РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 123/2563/13-ц Номер провадження 2/123/16/2014
07.02.2014 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді Долгополова А.М.
секретаря Лідовської Д.В., за участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримбудстройпроект», треті особи ОСОБА_4, АКІБ «Укрсиббанк» про розподіл спільного майна подружжя,
за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя,
та за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про зобов'язання сплатити грошові кошти
в с т а н о в и в :
позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримбудстройпроект» про розподіл спільного майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що 25.09.1998 року вступила у шлюб з відповідачем, від якого мають дочку ІНФОРМАЦІЯ_1. За час сумісного проживання за спільні кошти вони придбали наступне майно: квартиру по АДРЕСА_1, оптовороздрібний склад по АДРЕСА_2, склад НОМЕР_1 у ТОВ «Кримсоюзстройпроект», гараж для автомобіля у ГБК №8 по пров. Бокуна,37 у м. Сімферополі, автомобіль УАЗ д.н. НОМЕР_3 У жовтні 2008 року відповідач заявив, що все майно належить виключно йому, але вона має право на половину від цього майна. В процесу розгляду справи позивачка уточнила позовні вимоги та зазначила, що об'єктами спільної сумісної власності подружжя є наступне майно: квартира АДРЕСА_1, яка на даний час знаходиться у розпорядженні відповідача; внесок у статутний капітал ТОВ «Кримбудстройпроект» в розмірі 1,04% вартістю 7527 грн; гараж НОМЕР_4 ГБК №8 по пров. Бокуна, 37 у м. Сімферополі вартістю 100232 грн, який на даний час проданий відповідачем; автомобіль «УАЗ 452 Д» д.н. НОМЕР_3 вартістю 5227,45 грн, який проданий відповідачем; автомобіль «Тойота камрі» д.н. НОМЕР_5 2007 року випуску вартістю 162 383,79 грн, для придбання якого в АКІБ «Укрсиббанк» 17.05.2007 року був взятий споживчий кредит, який на момент розірвання шлюбу не був сплачений повністю, внаслідок чого позивачка була змушена погашати кредит в розмірі 62516,05 грн з власних коштів, таким чином, зазначене майно підлягає поділу виходячи з його середньої вартості; житловий будинок по АДРЕСА_3 вартістю 624 759,9 грн, який 28.10.2011 року вибув з володіння сторін та знесений. Крім того, для придбання зазначеного житлового будинку сторонами 19.08.2008 року був взятий споживчий кредит в АКІБ «Укрсиббанк» в сумі 624 759,9 грн. В період з серпня 2008 року по січень 2011 року сторони з коштів родини сплачували кредит, але у 2011 році виплата припинилася та виникла заборгованість, яку 12.04.2012 року сторони погасили, виплативши банку 878 350 грн. Таким чином, споживчий кредит, отриманий для придбання житлового будинку є спільним майном подружжя, тому виконане грошове зобов'язання по погашенню кредиту з урахуванням відсотків за відрахуванням вартості житлового будинку в сумі 253 590,1 грн (878350 - 624759,9 грн) підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації. Податкове зобов'язання в розмірі 42095,18 грн також є спільним майном, що підлягає поділу. Також 12.04.2012 року позивачка з метою погашення заборгованості перед банком за договором кредиту уклала договір позики на суму 56000 грн, яку повинна повернути до 31.12.2012 року. Зазначену суму ОСОБА_2 змушена була повернути зі спільних коштів, тому дані грошові кошти також підлягають поділу. Таким чином за час шлюбу сторонами придбано сумісне майно в сумі 1 627 204,37 грн, на даний момент в натурі мається майно на суму 445 432 грн. Вартість майна, що відчужене без згоди другого з подружжя майно на суму 1 181 772,37 грн. Вважає, що при поділі майна, необхідно відступити від рівності часток подружжя по мотивах того, що позивачка для погашення кредитних зобов'язань перед банком, змушена була продати належну їй на праві власності квартиру по вул. Гоголя, автомобіль Тойота камрі, внаслідок чого вона з донькою до даного часу не мають окремого житла, змушені знімати квартиру. Оскільки відповідача неодноразово здійснював дії всупереч інтересам родини, вважає за необхідне поділити майно з відступленням від принципу рівності часток. На підставі викладеного остаточно просила суд:
1. Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя наступне майно:
- квартиру АДРЕСА_1 вартістю 437905 грн;
- 1,04 % частки статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект» вартістю 7527 грн;
- гараж НОМЕР_4 ГБК №8 по пров. Бокуна, 37 у м. Сімферополі вартістю 100232 грн;
- автомобіль «УАЗ 452 Д» д.н. НОМЕР_3 вартістю 5227,45 грн,
- автомобіль «Тойота Камрі» д.н. НОМЕР_5 вартістю 162 383,79 грн,
- житловий будинок у АДРЕСА_3 варіттсю 624 759,9 грн,
- суму виплат за грошовим зобов'язанням перед АКІБ «Укрсиббанк» за договором кредиту від 19.08.2008 року в розмірі 253590,1 грн та податкове зобов'язання в сумі 42095,18 грн,
- суму грошового зобов'язання за договором позики від 12.04.2012 року в розмірі 56000 грн. на загальну суму 1 627 204,37 грн.
2. Поділити спільне сумісне майно подружжя:
- припинити право власності відповідача ОСОБА_3 та визнати право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1,
- визнати право власності ОСОБА_2 на 0,52 % частки статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект»,
- визнати право власності ОСОБА_3 на 0,52 % частки статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект»,
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у зв'язку з неможливістю виділу в натурі в розмірі 229 970,77 грн.
3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати: на сплату правової допомоги 6000 грн, на сплату судових експертиз 7510 грн, сплату судового збору в розмірі 3441 грн, а всього 16 951 грн.
ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що у первісному позові ОСОБА_3 враховане не все майно, нажите за період шлюбу. В процесі судового розгляду ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги та остаточно просив суд:
1. Визнати спільним майном подружжя наступне майно:
- квартиру АДРЕСА_4;
- квартиру АДРЕСА_1,
- автомобіль Тойота Камрі д.н. НОМЕР_5,
- автомобіль УАЗ д.н. НОМЕР_3
- податкове зобов'язання в сумі 42095,18 грн.
2. Визнати за ОСОБА_3 ? ідеальної частки квартири АДРЕСА_4, стягнувши на його користь ? вартості за Договором купівлі-продажу.
3. Визнати за ОСОБА_3 ? ідеальної частки автомобіля Тойота Камрі д.н. НОМЕР_5, як сумісно нажите майно, стягнувши на його користь ? вартості за товарознавчою експертизою.
4. Визнати за ОСОБА_2 ? частки податку на прибуток за кредитним договором №11383365000 від 19.08.2008 року, що складає 21 047,59 грн.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання сплатити грошові кошти, мотивуючи свої вимоги тим, що у списку майна, що підлягає поділу, зазначена квартира АДРЕСА_4. Зазначена квартира належить їй в цілому, але оформлена була на її доньку ОСОБА_2 Позивачка разом з донькою ОСОБА_13 та чоловіком були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_4. По сусідству звільнялася квартира та для того, щоб її придбати, запропонували придбати родині Буніних, яка в ній мешкала, квартиру на АДРЕСА_5. Вона за власні кошти придбала квартиру на вул. Жукова, сусіди переїхали до неї, а вони зробили обмін та прописали ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_4, так як вона єдина з них не приймала участі у приватизації. Після цього вона приватизувала цю квартиру на доньку ОСОБА_2. Родина відповідачки ОСОБА_2 ніколи не мешкала в цій квартирі, так як вони мешкають на АДРЕСА_1 За комунальні послуги сплачувала позивачка. Разом з тим, вона дізналася, що відповідачка продала цю квартиру іншим особам, фактично позбавивши її права на житло. На підставі викладеного просила суд зобов'язати ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_4 грошові кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_4.
В ході судового засідання адвокат позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволені по мотивах викладених в позовній заяві та описаним вище. Також заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання сумісним майном подружжя квартири АДРЕСА_4, оскільки дана квартира була придбана позивачкою в порядку приватизації, а тому вважається її особистим майном. Більш того, 16.02.2013 року зазначена квартира була продана за договором купівлі-продажу з письмової згоди відповідача ОСОБА_3, що свідчить про відсутність підстав для її поділу. Також автомобіль Тойота, для придбання якого ОСОБА_2 оформила кредит, на даний час за нею не зареєстрований. Боргове зобов'язання за кредитним договором нею повністю виконано, отже і податок на прибуток не підлягає поділу між подружжям. ОСОБА_3 не надав суду доказів того, що все перелічене у позові майно не є об'єктом права сумісної власності подружжя. На даний час практично все майно подружжя продане, у наявності є лише квартира АДРЕСА_1 та 1,04 частки у статутному капіталі ТОВ «Кримсоюзстройпроект», який є також сумісним майном подружжя та підлягає поділу у рівних частках. Таким чином, просив відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 в частині, що не суперечить первісному позову, а також відмовити у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_4
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 в суді наполягала на задоволенні зустрічних позовних вимог та частково визнала вимоги ОСОБА_2 в частині, що не суперечить зустрічному позову. Також пояснила, що після закінчення коледжу у 1997 року ОСОБА_2 ніде не працювала, джерел прибутку у неї не було, родину завжди утримував ОСОБА_3, оскільки був приватним підприємцем. В частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому вимоги є необґрунтованими, оскільки дана квартира підлягає поділу між подружжям у рівних частках. Крім того, підстав для стягнення компенсації за частку даної квартири також немає, оскільки згоди на отримання також компенсації ОСОБА_3 не надавав. Стосовно поділу статутного капіталу ці вимоги не засновані на законі, оскільки внесок до статутного фонду не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до норм ст.61 Сімейного кодексу. Вимоги позивачки в частині стягнення ? частки вартості гаражу також не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 набув право власності на нього, зокрема зареєстрував його у встановленому порядку, ніяких правовстановлюючих документів на нього суду не надано. Підстав для стягнення компенсації ? частки даного гаражу немає, оскільки гараж не зареєстрований як об'єкт нерухомості. Більш того, на даний час гараж проданий іншій людині. З вимогами про визнання автомобіля УАЗ частково згодна, він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та підлягає поділу по ? частці кожному з подружжя. Разом з тим, не згодна з вартістю 5227,45 грн, оскільки вона не обґрунтована позивачкою, та жодного платіжного доручення немає. Автомобіль Тойота Камрі є об'єктом сумісної власності подружжя та підлягає поділу по ? частки. Даний автомобіль придбаний в кредит, який був погашений в період шлюбу, але ОСОБА_2 продала даний автомобіль без згоди чоловіка та компенсацію ? частки чоловіку не сплатила, що було підтверджено в ході судового розгляду представником позивачки. Таким чином, ОСОБА_3 має право на компенсацію ? частки даного автомобілю. Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення грошової компенсації за житловий будинок по АДРЕСА_3 є необґрунтованими, оскільки для придбання даного будинку відповідачем в період шлюбу був взятий кредит, який погашений також в період шлюбу. Також грошові кошти, виплачені банку за кредитним зобов'язанням, не є об'єктом сумісної власності подружжя. Вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення 56 000 грн, які вона отримала за договором позики у ОСОБА_7, не підлягають поділу, оскільки взяті та повернуті вони були в період шлюбу з сумісних коштів подружжя. Разом з тим, квартира АДРЕСА_4 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, враховуючи, що на даний час вона продана, на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню компенсація вартості ? її частки. Також заперечувала проти задоволення вимог по стягненню витрат на правову допомогу та судового збору, оскільки витрати понесли обидві сторони та надання правової допомоги в сумі 6000 грн позивачкою не доведено.
Третя особа у справі, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 в суді наполягала на задоволенні її позову до ОСОБА_2, пояснивши, що квартира АДРЕСА_4 не належить ОСОБА_2, фактично придбана за її кошти, тому позивачка ОСОБА_2 повинна відшкодувати їй половину її вартості. Також підтримала позовні вимоги ОСОБА_3 в усій частині, окрім вимог на квартиру АДРЕСА_4, проти задоволення позову ОСОБА_2 заперечувала.
Представник третьої особи у справі ПАТ «Укрсиббанк» Полевік І.М. в суді пояснила, що між банком та ОСОБА_2 17.05.2007 року був укладений кредитний договір № 11155517000, згідно котрому їй був виданий кредит для придбання автомобіля. З метою забезпечення виконання зобов'язань у заставу був переданий автомобіль Тойота Камрі д.н. НОМЕР_5. Кредит був погашений 13.03.2013 року у повному обсязі. Крім того 19.08.2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №11383365000, згідно котрому йому був наданий кредит в сумі 129000 доларів США. З січня 2011 року він припинив виконання зобов'язань, у зв'язку із чим кредит вийшов на прострочення. У квітні 2012 року ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості сплатив 110 000 доларів США, що еквівалентно 878350 грн. Залишок заборгованості був списаний банком, внаслідок чого у ОСОБА_3 виникло податкове зобов'язання перед бюджетом зі сплати податку в розмірі 42095,18 грн. Станом на 05.02.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 невиконаних зобов'язань перед банком не мають, у зв'язку із чим рішення суду у справі не впливає на права та обов'язки банку.
Представник відповідача ТОВ «Кримбудстройпроект», будучі належним чином сповіщеним про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився, надіслав телефонограму про розгляд справи за його відсутністю. Відповідно до ст.169 ЦПК України справа розглянута за відсутності представника відповідача ТОВ «Кримсоюзстройпроект», сповіщеного належним чином, згідно його заяви про це.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, а позов третьої особи ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини, які витікають з права власності на спільне майно подружжя, що регулюються Сімейним кодексом та Цивільним кодексом України, а також в частині позовних вимог на квартиру АДРЕСА_4 дані правовідносини регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю України (ред. 1969 року).
Сторони уклали шлюб 25.09.1998 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6. (а.с.48 т.1).
Сторони мають дитину ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 (а.с.10 т.1).
Заочним рішенням від 14.03.2013 року шлюб між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірваний (а.с.191 т.1).
Згідно реєстраційної картки транспортного засобу власником автомобіля УАЗ 452 Д був ОСОБА_3 (т.1 а.с.4,45).
Відповідно до висновків автотоварознавчої експертизи НОМЕР_4 від 25.10.2013 року середня ринкова вартість автомобіля ідентичного за маркою, моделі та року випуску автомобіля УАЗ 452 Д д.н. НОМЕР_3 становить 5227,45 грн. (а.с.153-157 т.1).
За договором НОМЕР_4 від 16.02.2013 року гараж НОМЕР_4 у ГБК -8 належав на праві власності ОСОБА_3 (а.с.6-7 т.1).
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи №92 від 12.07.2013 року ринкова вартість гаражу НОМЕР_4 у ГБК №8 по провулку Бокуна, 37 у м. Сімферополі складає 100232 грн. (а.с.92-102 т.1).
З відповіді голови правління ГБК №8 від 08.01.2014 року вбачається, що ОСОБА_3 був членом ГБК №8 з 10.07.2003 року по 10.03.2013 року, мав у власності гараж НОМЕР_4. 10.03.2013 року гараж ним проданий. (а.с.239).
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.09.1998 року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 (а.с.38 т.1).
Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 24.10.2013 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 437905 грн. Поділ в натурі даної квартири є технічно неможливий (а.с.159-173).
За договором купівлі-продажу від 05.03.2002 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_5, після чого відповідно до договору купівлі-продажу від 20.06.2002 року продала дану квартиру ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.39,40 т.1).
Випискою з рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АРК від 24.05.2002 року дозволений обмін квартири у АДРЕСА_4 ОСОБА_11 з ОСОБА_2, яка мешкає у АДРЕСА_5 (а.с.41 т.1).
Позивачкою ОСОБА_2 31.07.2002 року отримано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 в порядку приватизації (а.с.42,43 т.1).
За договором купівлі-продажу від 16.02.2013 року квартира АДРЕСА_4 продана позивачкою ОСОБА_2 Відповідач ОСОБА_2 надав письмову нотаріально посвідчену згоду на продаж даної квартири. (а.с.64,65 т.1).
За договором позики від 12.04.2012 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 56000 грн, яку зобов'язалася повернути у строк до 31.12.2012 року. Пунктом 8 даного договору встановлено, що укладення даного договору здійснюється за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_3 (а.с.67-68 т.1).
19.08.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2, яка є майновим поручителем ОСОБА_3, укладено іпотечний договір квартири АДРЕСА_4 за рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором від 19.08.2008 року (а.с.69-70 т.1).
12.04.2012 року ОСОБА_3 внесено для погашення боргу перед банком в сумі 878 350 грн (а.с.72 т.1)
ОСОБА_2 внесено 62 516,05 грн в якості погашення заборгованості за кредитним договором в АТ «Укрсиббанк» за квитанцією №51 від 13.03.2013 року (а.с.66 т.1).
З повідомлення АТ «Укрсиббанк» вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором анульована, але йому необхідно сплатити податок на доходи фізичних осіб-боржника. (а.с.44 т.1).
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12.04.2012 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0421 га по АДРЕСА_3 (а.с.71 т.1).
19.08.2008 року ОСОБА_3 отримав в АКІБ «Укрсиббанк» споживчий кредит в розмірі 129000 доларів США, що еквівалентно 624759,9 грн (а.с.200-201 т.1).
У травні 2009 року був відповідачем ОСОБА_3 був отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_3 площею 0,0421 га. (а.с.196).
З листа КРП СМБРТІ від 28.01.2014 року вбачається, що право власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_3 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2008 року. У зв'язку зі знищенням майна за заявою ОСОБА_3 від 28.10.2011 року право власності на домоволодіння припинено. (а.с.17-21 т.2).
З довідки приватного нотаріуса ОСОБА_12 вбачається, що 12.04.2012 року ОСОБА_3 продав земельну ділянку площею 0,0421 га по АДРЕСА_3 за ціну в розмірі 178588 грн. З п.7.3 Договору купівлі-продажу вбачається, що земельна ділянка була відчужена за згодою його дружини ОСОБА_2 (а.с.48 т.2).
З довідки АТ «Укрсиббанк» вбачається, що ОСОБА_3 повністю виплатив заборгованість за кредитним договором №11383365000 від 19.08.2008 року станом на 25.12.2013 року не має отриманих та непогашених кредитів в АТ «Укрсиббанк» (а.с.60 т.2).
Автомобіль Тойота Камрі був зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с.46 т.1).
Згідно висновку автотоварознавчої експертизи від 16.01.2014 року середня ринкова вартість автомобіля Тойота Камрі д.н. НОМЕР_5 складає 162383,79 грн. (а.с.4-8 т.2).
13.11.2004 року ОСОБА_3 був зроблений внесок до уставного капіталу ТОВ «Кримсоюзстройпроект» в розмірі 7527 грн, що становить 1,04%. (а.с.193-195 т.1).
Згідно ст.ст. 60, 68 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно за час шлюбу.
Статтями 69, 70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю або шлюбним договором.
Статтею 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Згідно зі ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. За рішенням судом частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Постановою Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» 21.12.2007 року №11 (далі Постанова) передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Пунктом 23 Постанови передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Пункт 24 Постанови передбачає, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Відповідно до ст.71 Сімейного кодексу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 25.09.1998 року по 14.03.2013 роки.
У період знаходження у шлюбі сторони набули рухоме та нерухоме майно, частина з якого на даний час відчужена подружжям.
Так, в період знаходження у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка на даний час не продана та є в наявності. Таким чином, спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає розподілу.
З висновку проведеної будівельно-технічної експертизи вбачається, що поділ в натурі зазначеної квартири є неможливим, тому суд вважає необхідним з метою дотримання прав та інтересів кожного з подружжя визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по ? ідеальних часток даної квартири.
Суд не приймає вимоги позивачки ОСОБА_2 в частині необхідності визнання за нею права власності на квартиру в цілому, так як приведені позивачкою мотиви вчинення відповідачем дій всупереч інтересам родини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, у зв'язку із чим підстав для відступлення від принципу рівності часток у майні подружжя судом не вбачається.
Вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя не підлягають задоволенню, оскільки з приписів ст.ст.60,68 Сімейного кодексу України слідує, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Отже в даному випадку діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що набуте в період шлюбу, тому додатково визнання даного факту в судовому порядку не потребується. Більш того, сторонами не оспорюється факт придбання даної квартири за рахунок спільних коштів, ні позивачка за первісним позовом ОСОБА_2, ні відповідач ОСОБА_3 не оспорюють даних обставин, у зв'язку із чим підстав для визнання вказаної квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя немає.
Розглядаючи позовні вимоги в частині поділу автомобіля Тойота Камрі д.н. НОМЕР_5, суд вважає їх підлягаючими задоволенню.
З матеріалів справи витікає, що даний автомобіль придбаний сторонами 18.05.2007 року в період шлюбу, отже вважається об'єктом сумісної власності подружжя.
В ході судового розгляду встановлено, що після розірвання шлюбу автомобіль Тойота був проданий позивачкою ОСОБА_2, на даний час даного майна немає в наявності. Даний факт підтверджений адвокатом позивачки в ході розгляду справи, тому не потребує доказування відповідно до ст.61 ЦПК України.
Беручі до уваги, що спірний автомобіль Тойота відчужений позивачкою після розірвання шлюбу, належна ОСОБА_3 частка автомобілю йому не компенсована, суд вважає необхідним компенсувати відповідачу ОСОБА_3 ? вартості даного автомобіля за рахунок позивачки.
Визначаючи вартість частки, що підлягає компенсації відповідачу ОСОБА_3, суд виходить з висновку автотоварознавчої експертизи від 16.01.2014 року, відповідно до якого середня ринкова вартість автомобіля Тойота Камрі д.н. НОМЕР_5 складає 162383,79 грн. Отже вартість ? частки автомобілю, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3, складає 81 191,89 грн (162383,79/2).
Разом з тим, виходячи зі ст.ст.60,68 СК України суд вважає необхідним відмовити сторонам у визнанні даного автомобіля об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки даний факт не оспорюється сторонами.
Вимоги позивачки ОСОБА_2 в частині поділу статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект» не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 26,28 Постанови передбачено, що при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом. Статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. N 1576-XII "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч інтересам родини відповідно до ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
З матеріалів справи вбачається, що 13.11.2004 року ОСОБА_3 вніс до статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект» внесок в розмірі 7527 грн та придбав право власності на 1,04 %.
З позовної заяви ОСОБА_2 витікає, що вона просить визнати за нею право власності на 0,52 % статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект». Разом з тим, виходячи з норм 26,28 Постанови та ст. 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. N 1576-XII "Про господарські товариства" статутний капітал не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку із чим не підлягає поділу.
В процесі судового розгляду позивачкою не надано переконливих доказів того, що відповідач ОСОБА_3 використав спільні кошти всупереч інтересам родини, тому ОСОБА_2 не має права на компенсацію вартості частки внеску до статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект».
Таким чином, вимоги ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на 0,52 % статутного капіталу ТОВ «Кримбудстройпроект» та визнання статутного капіталу об'єктом спільного сумісного майна подружжя не засновані на законі та задоволенню не підлягають.
Вимоги позивачки ОСОБА_2 в частині поділу гаражу НОМЕР_4 ГБК №8 також не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що гараж НОМЕР_4 був придбаний 03.07.2003 року відповідачем ОСОБА_3 в період шлюбу. Даний гараж знаходився у власності ОСОБА_3 Разом з тим, з матеріалів справи витікає, що 10.03.2013 року зазначене майно продане іншій особі. Враховуючи, що гараж був придбаний та відчужений в період шлюбу, підстав для стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації вартості його частки судом не вбачається.
Враховуючи, що гараж був відчужений в період шлюбу, суд виходить з того, що гроші були витрачені в інтересах подружжя. Більш того, стороною позивачки ОСОБА_2 не надано доказів того, що ОСОБА_3 витратив гроші з продажу гаражу у власних інтересах, що також кладеться судом в основу рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в даній частині.
Суд не приймає до уваги ствердження сторони ОСОБА_3 в частині того, що гараж знаходиться у власності кооперативу, оскільки з договору НОМЕР_4 від 16.02.2013 року витікає, що гараж НОМЕР_4 знаходиться у приватній власності ОСОБА_3, за нього були сплачені грошові кошти, тому підстав вважати, що дане майно знаходиться у користуванні відповідача немає.
Відповідно до ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як укладеного другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі мілкого побутового.
Таким чином, ствердження сторони позивачки ОСОБА_2 в частині того, що ОСОБА_3 продав гараж без її згоди не приймаються, оскільки нею не надано відповідних доказів цьому та даний договір не визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Таким чином, при вирішенні даного спору суд виходить з того, що гараж був відчужений в період шлюбу, тому у розумінні ч.2 ст.65 СК України вважається, що гараж був відчужений за згодою дружини ОСОБА_2
З огляду на викладене, підстав для визнання гаражу об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення на користь позивачки компенсації частки вартості гаражу немає.
Суд не знаходить підстав для задоволення вимог в частині поділу автомобіля УАЗ д.н. НОМЕР_3
В ході розгляду справи встановлено, що даний автомобіль придбаний в період шлюбу та відчужений у 2011 році в період шлюбу, що не заперечували сторони в судовому засіданні, тому даний факт відповідно до ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Беручі до уваги, спірний автомобіль УАЗ проданий в період знаходження сторін у шлюбі, підстав для визнання його спільним сумісним майном подружжя немає.
Крім того, стороною позивачки в ході судового розгляду не доведено, що гроші, виручені від продажу автомобіля, були витрачені відповідачем у власних інтересах, тому вимоги в частині стягнення на її користь компенсації вартості частки даного автомобіля також немає.
Суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки ОСОБА_2 в частині поділу будинку по АДРЕСА_3, оскільки за матеріалами справи даний будинок був придбаний 19.08.2008 року за кредитні кошти банку. Разом з тим, 28.10.2011 року за письмовою заявою ОСОБА_3 даний будинок знесений та на даний час відсутній в натурі. Отже, зазначене майно було також придбано та відчужене в період шлюбу, у зв'язку із чим підстав для визнання його спільним сумісним майном та стягнення на користь позивачки частки у майні також немає.
Розглядаючи позовні вимоги в частині поділу суми виплат за грошовим зобов'язанням в розмірі 253590,1 грн та податкового зобов'язання в сумі 42095,18 грн суд вважає їх також не підлягаючими задоволенню.
Як встановлено в ході розгляду справи, у 2008 році сторонами взятий кредит у банку для придбання житлового будинку по АДРЕСА_3, який був повністю виплачений сторонами 12.04.2012 року, в тому числі і грошове зобов'язання в сумі 253590,1 грн, у зв'язку із чим підстав для його поділу суд не знаходить.
Податкове зобов'язання в сумі 42095,18 грн також не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та не підлягає поділу, оскільки правова природа даного зобов'язання полягає у тому, що воно є лише податком з отриманого доходу як додаткового блага. Виходячи з п.п. «д» п.п. 164.2.17, 164.2 ст.164 Податкового кодексу України ОСОБА_3 повинен був самостійно сплатити даний податок, оскільки анульована сума заборгованості за кредитним договором є його доходом, а також повинен відобразити його у річній податковій декларації на доходи фізичних осіб.
З повідомлення банку вбачається, що на ОСОБА_3, ні ОСОБА_2 на даний час не мають непогашених зобов'язань у ПАТ «Укрсиббанк», податкове зобов'язання виплачено ОСОБА_3 в сумі 21047,59 грн.
Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 в даній частині судом не вбачається.
Вимоги ОСОБА_2 щодо поділу суми позики в розмірі 56 000 грн, отриману нею у ОСОБА_7 не підлягають задоволенню.
Як вбачається з пояснень адвоката позивачки грошові кошти були отримані ОСОБА_2 за договором позики 12.04.2012 року. Отже встановлено, що договір позики був укладений в інтересах сім'ї та створює обов'язок для другого з подружжя - ОСОБА_3 по поверненню коштів. Грошові кошти були повернені ОСОБА_2 01.04.2013 року.
Разом з тим ч. 1, 2 ст. 73 СК України встановлено, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Отже, ОСОБА_3 за цим зобов'язанням може відповідати лише своєю часткою майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а не грошовими коштами, які просить стягнути позивачка, при цьому ОСОБА_2 вимоги про накладення стягнення на майно ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_7 не ставить. До того ж зі змісту укладеного договору позики витікає, що саме на ОСОБА_2 покладається обов'язок його виконання, а не на ОСОБА_3
Беручі до уваги, що ОСОБА_2 не були заявлені вимоги про звернення стягнення на частку у майні ОСОБА_3 у спільній сумісній власності подружжя за рахунок сплаченої нею суми боргу, суд вважає необхідним відмовити їй у задоволенні даних вимог.
Заперечення сторони ОСОБА_3 в частині того, що позивачкою ОСОБА_2 договір позики укладений без згоди чоловіка, не відповідають дійсності, оскільки пунктом 8 Договору позики встановлено, що укладення даного договору здійснюється за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_3 (а.с.67-68 т.1).
Розглядаючи зустрічні позовні вимоги в частині поділу квартири АДРЕСА_4, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Пунктом 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» №16 від 12.06.1998 року (який діяв на час спірних правовідносин) передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Зазначена квартира була придбана ОСОБА_2 в порядку приватизації на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради відповідно до розпорядження органа приватизації 31.07.2002 року.
Таким чином, квартира була приватизована позивачкою в період шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 Згідно матеріалів справи дана квартира продана 16.02.2013 року за письмовою згодою відповідача в період знаходження сторін у шлюбі. Таким чином, на даний час зазначене майно відсутнє, а враховуючи, що квартира придбана та продана в період шлюбу, підстав для визнання її об'єктом спільної сумісної власності та поділу судом не вбачається.
Відмовляючи у задоволенні даних зустрічних вимог суд виходить також з того, що в ході судового розгляду стороною позивачки не доведено, що гроші, які ОСОБА_2 отримала від її продажу, використані на її особисті потреби. Навпаки, в процесі судового розгляду адвокат позивачки наполягав на тому, що грошові кошти за продаж квартири пішли на погашення договору позики та кредиту за автомобіль Тойота Камрі, тобто використані позивачкою в інтересах родини. Разом з тим, стороною ОСОБА_3 не надано доказів того, що позивачка використала ці кошти на свої особисті потреби, у зв'язку із чим в даній частині суд приймає позицію ОСОБА_2, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо розподілу даної квартири.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що фактично поділу підлягає квартира АДРЕСА_1, та автомобіль Тойота Камрі. При цьому суд вважає необхідним виділити у спірній квартирі кожному з подружжя по ? ідеальної частки, а також компенсувати відповідачу ОСОБА_3 ? частки автомобілю Тойота. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню по мотивах, описаних вище у даному рішенні.
Розглядаючи позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню, виходячи з наступного.
За правилами ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31.07.2002 року. Інших співвласників у правовстановлюючих документах на дану квартиру не зазначено.
Ствердження ОСОБА_4 в частині того, що зазначена квартира була придбана за її особисті кошти не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджені відповідними доказами, третьою особою не надано жодних платіжних доручень, квитанцій, чи інших письмових доказів сплати коштів за дану квартиру, а враховуючи, що сторона ОСОБА_2 заперечувала проти даних позовних вимог, підстав для їх задоволення суд не знаходить.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд також виходить з того, що у договорі купівлі-продажу від 05.03.2002 року, за яким ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_5, після чого відповідно до договору купівлі-продажу від 20.06.2002 року продала дану квартиру ОСОБА_10 та ОСОБА_11, третя особа як сторона договору не фігурує, ці угоди були укладені виключно позивачкою за первісним позовом ОСОБА_2, тому суд приймає її позицію у справі, оскільки вона підтверджена відповідними письмовими доказами.
Таким чином, стороною ОСОБА_4 не доведений факт придбання спірної квартири за свої особисті кошти, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог третьої особи судом відмовляється.
Вимоги позивачки ОСОБА_2 по стягненню з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 6000 грн задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Статтею 56 ЦПК України особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
Таким чином, необхідною умовою допуску особи, яка надає правову допомогу для участі у справі, є волевиявлення особи, яка бере участь у справі та прийнята з цього питання ухвали суду. Відшкодування витрат на правову допомогу може мати місце лише за наявності цих умов.
Враховуючи, що в ході судового розгляду заявницею не було надано заяви про необхідність допуску адвоката ОСОБА_1 в якості особи, що надає правову допомогу, судом не постановлювалась ухвала про допуск даного адвоката в якості особи, яка надає правову допомогу, оскільки представництво інтересів ОСОБА_2 здійснюється адвокатом ОСОБА_1 на підставі нотаріальної довіреності (а.с.176 т.1), підстав для відшкодування витрат на правову допомогу немає.
Суд вважає необхідним стягнути з позивачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 половину витрат на проведення автотоварознавчої експертизи автомобілю Тойота Камрі в сумі 310 грн, оскільки судом задоволені вимоги сторін в частині її поділу та підтверджені калькуляцією.
Разом з тим, витрати на проведення будівельно-технічної експертизи квартири АДРЕСА_1 не підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, оскільки у матеріалах справи відсутня калькуляція вартості даної експертизи. ОСОБА_2 сплатила за виробництво будівельно-технічних та автотоварознавчої експертиз №92,213, 214 грошові кошти в сумі 7510 грн за квитанцією №59. (а.с.204 т.1). Разом з тим, за відсутності калькуляцій за кожну експертизу, визначити вартість саме даної експертизи суд не має змоги, у зв'язку із чим витрати за проведення даної експертизи не підлягають стягненню з ОСОБА_3
Витрати за проведення інших експертиз не підлягають відшкодуванню, оскільки не були прийняті судом в якості доказів, які суд поклав в основу задоволених вимог позивачки.
Беручі до уваги, що при поданні позовних заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір був сплачений у максимальному розмірі, а позовні вимоги задоволені частково, питання щодо стягнення зі сторін суми судового збору відповідно до ст.88 ЦПК України судом не вирішується.
На підставі ст.22 КпСШ, ст.ст.60,62,66,68,70,71,73 Сімейного Кодексу України, ст.357 ЦК України, Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» 21.12.2007 року №11, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» №16 від 12.06.1998 року, керуючись ст.ст.10,11,57-60,61,212,213,214,215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Поділити спільне майно нажите за період шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнавши право власності:
- за ОСОБА_2 ? ідеальної частки квартири АДРЕСА_1;
- за ОСОБА_3 ? ідеальної частки квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості ? частки автомобіля Тойота Камрі д.н. НОМЕР_5 в розмірі 81 191,89 (вісімдесят одна тисяча сто дев'яносто одна) грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
У задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про зобов'язання сплатити грошові кошти - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати за проведення автотоварознавчої експертизи в розмірі 310 (триста десять) грн.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Сімферополя.
Суддя Долгополов А. М.