так як відповідачем при звільненні були порушені вимоги трудового законодавства. 10.04.2007 р. позивачами були написані заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, а 17.04.2007 р. за пропозицією директора ними були переписані заяви, про звільнення з роботи за згодою сторін.

Трудові книжки позивачам були видані 31.05.2007 р. після неодноразових звернень, з записом про звільнення з роботи за втратою довіри.

Позивачі не вчиняли будь - яких винних дій, не відносяться до осіб, що обслуговують грошові та товарні цінності, звільнені без згоди профкому, без відібрання пояснень, у зв'язку з чим звільнення є незаконним.

Просили суд змінити формулювання причин звільнення з роботи з п. 2 ст. 41 на п. 1 ст. 36 КЗпП України, визнавши днем звільнення день ухвалення рішення у справі,

 

стягнути з відповідача на їх користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу, 3-х місячний заробіток за систематичне порушення трудового законодавства та моральну шкоду в сумі 3000 грн.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2007 р. позовні вимоги позивачів задоволені частково.

Змінено формулювання причин звільнення з роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з п. 2 ст. 41 на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та день звільнення з роботи з 17.04.2007 р. на 18.09.2007 р.

Стягнуто з ВАТ "Христинівський молокозавод" на користь ОСОБА_1 7415 грн. та на користь ОСОБА_2 6694, 20 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з ВАТ "Христинівський молокозавод" на користь ОСОБА_1 1000 грн. та на користь ОСОБА_2 1000 грн. моральної шкоди.

В частині позовних вимог про стягнення 3-х місячного заробітку за систематичне порушення трудового законодавства відмовлено.

Стягнуто з ВАТ "Христинівський молокозавод" на користь держави судовий збір в сумі 161, 09 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць на користь позивачів допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ВАТ "Христинівський молокозавод" просить рішення суду, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права скасувати, ухвалити нове рішення, яким позивачам відмовити в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що з'явились, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачів, районний суд виходив з того, що позивачі не відносяться до числа осіб, які можуть бути звільнені по ч. 2 ст.41 КЗпП за втратою довір'я, так як не є особами, які обслуговують грошові та товарні цінності. Враховуючи, що підстава звільнення позивачів являється незаконною, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачі підлягають звільненню за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін з 18.09.2007 p., а саме з дня винесення рішення, відповідно до поданих ними заяв зі стягненням на їхню користь заробітної плати за час вимушеного прогулу по день постановления рішення у справі та моральної шкоди.

Проте повністю з таким висновком погодитись не можна, так як вони не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права. У зв'язку з цим рішення суду підлягає зміні з ухваленням нового рішення.

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дано неправильну юридичну кваліфікацію, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність із чинним законодавством про працю.

Згідно з вимогами п. 2 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 28 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові цінності

 

або     товарні     цінності     (зайнятий     їх прийняттям, зберіганням,  транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва й інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1-працював у відповідача головним інженером енергетиком, ОСОБА_2 - начальником відділу капітального будівництва та технічного переобладнання і не відносились до числа осіб, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності.

Профспілковим комітетом, без виклику позивачів, було розглянуто подання генерального директора та дано згоду на звільнення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з роботи саме за п. 2 ст. 41 КЗпП.

При таких обставинах судова колегія вважає, що районний суд обґрунтовано дійшов висновку, що звільнення позивачів на підставі наказів № 105 і № 106 від 17.04.2007 р. за п.2 ст.41 КЗпП являлось незаконним.

На ряду з викладеним районний суд, вирішуючи спір, встановив, що фактично позивачі 11.04.2007 p., перебуваючи на роботі в стані алкогольного сп'яніння, після 14 години залишили свої робочі місця і до роботи в послідуючі дні не приступали, що стверджується актами, показами свідків.

З наведеними висновками суду погодились і позивачі, оскільки рішення суду ними не оскаржувалось.

Крім того судом встановлено, що маючи намір звільнитись, позивачами було подано заяви про звільнення за власним бажанням, з чим погоджувався і директор ВАТ, саме за пропозицією директора позивачами 17.04.2007 р. були написані заяви про звільнення з роботи вже за згодою сторін.

Таким чином враховуючи викладене, те що звільнення позивачів з підстав втрати довір'я є незаконним, з наказами про звільнення вони у визначеному законом порядку ознайомлені не були та подані позивачами заяви про їх звільнення за згодою сторін, які, як встановив суд першої інстанції, були предметом розгляду директором заводу, судова колегія погоджується з висновком районного суду щодо зміни формулювання причин звільнення з п. 2 ст. 41 на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Разом з тим суд першої інстанції, правильно визначивши правові взаємовідносини сторін, безпідставно змінив дату звільнення з 17.04.2007 р. на 18.09.2007 p., а саме на день постановления рішення та стягнув заробітну плату за час вимушеного прогулу саме по 18.09.2007 р.

За статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно до змісту ч.3 та ч. 4 ст. 235 наведеного Кодексу у разі визнання формулювання причин звільнення неправильними або такими, що не відповідають чинному законодавству, у випадках коли це не тягне поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причини звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

 

Під час розгляду спору судом встановлено, що трудові книжки позивачі отримали 31.05.2007 p., остаточний рахунок з ними було проведено 11.06.2007 р.

Позивачами не було доведено ту обставину, що неправильне формулювання причин звільнення перешкоджало їхньому працевлаштуванню, хоча обов'язок по доведенню вказаної обставини лежить саме на працівникові, отже на позивачах. Судом в рішенні суду також не наведено доказів, які б свідчили про неможливість працевлаштування ОСОБА_2 і ОСОБА_1

Беручи до уваги викладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17.04.2007 р. по 18.09.2007 p., тобто по день ухвалення рішення суду та при цьому вираховував розмір не з середнього заробітку, а відповідно до штатного розкладу.

Таким чином враховуючи наведені вимоги закону судова колегія приходить до висновку, що стягненню за час вимушеного прогулу підлягає середній заробіток ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за період з 17.04.2007 р. по 11.06.2007 p., а саме по день здійснення фактичного розрахунку з позивачами.

При визначені середньої заробітної плати судова колегія керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями) відповідно до абзацу 3 пункту 2 якого у всіх випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно до довідки ВАТ "Христинівський молокозавод" від 20.06.2007 р. середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 1360, 48 грн. (а. с. 30), ОСОБА_2 - 1083, 46 грн. (а. с. 33).

Отже стягненню підлягає на користь ОСОБА_1 - 1589, 06 грн., на користь ОСОБА_2 - 1373, 65 грн.

В частині стягнення моральної шкоди, судова колегія вважає, що позивачами та судом не доведено заподіяння моральної шкоди на задоволену судом суму, а саме по 1000 грн. на користь кожного.

Так під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У ст. 237-1 КЗпП України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно до роз'яснень викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

При визначені розміру завданої позивачам моральної шкоди судова колегія враховує встановлені судом беззаперечні обставини, а саме перебування їх на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння, залишення робочого місця, те, що в послідуючі дні позивачі до роботи не приступили, не довели, що неправильне формулювання причин звільнення перешкоджало їхньому працевлаштуванню, а отже і завдало моральних страждань. На ряду з викладеним враховує те, що підстава їхнього звільнення визнана не законною, позивачі у строки визначені трудовим законодавством не отримали трудових книжок та остаточний розрахунок при звільнені.

 

За викладених обставин, виходячи з принципів розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму стягнутої моральної шкоди на користь позивачів до 300 грн. на користь кожного.

У зв'язку зі зміною рішення, зменшенню підлягає розмір стягнутого судового збору до 59, 50 грн. (51 грн.   + 8, 50 грн.).

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

 

вирішила:

 

Апеляційну скаргу ВАТ "Христинівський молокозавод" задовольнити частково.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2007 р. змінити.

Встановити дату звільнення з роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17 квітня 2007 р.

Стягнути з ВАТ "Христинівський молокозавод" середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.04.2007 р. по 11.06.2007 р. на користь ОСОБА_1 1589, 06 грн. та ОСОБА_2 1373, 65 грн.

Зменшити розмір стягнутої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 300 грн. на користь кожного.

Зменшити розмір стягнутого судового збору з ВАТ "Христинівський молокозавод" на користь держави до 59грн.50 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.