ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
11.02.2014 Справа №901/166/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сакська водна компанія»
до відповідача Первомайської центральної районної лікарні
про стягнення заборгованості
Суддя Ейвазова А.Р.
Представники :
від позивача - Черкашина К.О. за довіреністю від 11.12.2013;
від відповідача - Попович В.М. за довіреністю № 339 від 10.02.2014.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сакська водна компанія» (далі - ТОВ «Сакська водна компанія») звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Первомайської центральної районної лікарні та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 187 178,98 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, ТОВ «Сакська водна компанія» посилається на те, що згідно з концесійним договором №1 від 01.03.2013 їй передано право здійснювати управління цілісним майновим комплексом систем водопостачання комунальної власності територіальної громади Первомайської селищної ради та, у відповідності з рішенням Первомайської селищної ради від 08.02.2013 №1, товариство надає послуги з водопостачання та водовідведення у Первомайському районі, зокрема, відповідачу. При цьому, незважаючи на відсутність письмового договору між сторонами, Первомайській центральній районній лікарні надані послуги за період з 01.03.2013 по 17.10.2013 з водопостачання та водовідведення, які відповідачем прийняті, однак, на вимогу від 06.12.2013 про оплату у встановлений строк не оплачені (а.с. 2-4).
Відповідач у справі - Первомайська центральна районна лікарня у відзиві на позов зазначила про відсутність вини у тому, що сторонами не укладено відповідний договір на водопостачання та водовідведення. Так, відповідач вказує, що позивачем не були надані вчасно документи, необхідні для проведення процедури закупівлі, такі документи надані лише 23.10.2013 і за період з 01.04.2013 по 18.10.2013 утворилась заборгованість у розмірі 187 178,98 грн. за фактично надані послуги щодо яких необхідно було провести процедуру закупівлі, однак, норми Закону України «Про здійснення державних закупівель» не передбачають можливості укладення договору на суму заборгованості, яка утворилась до проведення процедури закупівлі та укладення договору (а.с.38-39).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, відповідач - просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
17 сесією 6 скликання Первомайської селищної ради Первомайського району Автономної Республіки Крим прийнято рішення від 08.02.2013 № 1 «Про затвердження результатів концесійного конкурсу та передачу в концесію цілісного майнового комплексу з централізованого водопостачання, водовідведення, цілісного майнового комплексу зі збору та вивозу ТПВ, повноважень з виконання послуг з поточного утримання жилого фонду комунальної власності територіальної громади Первомайської селищної ради (а.с.29).
Так, відповідно до п.2 рішення визначено ТОВ «Сакська водна компанія» переможцем концесійного конкурсу з передачі в концесію цілісного майнового комплексу по централізованому водопостачанню, водовідведенню, цілісного майнового комплексу зі збору та вивозу ТПВ, з виконання послуг з поточного утримання жилого фонду комунальної власності територіальної громади Первомайської селищної ради.
Пунктом 3.1 вказаного рішення визначено передати цілісний майновий комплекс з централізованого водопостачання і водовідведення в концесію ТОВ «Сакська водна компанія» строком на 15 років.
Також, п. 5 рішення дозволено ТОВ «Сакська водна компанія» використовувати діючі станом на 08.02.2013 тарифи з надання послуг з водопостачання та водовідведення, збору та вивозу ТПВ, з поточного утримання жилого фонду комунальної власності територіальної громади Первомайської селищної рад у відповідності з рішенням 16-ї сесії 6-го скликання Первомайської селищної ради від 28.12.2012 № 5.
На підставі вищевказаного рішення між Первомайською селищною радою та позивачем - ТОВ «Сакська водна компанія» укладено концесійний договір від 01.03.2013 №1, відповідно до якого позивачу Персомайською селищною радою передано на платній, строковій основі на 15 років право здійснювати управління (експлуатацію) об'єктом концесії та його суттєвого покращення з метою задоволення громадських потреб в сфері водопостачання, водовідведення комунальної власності споживачів територіальної громади Первомайської селищної ради за умови своєчасної та повної сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору (а.с.24-28).
Згідно з цим договором, позивач набув право здійснювати підприємницьку діяльність на основі управління (експлуатації) об'єктом концесії (п.7.1 договору), у т.ч. цілісним майновим комплексом системи водопостачання та водовідведення, яке є власністю територіальної громади селища Первомайське.
Відповідно до п. 34 договору його укладено строком на 15 років і діє він з 01.03.2013 по 01.03.2028.
Факт передачі Первомайською селищною радою Первомайського району Автономної Республіки Крим та прийняттям позивачем об'єктів концесії підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 01.03.2013, які підписано головою селищної ради та генеральним директором ТОВ «Сакська водна компанія» (а.с. 68-73).
Як зазначає позивач у позовній заяві, ним у період з 01.03.2013 по 17.10.2013 надавались відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення як виконавцем відповідних послуг на території селища Первомайське, визначених вказаним рішенням органу місцевого самоврядування.
Факт надання таких послуг, їх обсяг та вартість відповідачем під час розгляду спору у даній справі визнаний, що підтверджується складеними сторонами актами станом на 01.09.2013, 17.10.2013 (а.с.20-21)., згідно з яких у період квітень-жовтень 2013 року спожито відповідачем 5513м3 води на суму 96 764,80грн. та відведено 4225,56м3 стоків і вартість відповідних послуг становить 90414,18грн.
Предметом спору у даній справі є наявність чи відсутність у відповідача обов'язку оплатити такі послуги.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджував про виникнення між сторонами у справі фактичних договірних відносин з надання послуг, з чим погоджується суд з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон),
комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Таким чином, у відносинах сторін у справі, позивач є виконавцем відповідних послуг, а відповідач - споживачем комунальних послуг (водопостачання та водовідведення).
Як визначено ст.3 Закону, предметом його регулювання є, зокрема, правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, отже, норми відповідного Закону регулюють відносини сторін у даній справі.
Так, згідно п.1 ч.3 ст.20 Закону, до обов'язків споживача належить обов'язок укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; а до обов'язків виконавця, в силу п.п.1,2, ч.2 ст.21 Закону, - забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору; підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Отже, укладення відповідного договору на надання комунальних послуг є обов'язком споживача та виконавця.
В силу ч. 2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При цьому, в силу ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Так, згідно ч. 4 ст.203 ЦК України, правочин (договір є правочином за змістом ч.2 ст.202 ЦК України) має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Як визначено ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Між тим, згідно ч.1 ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами; при цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Факт наявності між сторонами відносин з водопостачання та відведення стоків підтверджуються відповідними актами звірки, у яких зазначено період надання послуг, їх вид, обсяг, встановлений органом місцевого самоврядування тариф та загальні суми нарахувань за певні періоди (а.с. 20-21). Підписавши відповідні акти звірки, сторони підтвердили наявність між ними домовленості щодо надання відповідних послуг у певному обсязі та фактичне їх надання. При цьому, відповідач під час розгляду спору по суті не надав належних та допустимих доказів того, що він відмовився від надання таких послуг та просив відключити його від водопостачання та водовідведення.
Отже, зазначені письмові докази підтверджують наявність між сторонами договірних відносин з водопостачання та водовідведення, які не оформлені шляхом складання договору у письмовій формі, однак, підтверджуються письмовими доказами, що свідчить про наявність між сторонами господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При розгляді справи по суті, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, якими, в силу ч.1 ст.218 ЦК України, є лише письмові докази, встановлення певного строку оплати таких послуг за домовленістю сторін, отже, строк виконання зобов'язання з оплати є невизначеним.
Між тим, позивачем направлено відповідачу вимогу про оплату, яка отримана згідно штампу відповідача 06.12.2013 та зареєстрована за вх.№2671 (а.с.22), яка у семиденний строк, встановлений ч.2 ст.530 ЦК України, не виконана.
Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості за надання послуг у відповідному періоді на вказану суму.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Посилання відповідача на необґрунтованість вимоги про стягнення через відсутність письмового договору з позивачем на надання послуг, є безпідставними, оскільки такі послуги фактично відповідачем отримані та спожиті, а посилання відповідача на норми Закону України «Про державні закупівлі» безпідставні, оскільки в силу п.2 ч.4 ст.2 Закону, особливості закупівлі послуги з централізованого водопостачання та водовідведення визначається окремим законом.
Отже, відповідач, не виконавши зобов'язання з оплати наданих послуг, допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 187 178,98 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 3 743,58 грн.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 13.02.2014.
Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2.Стягнути з Первомайської центральної районної лікарні на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сакська водна компанія» 187 178,98грн. основної заборгованості та 3 743,58грн. в рахунок відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя А.Р. Ейвазова