УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 102/2030/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Ісроілова В.У.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Іващенко В. В.

"13" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіІващенко В.В.

СуддівБілоусової В.В., Дралла І.Г.

При секретаріЩегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6

на рішення Армянського міського суду АР Крим від 17 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

у листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що 22.08.2013 року позивач звернувся до Армянського міського суду АР Крим з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 10700 доларів США. 02.09.2013 року відкрито провадження по справі, справу призначено до судового розгляду на 18.09.2013 року. Ухвалою суду від 24.09.2013 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та рішенням Армянського міськрайонного суду АРК від 24.09.2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Ухвалою апеляційного суду АР Крим від 07.11.2013 року рішення Армянського міськрайонного суду АРК залишено без змін, ухвалу про забезпечення позову скасовано в зв'язку з тим, що під час розгляду справи у суді, а саме 16.09.2013 року ОСОБА_7 уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_8 Позивач вважає зазначений договір дарування недійсним через його фіктивність, зважаючи на те, що договір укладений з метою уникнути цивільної відповідальності за його позовом про стягнення суми боргу. За таких обставин позивач просить визнати договір дарування квартири недійсним та повернути сторони у первісний стан.

Рішенням Армянського міського суду АР Крим від 17 грудня 2013 року ОСОБА_6 у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що фіктивність правочинну підтверджується встановленими судом обставинами, а саме: заходи щодо відчуження квартири відповідачем приймались вже після порушення умов договору позики, оскільки право вимоги у позивача виникло 26.09.2010 року, в строк, встановлений договором, а не 02.09.2013 року - у строк відкриття провадження, як зазначив суд. Це свідчить про те, що відповідач знав про можливість арешту квартири, що є предметом договору дарування, і вжив заходи щодо уникнення відповідальності за позовом про стягнення суми боргу.

Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 не є обґрунтованою і не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що у сторін відсутній дійсний намір створити наслідки, які обмовлялись у договорі дарування. Окрім того, судом звернуто увагу на те, що позов, на який посилається ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, пред'явлений 22.08.2013 року, провадження у справі відкрито 02.09.2013 року, тобто маже через 1 місяць після прийняття відповідних заходів з боку ОСОБА_7 щодо дарування квартири, що підтверджується звітом про проведення незалежної оцінки квартири АДРЕСА_1 від 30.07.2013 року.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується судова колегія.

Судовим розглядом встановлено, що16.09.2013 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Армянського міського нотаріального округу АР Крим в реєстрі за №1570 (а.с.38-40).

З п.4 договору дарування вбачається, що відповідно до звіту про проведення незалежної оцінки квартири АДРЕСА_1 АР Крим від 30.07.2013 року, зробленого оцінювачем МП «Бізнес-експерт», вартість квартири становить 75941, 00 грн.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно врахувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Уразі якщо на виконання такого правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Згідно з відмітками в паспортах відповідачів, після укладення договору дарування, ОСОБА_7 11.10.2013 року знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, а ОСОБА_8 11.10.2013 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 32-37).

Отже, сторони правочину виконали конкретні дії на його виконання, що спростовує доводи апелянта про фіктивність вищезгаданого правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав суду таких належних та допустимих доказів, які б свідчили про фіктивність оспорюваного ним правочину.

Доводи апелянта про те, що фіктивність правочинну підтверджується встановленими судом обставинами, а саме: заходи щодо відчуження квартири відповідачем приймались ОСОБА_7 вже після порушення умов договору позики, оскільки право вимоги у нього виникло 26.09.2010 року в строк, встановлений договором, а не 02.09.2013 року - у строк відкриття провадження, як зазначив суд, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це є припущенням, а судове рішення не може ґрунтуватися лише на припущеннях.

Позивач не довів, що укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 діяли умисно, з метою звільнення однієї з них відповідальності за договором позики.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу відповідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення вищезгаданим вимогам відповідає, що згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 304, 308 ч.1, 314, 315, 319, 323, 324, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

УХВАЛИ Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Армянського міського суду АР Крим від 17 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді :