Ухвала
іменем україни
30 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Орлової С.О.,
суддів: Пойди М.Ф., Бех М.О.,
при секретарі Гладкіх Л.М.,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012060090000080, за обвинуваченням
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Новоград-Волинського
Житомирської області, який проживає
за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
за участю прокурора Кравченко Є.С.,
засудженого ОСОБА_1,
в с т а н о в и л а:
Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 9 липня 2013 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до штрафу в розмірі 1 500 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 32 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Вирішено питання про речові докази.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 1 жовтня 2013 року вирок суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження, посилаючись на істотні порушення судами вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому зазначає, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтуються лише на свідченнях потерпілої ОСОБА_4, не підтверджених жодними обʼєктивними даними, та всупереч вимогам ч. 4 ст. 97 КПК України на показаннях свідків, даних із чужих слів, проти визнання яких допустимими доказами сторона захисту заперечувала. Крім цього, вказує, що сума коштів, якими згідно з обвинуваченням заволодів ОСОБА_1, не становить значної шкоди як кваліфікуючої ознаки злочину.
На касаційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_2 подала заперечення, в яких ставить питання про залишення касаційної скарги без задоволення.
Згідно з вироком суду в один із днів середини травня 2010 року ОСОБА_1 з метою заволодіння шахрайським шляхом коштами ОСОБА_4 дав їй завідомо неправдиву обіцянку посприяти у вирішенні проблем, повязаних із розглядом у Новоград-Волинському міськрайонному суді Житомирської області кримінальної справи щодо її сина, за грошову винагороду. Відповідно до такої домовленості ОСОБА_1 у червні 2010 року у своєму автомобілі марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, поблизу будівлі Новоград-Волинської районнної бібліотеки імені Лесі Українки по вул. Радянській, 16 у м. Новоград-Волинському Житомирської області шляхом обману та зловживання довірою заволодів грошима ОСОБА_2 у сумі 3 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 23 777 грн 70 коп, та заподіяв потерпілій значну матеріальну шкоду на вказану суму.
Заслухавши доповідь суді, засудженого, котрий підтримав касаційну скаргу захисника, прокурора, який просив частково задовольнити касаційну скаргу, судові рішення змінити, перекваліфікувати дії засудженого з ч. 2 ст. 190 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України та призначити покарання в виді штрафу п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить вісімсот п'ятдесят грн, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статей 410-411 КПК України доводи щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який згідно зі ст. 409 КПК України має право на скасування вироку з зазначених підстав.
Доводи щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованою.
Погоджуючись з висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за наведених у вироку обставин підтверджено послідовними показаннями в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_2 про те, що засуджений запропонував їй свою допомогу в вирішенні питання про пом'якшення кримінальної відповідальності її сина, переконав у необхідності виплати для цього грошової винагороди для прокурора і судді на загальну суму 3000 доларів США і заволодів її грошима у вказаному розмірі, які обернув на свою користь. При цьому потерпіла стверджувала, що передала ОСОБА_1 гроші за два рази, в тому числі 18 червня 2010 року - 1 500 доларів США, взятих для цього її чоловіком ОСОБА_6 у кредит у «Державному Ощадному банку України».
На підставі зібраних у кримінальному провадженні доказів не встановлено даних, які могли би свідчити про неприязні стосунки між потерпілою та ОСОБА_1 до вчинення злочину, наявність у ОСОБА_2 підстав для обмови засудженого або інших даних, які би ставили під сумнів достовірність показань потерпілої.
Крім цього, її свідчення узгоджувалися з показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, даними досліджених судом документів - копії кредитного договору № 1 від 18 червня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 взяв у ВАТ «Державний Ощадний банк України» кредит на суму 12 000 грн, матеріалів кредитної справи ОСОБА_1, згідно з якими на початку липня 2010 року засуджений, який ніде не працює та не має законних джерел доходу, перерахував значні суми коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 23, 135-156).
Показаннями з чужих слів згідно з ч. 1 ст. 97 КПК України є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
В основу судових рішень відповідно до вимог ч. 5 ст. 95 КПК України покладено показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо фактів, які вони сприймали особисто: ОСОБА_6 - про те, що саме до нього ОСОБА_1 вперше звернувся з пропозицією посприяти позитивному вирішенню справи в суді і для передачі засудженому грошей з цією метою він брав кредит у банку; ОСОБА_7 - про те, що в провадженні його як судді дійсно перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_8 та інших осіб, однак до нього ніхто не звертався з проханнями щодо прийняття певного рішення, винагороду не пропонував і грошей не передавав.
Відомості про конкретні умови домовленостей потерпілої з ОСОБА_1, обставини передачі грошей та подальший розвиток подій, які ОСОБА_6 стали відомі від ОСОБА_2, лише доповнювали його показання, повністю узгоджувалися зі свідченнями в судовому засіданні потерпілої, що дала первинні пояснення, та слугували додатковим засобом перевірки її показань. Свідок ОСОБА_7 із ОСОБА_2 знайомий не був і свідчень з її або інших чужих слів не давав.
За таких обставин обґрунтування вироку і ухвали показаннями свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_6, які відповідали критеріям допустимості доказів, визначеним у статтях 86-88 КПК України, не суперечило вимогам ст. 97 КПК України.
Кваліфікувавши дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України за ознакою спричинення значної шкоди потерпілій, суд допустив помилку.
Згідно з п. 2 Примітки до ст. 185 КК України у статтях 185, 186, 189, 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог п. 22.5 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та роз'яснень, які містяться в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 року № 9 «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб», якщо норми відповідних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі сімнадцять грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 вказаного Закону для відповідного року.
Згідно з п. п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» розмір податкової соціальної пільги для будь-якого платника податку дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на один місяць), встановленої законом на перше січня звітного податкового року.
Мінімальна заробітна плата відповідно до ст. 53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» з першого січня становила 869 грн за місяць, тобто розмір податкової соціальної пільги у відповідний період дорівнював 434 грн 50 коп.
Отже, на момент вчинення ОСОБА_1 злочину для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 190 КК України за ознакою спричинення значної матеріальної шкоди мінімальний фіксований розмір такої шкоди мав становити 43 450 грн.
Матеріальна шкода, заподіяна діями засудженого потерпілій ОСОБА_2, є меншою за вказану суму. Спричинення значної шкоди з урахуванням матеріального становища потерпілої ОСОБА_1 відповідно до обвинувального акту й повідомлення про підозру не інкримінувалося та належні й допустимі докази тяжкого матеріального становища ОСОБА_2, зокрема, довідки про доходи, в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Виходячи з наведеного, дії ОСОБА_1 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 190 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості, конкретні обставини вчиненого злочину, способом вчинення якого був не лише обман потерпілої, а і наклеп на посадових осіб органу прокуратури й суду, що призводить до підриву довіри громадян до правосуддя, позицію потерпілої, особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується формально позитивно, на диспансерних наркологічному і психіатричному обліках не перебуває, суспільно корисною працею не займається (а. с. 162-165, 178-179).
З урахуванням наведеного, а також меж касаційного розгляду, встановлених ст. ст. 433, 437 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання в виді штрафу в максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 190 КК України.
Доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_1 задольнити частково.
Вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 9 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 1 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Дії ОСОБА_1 перекваліфікувати з ч. 2 ст. 190 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України та призначити покарання в виді штрафу в розмірі 50 (пʼятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот пʼятдесят) грн.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Ухвала суду касаційної інстанції відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 445 КПК України.
Судді:
______________ ________________ __________________
С.О. Орлова М.Ф. Пойда М.О. Бех