УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року Справа № 137874/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптик-Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

28 березня 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптик-Україна" звернулося в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000152300/1403 від 20 січня 2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ Шевченківському районі м. Львова від 20 січня 2012 року № 00000152300/1403.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції, які відображені ТОВ «Оптик-Україна» в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості фактичного їх здійснення, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту; наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у подальшому. Апелянт також покликається на відсутність належних доказів транспортування позивачем товару від контрагента, зокрема, до перевірки не надано супроводжуючих документів - товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт на транспортування товарно-матеріальних цінностей зі складу контрагента ТОВ «Дюполь Системс»; апелянт також звертає увагу на факт незнаходження за юридичною адресою контрагента позивача, що підтверджується відповідним актом ДПІ в Печерському районі м.Києва №9870/23-11/344413898 від 15 листопада 2011 року про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Дюполь Системс» щодо підтвердження господарських операцій позивачем. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому суд, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №377938 стверджується, що ТОВ «Оптик-Україна» зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа 18 квітня 2005 року, ідентифікаційний код 33533629 (а.с.107). На момент виникнення спірних правовідносин ТОВ «Оптик-Україна» перебувало на податковому обліку як платник податку на додану вартість у ДПІ в Шевченківському районі м. Львова, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ №18175022 (а.с.108).

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 20 по 26 жовтня 2011 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Оптик-Україна» з питань перевірки показників декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року, якою встановлено порушення вимог п.198.3, п.198.4, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено залишок від'ємного значення за вересень 2011 року в сумі 88309 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 52759 грн. за вересень 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт № 3546/401/23-118/33533629 від 30 грудня 2011 року (а.с.109-121).

20 січня 2012 року на підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення № 0000152300/1403, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 246748,00 грн., в тому числі основний платіж - 197398,00 грн. і штрафні санкції - 49350,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Дюполь Системс» підтверджуються належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі помилкових висновків ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про порушення ТОВ «Оптик-Україна» податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Відповідно до п.198.1, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П.198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Для перевірки законності здійсненого донарахування оскарженої суми податкового зобов'язання платника податків дослідженню підлягають обставини відносно правильності формування даних податкового обліку за результатами виконання цих операцій.

Зокрема, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

У спірних правовідносинах, даючи оцінку правомірності формування позивачем - платником податку сум податкового кредиту з податку на додану вартість, а також суми бюджетного відшкодування з цього податку, необхідно проаналізувати первинні документи, які підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

П. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Перевіркою достовірності відображеного показника у поданій податковій декларації з ПДВ при проведенні господарських взєморозрахунків (придбання) за період з 01 по 30 вересня 2011 року встановлено, що ТОВ «Оптик-Україна» здійснювало придбання товару у ТОВ «Дюполь Системс».

01 серпня 2011 року між вищевказаними юридичними особами укладено договір купівлі-продажу поліграфічних матеріалів та обладнання №ДГ 7-26 (а.с.84).

Видатковими накладними № РН-0000057 від 01 вересня 2011 року (а.с.85), № РН-0000072 від 09 вересня 2011 року (а.с.91), № РН-0000058 від 01 вересня 2011 року (а.с.96) підтверджується, що позивачу відпущено відповідний товар, який ним прийнято.

На підтвердження господарських операціях з ТОВ «Дюполь Системс» в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні №79 від 01 вересня 2011 року на суму 290463,72 грн., в тому числі ПДВ - 48410,62 грн. (а.с.87), №80 від 01 вересня 2011 року на суму 304037,51 грн., в тому числі ПДВ - 50672,92 грн. (а.с.95), №95 від 09 вересня 2011 року на суму 301229,57 грн., в тому числі ПДВ - 50204,93 грн. (а.с.90). Загальна сума ПДВ за отриманими від ТОВ «Дюполь Системс» податковими накладними становить 149288,47 грн.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Дюполь Системс» підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Про дійсність правочину свідчить також те, що всі розрахунки між позивачем та вказаним контрагентом мають реальний грошовий характер та підтверджені, зокрема виписками з банківського рахунку ТОВ «Оптик-Україна» за 05 та 14 вересня 2011 року (а.с.98-99). Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до вимог ПК України є належним чином оформлені податкові накладні, що виписані ТОВ «Дюполь Системс», то позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження реальності проведених операцій з вказаним контрагентом надано ряд первинних документів, зокрема податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленим вимогам норм чинного законодавства. Факт отримання позивачем податкової накладної за результатами придбання товару дає право віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. І лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту та валових витрат сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту та валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Щодо покликань апелянта на відсутність належних доказів транспортування позивачем товару від контрагента, колегія суддів вважає такі необгрунтованими, з наступних підстав.

Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, аналіз первинних бухгалтерських та розрахункових документів дає підстави для висновку, що первинні документи є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищенаведене, покликання апелянта на відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, не знайшло свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності ТОВ «Дюполь Системс», то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до положень ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки доказом відсутності контрагентів позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, цю обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч.2 ст.71 КАС України, ці обставини повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Сам лише факт незнаходження за юридичною адресою контрагента позивача жодним чином не є пов'язаним з можливістю здійснення господарських операцій.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність основних фондів та недостаність трудових ресурсів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

ДПІ в Шевченківському районі м.Львова не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення № 00000152300/1403 від 20 січня 2012 року прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі №2а-2735/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик