АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/ 2119 /2014 Головуючий у 1-ій інстанції - БасалаєваА.В.
Доповідач - Поливач Л.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Шахової О.В., Соколової В.В.
при секретарі Охневській Т.В.
за участю осіб: представника відповідача - адвоката ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу);
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», поданою представником Кіпчуком Ярославом Сергійовичем
на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 30 листопада2013 року
в с т а н о в и л а:
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 30.11.2013 року в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу) відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Кіпчук Я.С., діючи в інтересах ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Помилковим, на думку апелянта, є висновок суду першої інстанції стосовно початку перебігу строку позовної давності, а саме з моменту виникнення страхового випадку, оскільки право вимоги переходить до страховика після виплати страхового відшкодування та після встановлення вини особи у спричиненні шкоди, заподіяної ДТП, за рішенням суду, що розглядає справу щодо ДТП. Позивачем строк позовної давності не пропущено. Апелянт вказав на те, що позивач просив суд відшкодувати шкоду саме в порядку регресу, а суд безпідставно застосував до спірних правовідносин таке поняття як «суброгація».
В суді апеляційної інстанції представник відповідача адвокат ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Представник позивачка ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать розписки. Від представника позивача ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання. Неявка вказаних осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.03.2006 року між ОСОБА_6 та Відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ УКраїна» було укладено договір страхування транспортних засобів № 021.05856.36, предметом якого є страхування автомобіля «Peugeot», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
19.07.2006 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля та автомобіля VW, д.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 05.09.2006 року відповідача ОСОБА_3визнано винним в порушенні ПДР та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу.
19.07.2006 року до позивача звернувся страхувальник із заявою про пошкодження транспортного засобу у зв'язку із дорожньо-транспортною подією, яка є страховим випадком.
05.10.2006 року позивачем здійснено виплату страхового відшкодування.
Звертаючись до суду з позовом, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» вважає, що (в порядку регресу) в нього виникло право вимоги в межах фактичних витрат до особи, відповідальної за збитки.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги безпідставними виходячи з наступного.
Зазначені в апеляційної скарзі твердження апелянта про відсутність норми в чинному законодавстві України, терміну та поняття «суброгація», та неврахування судом першої інстанції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин висновків Верховного суду України та порушення з цих підстав норм процесуального права, відповідно, ч.2 ст.214 та абзацу 4 п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України, спростовуються наступним.
Відповідно до частин 1-2 статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Відповідно до змісту ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
В розділі «Спори щодо відшкодування збитків у порядку суброгації», Верховний Суд України в листі від 19.07.2011р. «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» надає роз'яснення поняття «суброгація» та звертає увагу судів на його відмінності від поняття «регресу».
Верховний Суд України зазначає, що відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках: 1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань; 2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).
Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювана шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгаціїнового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Далі Верховний Суд України зазначає, що і регрес, і суброгація виникають на підставі закону. Наприклад, право регресної вимоги встановлено для страховика за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров'ю умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо. Суброгація також виникає на підставі закону - ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування».
Крім того, Верховний Суд України звертає увагу на відмінності між зазначеними поняттями. За суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регресрегулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації, відповідно до ст. 993 ЦК України, встановлений особливий правовий режим.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку.
При суброгації перебіг строку позовної давностіпочинається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Верховний Суд України зазначає, що у чинному законодавстві термін «суброгація» у страхуванні застосовується лише в Кодексі торговельного мореплавства (стаття 269), де також обумовлюється перехід прав до страховика за договором морського страхування на застраховане майно.
Верховний Суд України також вказує, що розглядаючи такі справи, суди мають встановлювати не лише факти здійснення виплати страхового відшкодування, але й те, чи була застрахована цивільно-правова відповідальність осіб, винних у заподіянні збитків, до яких заявлено позов та в якому розмірі.
У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювана шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Тому, якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювана шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.
При суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювана шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Таким чином, розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не вправі вимагати від заподіювана шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику з порушенням умов договору страхування. Якщо розрахунок здійснювався за іншими правилами, ніж зазначено в договорі страхування, то при визначенні розміру вимоги страховика, який підлягає задоволенню, то із суми заподіюваної шкоди, виплаченої страховиком страхувальнику, виключається виплата, не передбачена договором.
Далі Верховний Суд України зазначає, що у порядку суброгації страховик не має права вимагати відшкодування вартості експертизи у зв'язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням, а спрямовані на визначення розміру збитків. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, яка відповідальна за спричинену шкоду.
Крім того, особа, відповідальна за збитки, відшкодовані у результаті страхування, не відповідає за прострочення, яке допустив страховик. Таким чином, страхувальник не має права вимагати від особи, відповідальної за шкоду, сплати процентів за прострочення страховика, який несвоєчасно виплатив відшкодування. Тому, таке право не може перейти в порядок суброгації. Проценти виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним власного зобов'язання перед страхувальником і не можуть бути стягнуті у порядку суброгації.
Слід також зазначити, що оскільки при суброгаціївідбувається заміна особи в зобов'язанні, та, враховуючи, що відповідно до ст.515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, відповідно, при укладенні договору особистого страхування у страховика немає правових підстав для стягнення виплаченого страхувальнику (вигодонабувачу) страхової виплати у порядку суброгації. Тобто, суброгація може застосовуватися лише до майнового страхування.
Аналогічне за змістом роз'яснення надається у розділі «Можливості застосування положень про регрес та суброгацію» листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2012р. «Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках». Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснює, що суброгація дає можливість суб'єктам вибрати момент, коли здійснювати це право, наприклад, після сплати страхового відшкодування чи під час сплати, а також можливі випадки застосування суброгації до виплати страхового відшкодування. На практиці це право використовується ще й до настання реальної виплати відшкодування.
Наприклад, якщо через ДТП третя особа серйозно пошкодила автомобіль страхувальника і проти неї порушено кримінальну справу, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подати позов до суду про стягнення з винного завданої шкоди в тій частині, яку страховик має сплатити страхувальникові.
Це робиться для того, щоб суд мав змогу врахувати претензії страховика при винесенні рішення у справі. Обсяг права вимоги не може перевищувати меж реально здійсненої виплати страхового відшкодування (воно може бути менше страхової суми, проте не перевищувати її). Таким чином, суброгація не передбачає переходу права вимоги до страховика в порядку регресу (в цьому випадку новий кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов'язання в повному обсязі).
Право вимоги, що переходить до страховика, здійснюється відповідно до правил, які регулюють відносини між страхувальником (вигодонабувачем) та особою, яка є відповідальною за збитки. Страхувальник (вигодонабувач) повинен передати страховику всі документи і докази, повідомити йому всі відомості, які є необхідними для здійснення страховиком такого права. Наприклад, документами можуть бути текст договору, платіжні доручення, квитанції, в тому числі й листування сторін, речові докази тощо. Документи та докази передаються, оскільки без них страховик не зможе реалізувати своє право вимоги.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що дане узагальнення спрямовано на формування єдиної судової практики, усунення недоліків та розбіжностей при вирішенні спорів, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Крім того, Постановою «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013р., пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам роз'яснення. Зокрема, в пункті 27 цієї Постанови знов звертається увага судів на відмінність поняття «регрес» та «суброгація».
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст.1191 ЦК України), а також ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, а для суброгації відповідно до ст.993 ЦК України і ст.27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ також нагадує, що при суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не має права вимагати від завдавана шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику у зв'язку з порушенням умов договору страхування.
Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення ст.515 ЦК України, суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Відповідно до ст. 980 ЦК України та ст.4 Закону України «Про страхування», майновим страхування є страхування з володіння, користування і розпорядження майном.
Таким чином, договір страхування транспортного засобу № 021.05856.36, укладений між ОСОБА_6 та Позивачем щодо застрахованого транспортного засобу PEUGEOT 206, номерний знак НОМЕР_1, є договором майнового страхування.
Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спірні правовідносини на підставі договору страхування транспортного засобу № 021.05856.36, укладеного між страховиком ОСОБА_6 та Позивачем щодо застрахованого транспортного засобу PEUGEOT 206, номерний знак НОМЕР_1, яким передбачається передача страхувальником своїх прав до страховику, ґрунтується не на праві регресу, а на праві суброгації.
Правомірним є висновки суду першої інстанції про застосування позовної давності.
Щодо зазначених в апеляційної скарзі тверджень апелянта про хибність висновків суду стосовно початку перебігу строку позовної давності з моменту виникнення страхового випадку, оскільки на його думку право вимоги переходить до страховика після виплати страхового відшкодування та після встановлення вини особи у спричиненні шкоди, заподіяної ДТП, за рішенням суду, що розглядає справу щодо ДТП, зазначені твердження спростовуються наступним.
Як вбачається з вищенаведеного, при суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, тобто коли трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу.
Відповідно до довідки ВДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 31.07.2006р. № 26912 та постанови Шевченківського районного суду м. Києва дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований транспортного засіб PEUGEOT 206, номерний знак НОМЕР_1, мала місце 19.07.2006р. Відповідно, перебіг позовної давності за зобов'язанням Відповідача почався саме з цієї дати, тобто з 19.07.2006р.
Оскільки з позовом до суду Позивач звернувся лише 05.10.2009р.,тобто більше, ніж через три роки, встановлені ст.257 ЦК України для загального строку позовної давності, то у суду першої інстанції виникли підстави для висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до Відповідача, в порядку ч.4 ст.267 ЦК України, на підставі спливу строків позовної давності.
Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» № 14 від 18.12.2009р., встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі.
В судовому засіданні 21.10.2013р. представником Відповідача було подано заяву про застосування строку позовної давності, яка була прийнята судом.
Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову апелянту в позові з підстав того, що про застосування позовної давності було заявлено представником Відповідача.
Не відповідають обставинам справитвердження апелянта про додержання строків позовної давності.
Відповідно до апеляційної скарги, повна виплата страхового відшкодування на користь страхувальника відбулася з 24.12.2009р. по 24.12.2009р., а тому позов було подано апелянтом з додержанням строків позовної давності 20.12.2012р.
Згідно зі ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно зі ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Згідно з ч.6 ст.261 ЦК України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Як вбачається із змісту позовної заяви та підтверджується матеріалами цивільної справи № 2-6536/2009, 05.10.2006р. апелянтом було подано до Поштово-пенсійного банку «АВАЛЬ», платіжне доручення № 18574 від 05.10.2006р. (копія роздруківки платіжного доручення № 18574 від 05.10.2006р. - додаток 11), яким здійснювалась оплата авторемонтних робіт (за ОСОБА_6) згідно наряду-заказу № 4498 від 20.07.2006р. по акту № 21.05856.36.L01.01 від 29.09.2006р. Тобто, 05.10.2006р. апелянтом було здійснено виплату страхового відшкодування на користь страхувальника.
Відтак, перебіг строку позовної давності за вимогою до Відповідача про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу) мав би розпочатися 05.10.2006р.
Але, будь-яких доказів списання грошових коштів з поточного рахунку Апелянта № 26501120 в Поштово-пенсійним банком «АВАЛЬ», код банку 300335, та здійснення оплати останнім платіжного доручення № 18574 від 05.10.2006р., окрім роздруківки зазначеного платіжного доручення, апелянтом до позову не надано.
Згідно з матеріалами цивільної справи № 2-6536/2009, провадження за якою було відкрито 22.10.2009р., всупереч зазначеному в апеляційній скарзі, апелянт звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до Відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу не 20.12.2012р.,а 05.10.2009р.,відправивши позов до суду поштою. Про що свідчить штамп поштового відділення на конверті.
Отже, якщо уявити, що право вимоги Апелянта до Відповідача ґрунтуються не на праві суброгації, а на праві регресу (наприклад, за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів), то навіть і в цьому випадку, строк позовної давності за зобов'язанням в порядку регресу до Відповідача сплинув би 04.10.2009р., а позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди (в порядку регресу), була подана апелянтом до суду з порушенням строків позовної давності, за межами встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, в апеляційній скарзі представником апелянта не доведено належними засобами доказування доводівпро порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ч.1 ст.261, ст.993, п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України, та норм процесуального права, зокрема, ч.2 ст.214 та абзацу 4 п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України.
Отже, твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», подану представником Кіпчуком Ярославом Сергійовичем відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 30 листопада2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: