Ухвала іменем україни 10 лютого 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Швеця В.А.
суддів Бех М.О., Пойди М.Ф.
розглянувши касаційну скаргу законного представника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 жовтня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
Вироком Чернівецького районного суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року визнано винним та засуджено ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 103, ст. 104 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік та передано його під нагляд батька - ОСОБА_2 Покладено на ОСОБА_1 виконання обов'язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 4 (чотири) тисячі гривень, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 1000 (одну) тисячу гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди - 2000 (дві) тисячі гривень.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області 28 жовтня 2013 року вирок суду першої інстанції змінено. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на строк 1 (один) рік. Відповідно до ст. 104 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік. Зобов'язано батька обвинуваченого ОСОБА_2 наглядати за ОСОБА_1 та проводити з ним виховну роботу. У резолютивній частині вироку змінено вказівку щодо зобов'язання ОСОБА_1 відповідно до ст. 76 КК України не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінальної міліції у справах дітей про зміну місця проживання, роботи або навчання, зазначивши, що відповідно до ст. 76 КК України ОСОБА_1 зобов'язаний не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з законного представника ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 20000 гривень.
В решті вирок суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі законний представник засудженого ставить питання про зміну ухвали суду апеляційної інстанції в частині суми стягнутої на користь потерпілого моральної шкоди шляхом її зменшення. Вважає позовні вимоги потерпілої сторони завищеними, а суму стягнуту на їх користь такою, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. На його думку, апеляційним судом не було належним чином враховано матеріальний стан його сім'ї, оскільки у нього на утриманні перебуває ще непрацездатна дружина інвалід.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень і документів, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до рекомендацій п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року, визначаючи розмір такої шкоди, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості і наводити в рішенні відповідні мотиви.
Як убачається з доданої до касаційної скарги копії ухвали суду апеляційної інстанції, приймаючи рішення про збільшення суми стягнутої в рахунок відшкодування моральної шкоди суд обґрунтував його тим, що при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції недостатньо врахував характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань потерпілого ОСОБА_3, пов'язаних з його одужанням, який постійно повинен лікуватись, так як у нього проблеми з хребтом, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, порушення нормальних життєвих зв'язків, пов'язаних з навчанням у коледжі та необхідністю надання допомоги батькам по господарству та дійшов вмотивованого висновку про необхідність зміни вироку в цій частині. При цьому, суд апеляційної інстанції при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню врахував конкретні обставини справи, які належним чином відобразив у своїй ухвалі, а саме, особу винного, його матеріальний та сімейний стан і виходячи з принципів розумності та справедливості, визначив суму, що підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди - 20000 гривень.
Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції про стягнення моральної шкоди з представника засудженого відповідає вимогам закону, характеру та обсягу моральних страждань потерпілого, узгоджується з принципом розумності та справедливості. Його ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
З урахуванням зазначеного, підстав для задоволення скарги представника засудженого про зменшення розміру стягнутої моральної шкоди на користь потерпілого, колегія суддів не вбачає, а тому з мотивів, наведених у ній, вважає що у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою законного представника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 жовтня 2013 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
В.А. Швець М.О. Бех М.Ф. Пойда