АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/1243/2014 Головуючий у 1 інстанції - Чала А.П.
м Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Трофименко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Промдетальсервіс», третя особа: директор товариства з обмеженою відповідальністю «Промдетальсервіс» Сторожук Володимир Григорович про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А:
В серпні 2013 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила скасувати наказ №65 від 23 липня 2013 року про звільнення з посади менеджера за власним бажанням, поновити її на роботі на посаді менеджера в ТОВ «Промдетальсервіс», стягнути з ТОВ «Промдетальсервіс» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 липня 2013 року до дня поновлення на роботі, з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час та стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Промдетальсервіс», третя особа: директор ТОВ «Промдетальсервіс» Сторожук В.Г. про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Крім того, суд не отримав пояснення представника відповідача чому на підприємстві відсутні її письмові пояснення щодо відсутності 22 липня 2013 року на робочому місті, враховуючи те, що листок непрацездатності було закрито 21 липня 2013 року. Це свідчить про те, що відповідач знав, що вона продовжує знаходиться на лікарняному на підставі довідки №2564/122 про тимчасове звільнення від роботи по догляду за хворою дитиною від 22 липня 2013 року, та має намір продовжувати роботу на вказаному підприємстві, інакше оформлення вищевказаної довідки втрачає свій сенс.
В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про те, що звільнення за власним бажанням протирічило її вільному волевиявленню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Стаття 38 КЗпП України зобов'язує власника звільнити працівника у строк, про який працівник просить, також за наявності інших поважних причин.
За відсутності причин, що свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.
Судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_3 від 17 червня 2013 року і згідно з наказом №56 від 17 червня 2013 року вона була прийнята на посаду менеджера в ТОВ «Промдетальсервіс».
З 08 липня 2013 року по 21 липня 2013 року позивач перебувала па лікарняному по догляду за хворою дитиною двох років.
З довідки № 2564/Т22 від 22 липня 2013 року дитячої поліклініки №2 Деснянського району м. Києва вбачається, що ОСОБА_3 доглядала за хворою дитиною з 22 липня 2013 року по 29 липня 2013 року.
23 липня 2013 року позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням, з якою товариство погодилося та видало наказ №65 від 23 липня 2013 року про звільнення за власним бажанням з 23 липня 2013 року.
Як зазначено в довідці, за підписом директора ТОВ «Промдетальсервіс» Сторожука В.Г., виданої для пред'явлення до дитячої поліклініки №2 Деснянського району м. Києва, ОСОБА_3 дійсно працювала на даному підприємстві з 17 червня 2013 року по 23 липня 2013 року.
Колегія суддів погоджується з тим, що відповідач отримавши заяву від позивача мав право видати наказ про звільнення у день написання такої заяви, з огляду на те, що законодавець допускає таку можливість з урахуванням домовленості між сторонами.
Як на підставу задоволення своєї скарги, апелянт вказує на те, що заяву про звільнення написала під тиском директора товариства СторожукаВ.Г.
Проте, такі доводи є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами і доповненнями, у справах про звільнення за ст.38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Проте, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів про те, що її волевиявлення під час написання заяви було відсутнім, оскільки з боку директора товариства чинився тиск.
Твердження апелянта про те, що відповідач не мав права її звільняти у зв'язку з тим, що вона перебувала на лікарняному є необґрунтованими, оскільки така обставина не є підставою для відмови роботодавця у наданні згоди на вивільнення працівника.
Так, відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ст. 41 КЗпП України (ч.3 цієї норми).
Разом з тим, зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст.ст.40,41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Виходячи з нормативного тлумачення п. 4 ст.36, ч.3 ст.40, ч.3 ст.41, ст.ст. 40, 41 КЗпП України на припинення трудового договору з працівником за ініціативою працівника - ст.38 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, ч. 3 ст. 40 КЗпП України не поширюється.
Колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що відповідач порушень чинного трудового законодавства не допустив, а тому відсутні правові підстави для скасування наказу, поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді представники апелянта не надали доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: