КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 911/2901/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 03.10.2013 року № 911/2901/13 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Прокурора Таращанського району Київської області

до Таращанської районної державної адміністрації Київської

області

Селянського (фермерського) господарства "Деметра"

про скасування розпорядження та визнання недійсним договору

дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 03.10.2013 року № 911/2901/13 у задоволенні позову Прокурору Таращанського району Київської області до Таращанської районної державної адміністрації Київської області,Селянського (фермерського) господарства "Деметра" про скасування розпорядження та визнання недійсним договору відмовлено .

Не погоджуючись з рішенням Заступник прокурора Київської області, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти рішення про задоволення позову.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні підтримали апеляційні вимоги, вважають рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечували, просили залишити їх без задоволення, рішення суду-без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку .

Як встановлено матеріалами справи, 20.05.2005р. розпорядженням голови Таращанської районної державної адміністрації № 183 в оренду СФГ «Деметра» надано 31га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться в межах Великововнянської сільської ради Таращанського району Київської області із земель запасу цієї ради терміном на 20 років.

На підставі відповідного розпорядження, 10.01.2006р. між Таращанською РДА та СФГ «Деметра» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 30,0362га, що розташована на території Великововнянської сільської ради Таращанського району Київської області,зареєстрований за № 004.06.333.00001.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом про скасування розпорядження та визнання недійсним договору, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до ч. 3 ст.122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання. Однак, в порушення вимог наведеного законодавства проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки площею 31га на момент винесення Розпорядження № 183 від 20.05.2005 року був відсутній, що підтверджується документацією, наданою Таращанською РДА.

Крім того, в порушення вимог ч.5 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції станом на 01.01.2005 року) передбачено, що відповідна районна державна адміністрація розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оспорюване Розпорядження Таращанської РДА винесено за сплином трьох місяців від написання заяви головою СФГ «Деметра» про надання земель в оренду.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення; спірна земельна ділянка в існуючому розмірі, межах та цільовим призначенням до надання її в оренду, вже перебувала в оренді в іншого користувача, тобто була виділена в натурі і її цільове призначення не змінювалось. Прокуратурою не доведено за допомогою належних засобів доказування наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору оренди землі, тому у зв'язку з відсутністю підстав для визнання недійсним договору, відсутні підстави для задоволення вимоги про зобов'язання відповідача 2 повернути земельну ділянку державі.

Заперечуючи проти рішення, апелянт наголошує на тому, що судом висновки зроблено лише на підставі пояснень відповідача 2, тоді як у даному випадку, відповідачем 2 проект відведення земельної ділянки, межі якої не встановлено в натурі (на місцевості) на момент прийняття спірного розпорядження , повинен був наданий. Крім того, укладений договір повинен відповідати Типовому договору оренди землі, отже висновки суду щодо можлівості відступлення від положень Типового договору є невірними. Не взято до уваги того факту, що відповідач 1- Таращанська РДА визнала позовні вимоги.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За визначенням статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок передачі земельної ділянки передбачений ст. 124 Земельного кодексу України: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Постановою КМ України від 26.05.2004 р. N 677 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" (яка була чинною на час спірних правовідносин) визначено механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Проект відведення земельної ділянки розробляється у разі, зокрема, надання, передачі земельної ділянки, вилучення (викупу), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості). Проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі, зокрема, рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених норм свідчить, що визначальним у правовідносинах із надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі здійснене у формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення похідного документа у вигляді договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (частина четверта статті 15 Закону України "Про оренду землі").

При цьому земельна ділянка є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 Земельного кодексу України).

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що у даному випадку, у розробленні нового проекту відведення земельної ділянки не було потреби, оскільки спірну земельну ділянку на умовах оренди використовувало СП "Дубівське".

З матеріалів справи вбачається, що до прийняття оспорюваного розпорядження, відповідачем2 було подано низку документів, які ідентифікують земельну ділянку, стосовно якої органом місцевого самоврядування прийнято оскаржуване рішення, з урахуванням існуючої земельно-кадастрової інформації, зокрема даних державного земельного кадастру щодо її місця розташування, включаючи застосування просторових координат і кадастрових номерів, встановлених у межах кадастрового зонування, а також правового режиму земельної ділянки, класифікації, кількісної та якісної характеристик.

Слід зазначити, що подані відповідачем 2 документи, які передували прийняттю розпорядження, в повній мірі відповідають новим документам, необхідних для розроблення технічної документації із землеустрою.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленої законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 14 зазначеного Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Таким чином, земельним законодавством не обмежено права сторін, при укладанні договору оренди земельної ділянки, видступати від положень Типового договору. Крім того, зміст укладеного договору не суперечить вказаним приписам та містить усі необхідні істотні умови.

Вірними є висновки місцевого суду про те, що відсутність акту приймання-передачі земельної ділянки в користування не є підставою для визнання розпорядження та договору оренди недійсними, оскільки у будь-якому разі, відповідач 2 може приступити до користування землею лише після укладання договору та його державної реєстрації.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачано, що згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

За таких обставин, зауваження прокурора про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення, не враховано визнання відповідачем 1 позову, не заслуговують на увагу.

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором).

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Колегія суддів звертає увагу на те, що прокуратурою не доведено у чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст.99, ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 03.10.2013року по справі № 911/2901/13- без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському судуКиївської області .

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

К.В. Тарасенко