Головуючий суду 1 інстанції - Ляшенко М. А.

Доповідач - Медведєв А. М.

Справа № 433/1091/13-ц

Провадження № 22ц/782/480/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Медведєва А. М.,

суддів: Соловей Р. С., Лозко Ю. П.,

при секретарі - Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області в інтересах ОСОБА_2 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 18 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, в якому просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу вищевказаної квартири. Вони виконали один перед одним усі обумовлені умови договору купівлі-продажу вищевказаної квартири. Позивачем зі своєї сторони було передано відповідачу грошові кошти за купівлю квартири, а відповідач, як продавець, склав відповідну письмову розписку про отримання грошових коштів та відсутність претензій матеріального характеру до позивача. В майбутньому вони мали намір нотаріально посвідчити укладений між ними договір купівлі-продажу квартири, але, як виявилося, вищевказана квартира залишилася після смерті матері та батька відповідача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а відповідач після смерті батьків переоформив на себе лише 1/3 частку цієї квартири, але фактично є єдиним спадкоємцем після смерті батьків та власником спірної квартири, інших спадкоємців немає. У зв'язку з викладеними обставинами, позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права, оскільки нотаріальне посвідчення правочину (договору купівлі-продажу квартири) в даному випадку є неможливим.

Оскаржуваним рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 18 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені. Суд визнав за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Луганської області з рішенням суду не згоден, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд виходив з того, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Позивачем було передано ОСОБА_2 відповідну грошову суму за купівлю вищевказаної квартири, однак відповідач, всупереч існуючій між сторонами домовленості, ухилився від нотаріального посвідчення цього договору. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру підлягають задоволенню.

Однак, з такими висновками суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3 не заявлялись і не могли бути заявлені, оскільки такий письмовий договір сторонами взагалі не укладався, а тому і не міг бути нотаріально посвідченим. З цих підстав відповідач ОСОБА_2 не міг і ухилитися від нотаріального посвідчення договору, якого фактично не існувало. При цьому, судова колегія враховує і те, що відповідач ОСОБА_2 не міг укласти договір купівлі-продажу всієї квартири АДРЕСА_1, оскільки є власником лише 1/3 її частки, що підтверджується копією витягу про реєстрацію власності на нерухоме майно (а. с. 25).

Крім цього, відповідно до висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ України № 1 від 14 січня 2014 року (а. с. 54-58), підпис на розписці про отримання 3 000 доларів США за продаж вищевказаної квартири (а. с. 28) був виконаний не відповідачем ОСОБА_2, а іншою особою.

Разом із цим, посилання суду на те, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, в якій зазначив, що він не заперечує проти позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спірну квартиру та просить суд розглянути справу за його відсутності, не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи такої заяви не містять.

Враховуючи те, що висновки суду не відповідають матеріалам справи, вимогам закону і спростовуються доводами апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Луганської області підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання права власності за необґрунтованістю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 18 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: