РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
__________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/191/1440/13Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Приходченко А. П.
"10" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіПриходченко А.П.,
СуддівАвраміді Т.С., Самойлової О.В.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/4 частку домоволодіння за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/4 частку домоволодіння АДРЕСА_3. Позов мотивований тим, що вона перебувала з відповідачем у шлюбі з 11.03.1989 року по 11.11.2009 року. У період шлюбу 02.06.1997 року на ім'я відповідача було придбано 1/2 частку домоволодіння, тому вважає, що зазначене домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках по 1/4 частці.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року позов задоволений, 1/2 частка домоволодіння АДРЕСА_3 визнано спільною сумісною власністю подружжя. За позивачкою та відповідачем визнано право власності по 1/4 частці зазначеного домоволодіння. З відповідача на користь позивачки стягнуто судовий збір у розмірі 214,60 грн.
Додатковим рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 01 жовтня 2013 року з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 245,58 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що суд не врахував, що спірна частка домоволодіння була придбана за його особисті кошти, які він отримав за продажу квартири у м. Нікополі, що знаходилася в його приватній власності, за ці кошти був придбаний недобудований будинок у смт. Приморському, який у 1997 році був також проданий і на ці кошти придбано 1/2 частка спірного будинку. Суд не врахував його пояснень про те, що хоча за документами будинок у смт. Приморському було продано після придбання 1/2 частки будинку у с. Берегове, однак гроші від покупців були отримані заздалегідь, а після їх приїзду з міста Києва (троє покупців) був оформлений договір купівлі-продажу. Апелянт вважає, що суд неправомірно застосував норми діючого сімейного кодексу, тоді, як до зазначених правовідносин повинні бути застосовані норми КпШС. Також вважає, що позивачкою пропущений строк позовної давності, оскільки раніше у квітні 2010 року вона вже зверталася до суду з позовом про розподіл майна, який у грудні 2011 року був залишений без розгляду.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення в межах заявлених позовних вимог та в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивачки, відповідача та його представника, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.03.1989 року. Рішення Феодосійського міського суду від 02.02.2009 року шлюб розірвано (а.с. 32), а 11.11 2009 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.6).
Згідно з довідкою ЖБК «Зоря» від 03.03. 1992 року ОСОБА_7 належала квартира АДРЕСА_1, останній внесок за яку було сплачено в червні 1983 року (а.с.34).
За договором купівлі-продажу від 24 листопада 1993 року відповідач ОСОБА_7 продав, а гр. ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.35,36).
За рахунок отриманих від продажу цієї квартири коштів 16 грудня 1994 року було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким гр. ОСОБА_9 продав, а позивачка ОСОБА_6 купила недобудований будинок АДРЕСА_4 готовністю 67 % (а.с.80,81).
У судовому засіданні сторони пояснили, що за кошти, які були отримані від продажу квартири у м. Нікополі в подальшому також здійснювалася добудова придбаного у смт. Приморський будинку, готовність якого була доведена лише до 70% і через відсутність коштів для його добудови було прийнято рішення щодо продажу цього будинку та придбання іншого житла.
Тому 26 серпня 1997 року між позивачкою ОСОБА_6, яка діяла за згодою з ОСОБА_7, та ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу недобудованого будинку АДРЕСА_4 готовністю 70% (а.с.77).
02 червня 1997 року між відповідачем ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_13, було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_3 (а.с.5).
Задовольняючи позовні вимоги і визнаючи спірну 1/2 частину будинку спільною сумісною власністю подружжя, суд виходив з того, що ця частина будинку була придбана раніш, ніж було продано недобудований будинок АДРЕСА_4. Тому кошти, які були отримані у серпні 1997 року від продажу недобудованого будинку АДРЕСА_4 не могли бути використані на придбання у червні 1997 року 1/2 частки спірного будинку.
Прийшовши до такого висновку, суд вважав, що спірне нерухоме майно набуте ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у спільну сумісну власність. Суд також вказав, що відповідачем не надано суду переконливих, безсуперечних та достатніх доказів з приводу того, що частка спірного домоволодіння придбана за кошти, які належали йому особисто або з приводу того, що на придбання 1/2 частини будинку частково були витрачені його особисті кошти, не доведено і розмір цих коштів.
Суд першої інстанції, враховуючи час розірвання шлюбу у 2009 році та час виникнення спірних правовідносин у 2012 році, при вирішенні спору керувався положеннями ст.ст. 57, 69, 70, 71 СК України.
Погодитися з рішенням суду першої інстанції не можна з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Сімейний кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 року, до цього часу був чинним КпШС України.
Враховуючи, що спірне майно було придбано у 1997 році, до спірних правовідносин слід застосовувати положення КпШС України.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно з положеннями ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному із подружжя до реєстрації шлюбу, а також отримане ним в період шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Кожен із подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому власним майном.
Статтею 25 КпШС України передбачалося, якщо майно, що є власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилось у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого із подружжя або їх обох, воно може бути визнано судом спільною сумісною власністю подружжя.
Позивачка вважає, що спірний будинок належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності лише з тих підстав, що він придбаний в період шлюбу.
Згідно з роз'ясненнями, які викладені в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Перевіряючи питання щодо джерела придбання спірної частини будинку, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка не надала належних та допустимих доказів про те, що вказане майно було придбане за рахунок спільних коштів подружжя.
Разом з тим, беззаперечно встановлено, що за рахунок коштів від продажу квартири у м. Нікополі, яка належала відповідачу на праві приватної власності ще до реєстрації шлюбу з позивачкою, було куплено будинок у смт. Приморський готовністю 67%. Цей будинок добудовувався за рахунок решти коштів, які залишилися після витрат на придбання цього будинку. Готовність будинку була доведена лише до 70%. Через відсутність коштів для подальшого будівництва, будинок у смт. Приморський було продано і за ці кошти було куплено 1/2 частину спірного будинку в с. Береговому.
Висновок суду першої інстанції про те, що кошти від продажу недобудованого будинку у смт. Приморський не могли бути використані на покупку 1/2 частини будинку в с. Берегове, оскільки не співпадає у часі укладення договорів купівлі-продажу будинків, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд не звернув увагу на те, що у договорі купівлі-продажу від 26.08.1997 року будинку в смт. Приморському в п. 4 вказано, що кошти покупцями були сплачені до підписання договору (а.с.64).
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_7 пояснив, що кошти дійсно були ним отримані від покупців заздалегідь у зв'язку з тим, що виникали труднощі в оформленні самого договору, оскільки покупці були іногородніми і потрібен був час для визначення конкретної дати для приїзду усіх трьох покупців для підписання договору та його нотаріального посвідчення.
Вказані обставини ніким не спростовані.
Стверджуючи, що спірний будинок було куплено частково за інші кошти, а не тільки за кошти від продажу будинку у смт. Приморський, зокрема за кошти, які надавав її батько, частково за спільні кошти подружжя, для підтвердження своїх пояснень позивачка не надала відповідних доказів. Вона пояснила, що відсутні будь-які документи про передачу її батьком коштів на придбання спірного будинку, відсутні розписки про надання коштів у борг, відсутні докази про зняття коштів з банківських рахунків.
Не було доведено позивачкою також і те, що після придбання спірної частини будинку за її особисті кошти чи за спільні кошти сім'ї було істотно поліпшено стан будинку чи суттєво була збільшена його цінність. Посилання позивачки на виконання певних ремонтних робіт в будинку не створює спільної сумісної власності подружжя на майно, яке належало їм особисто.
В раховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спірна 1/2 частина жилого будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_3 була придбана за кошти, що були отримані від продажу недобудованого будинку в смт. Приморський, який в свою чергу було придбано за кошти, отримані від продажу особистого майна відповідача.
Зважаючи на те, що судом першої інстанції оскаржене рішення було ухвалене з порушеннями п.п.2,3 ст. 309 ЦПК України, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України стороні, якій відмовлено у задоволенні позовних вимог, не відшкодовуються судові витрати.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/4 частку домоволодіння.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Приходченко А.П. Авраміді Т.С. Самойлова О.В.